Читання розвиває наші навички спілкування, уяву, пам’ять, уміння зарадити стресу, допомагає пізнати самого себе. Та попри всі «плюси», лише 25% українців читають своїм дітям. Про це йдеться у провідній темі свіжого числа християнського журналу для родини «Кана».
Багато батьків бідкаються, що сучасні діти не хочуть читати. Але варто запитати себе: як часто вони бачать нас, дорослих, із книжкою в руках? Адже найліпший спосіб прищепити дитині любов до читання — це власний приклад! Оксана Лущевська, письменниця і перекладачка, яка викладає дитячу літературу в докторантурі Університету
Джорджії, наголошує на важливості читання дітям (і разом із дітьми) вголос. Вона говорить, що читання розвиває критичне мислення, мову, гумор, емпатію і загалом формує людину, її світогляд і зокрема світ.
А Максим Сущук, один із найперших в Україні, хто став вести відеоблог про книжки, в інтерв’ю для «Кани» каже: «Головне — аби в суспільстві було більше успішних, начитаних людей, тоді вони будуть своїм прикладом показувати молоді корисність читання». Власне це і є мета його бідеоблогу — популяризувати читання серед українців. Зрештою, каже відеоблогер, «ті люди, які мають перед собою цілі й постійно самовдосконалюються, завжди розуміли цінність книжок, якщо не художніх, то публіцистичних».
Цікавою є розмова і з киянкою Катериною Толокольніковою, яка розпитує і фотографує зустрічних людей із книжкою в руках та публікує їхні відгуки у своєму блозі What are you reading? («Що ви зараз читаєте?»). Це теж альтруїстичний проект, авторка якого хоче, аби люди не забували, що читати варто: «Я вірю, що література нас наповнює, змінює й може зробити трішечки кращими. Та й узагалі — робить життя значно цікавішим».
Вперше в «Кані» порушено питання трансплантації органів, яке дедалі частіше обговорюється в нашому суспільстві. Отець Ігор Бойко, директор Школи біоетики при УКУ, вважає, що окрім змін в українському законодавстві, важлива й зміна ставлення людей до пересадки органів. За його словами, для християн після їхньої смерті це мав би бути навіть моральний обов’язок, а не лише геройство.
Історії людей, з якими читачі познайомляться на сторінках вересневого числа, надихнуть їх вірити в добро і надіятися попри все. Це, насамперед, сім’я активістів Антона та Іванни Литвинців, які сміливо стверджують: «Належимо до тих сімей, які ніколи не скаржаться». Це й інтерв’ю з Тетяною Пилипець — дивовижною бібліотекаркою, яка є обличчям львівських фестивалів, займається культурним волонтерством, а ще й мама та дружина. Зачепить й історія Ірини, в якої передчасно народилася донечка вагою 510 грамів; народилася, і попри величезні труднощі, вижила. А тим, хто визначається з професійним покликанням, може допомогти розмова з фотографом Малґожатою Піуро, яка не побоялася піти за своїм талантом.
Ще у цьому номері: корисні поради про те, як дітей хвалити, а не оцінювати; яку книжку варто прочитати і придбати дітям; який фільм можна подивитися всією родиною; що цікавого можна побачити у Вроцлаві; і як правильно приготувати яйця-пашот.
Журнал «Кана» є проектом видавництва «Свічадо», тому шукайте нас на сайті видавництва «Свічадо». Також запрошуємо до нашої сторінки у Фейсбуку, де можна поспілкуватися онлайн.
фінансово.
Щиро дякуємо!
