Ролик із 15-річною товстою балериною, яка крутить піруети, оббіг світ, викликаючи загальне здивування. Але ж чи насправді є чому дивуватися?
Необхідний вступ. Це стаття, так би мовити, «не сильно побожна». Авторка говорить не про свою віру, досвід молитви чи ще щось винятково церковне. Можна навіть подумати, навіщо католицькі медіа публікують такі статті? (А ми їх перекладаємо.)
Однак тут є щонайменше дві серйозні підстави. Одна — це важливість таких «суто мирських» тем для людей, зокрема жінок, які нерідко гаснуть і в’язнуть у буденності, не маючи сил — і насамперед бажання — перестати «опускатися», гладшати, ставати менш рухливими… а потім нарікати на те, що «чоловік перестав мене любити», або ж починати ходити по лікарях, бо тиск, і суглоби, і купа хвороб. Тут маємо переплетення рекомендацій, пов’язаних із різними заповідями: Ісусове «любити ближнього, як самого себе», що стосується і вміння любити себе, і вміння любити ближніх, турбуючись про себе, аби могти їм добре служити; і аж до старозавітного «не вбивай», опосередкованого, застосовного до власного здоров’я і психічного стану.
Друга підстава — це спроба віддати належне людській тілесності та увазі до неї. Ми не катари, які вважають тілесність гріховною. Католицька антропологія сприймає людину як цілісність, а не як «душу, ув’язнену в тілі». Вміння опікуватися своєю тілесністю прямо пов’язане з умінням їй радіти, а саме тут лежить пастка для багатьох, які не вміють цьому радіти правильно, по‑Божому. Людину не раз кидає у крайнощі: або я модель/ бодібілдер і пишаюся собою так, що Апостол Павло назвав би це «гординею тіла», або я вже анахорет, посник і знищую свою тілесність як можу, аби лиш вона мені про себе не нагадувала…
А тут маємо статтю про те, що фізичні вправи допомагають; що бути впевненим у собі й красивим — це добре; а головне — що можна бути красивим і щасливим поза «стандартами світу цього», належно оцінивши і з вдячністю прийнявши те, що Бог тоді дав. Недарма ж ця розповідь починається з дуже нетипової балерини, на інстаграм якої варто піти подивитися за наведеним посиланням.
Подібно до багатьох запрацьованих і забіганих матерів 30+, я шукала способу, як би почати тренування. Байдуже які, аби лиш я не почувалася найгіршою, найслабшою і щоб занадто швидко не здалася. Те, що я відкрила, перевершило мої найсміливіші очікування. Балет виявився не тільки способом зробити фігуру зграбнішою і тіло здоровішим. Він змінив моє мислення про себе. Він дає впевненість у собі, якої я безуспішно домагалася роками…
Нині популярність відеороликів із балеринами XXL, такими як Ліззі Говелл, мене геть не дивує. Танці останнім часом стали (знову?) модним фізичним заняттям, зокрема завдяки телевізійним шоу талантів. А класичний танець, тобто балет, — це винятковий світ. Він пропонує щось більше. Дає відчуття, що спілкуєшся із позачасовою красою та береш участь у її творенні. Товстенька балерина Ліззі стала інтернет-іконою мотивації, бо вона лише унаочнила те, що для танцюристів очевидне: у балеті немає бар’єрів. І ніщо не лікує від комплексів краще, аніж серія правильно виконаних rond de jambe.
Немає місця на соромливість
«У балеті треба показувати своє тіло, експонувати його, випинати груди і гордо тримати підборіддя», — сказала наша вчителька. Підійшла до першого учасника, аби поправити його позицію. Потім до кожного з нас. Стоячи навшпиньках із піднесеними руками, я відчула, як вона торкається мого хребта, лопаток, корпусу і сідниць якось так, що я відчула себе… «доглянутою». Це трохи якби мама вчила мене, як кланятися й сідати на стілець граційно, або якби тато показував мені, як робити перші кроки, щоби не впасти. Я перестала соромитися. Стала почуватися впевнено й елегантно (зрештою, я стою в балетній позиції!). Після того, як мені поправили стійку, я поглянула на пані Мілену, на око — удвічі старшу за мене, яка стояла поруч. У її очах я побачила те, що вже сама відчула: задоволення і енергію до праці.
Хто ніколи не тренувався…
З дитинства я сторонилася занять фізкультурою, вони були нудні, а успіхів я не мала. Потім настав час дозрівання, з’явився бюст, який відбирав у мене свободу. Я соромилася свого тіла, яке змінювалося, і водночас — слабких досягнень у спортзалі. А що за статурою я була худенька, то визнала, що займатися і не повинна. У студентську пору вимагалася оцінка у відповідній графі, тож довелося знову надягнути спортивний костюм. До вибору я мала аеробіку і дзюдо. Досі не розумію, як мені вдалося отримати залік; але міцно пам’ятаю кошмар гігантської зали, заповненої розчарованими студентками, і старшого віком тренера, який репетував на нас поверх гучної, дискотечної музики.
Роками це все так тягнулося, аж доки я народила дітей. Певного дня, несучи покупки, з сином на руках, я зрозуміла: якщо так піде далі, то я закінчу життя скривленою, зболеною і оброслою жиром істотою. Знала, що вже мушу почати якісь тренування. Але які?… Біг не годиться, я його не люблю. Зрештою, живу в центрі міста, повсюди смердять машини. «Качалка»? Я вже пробувала. Тренувальна музика, складне устаткування, ну й ці скульптурні тіла молодих жінок поруч… Басейн? Я соромлюся виходити на люди в купальнику! А крім того, сушити волосся — це втрачати додатковий час.
Довго мені ніщо не спадало на думку, аж раптом… сподобалися балетні заняття моєї дочки.
Балет для дітей
Генів не обдуриш. Коли твоя дитина ще в садочку починає проявляти неохоту до фізичних вправ, у голові спалахує червона лампочка. Юзя не може стати такою самою розмазнею, як її мама! — подумала я. Балет здавався мені ідеальним заняттям для маленької дівчинки. Рожеве вбрання і вправи з милими назвами — «квіточки розквітають», або «лебеді чистять пір’ячко» — мають сподобатися 4‑річній принцесі. Якогось разу, дивлячись, як дівчатка танцюють «Лускунчика», я відчула, що… маю охоту до них долучитися. Знайшла приватну балетну школу для дорослих і твердо вирішила прийти.
Стереотипи — такі стереотипи…
Такі фільми, як «Чорний лебідь», закріплюють сприйняття балету як покритого тернами шляху до хворого перфекціонізму. Може, на рівні прим-балерин це й так; але у школі, до якої я ходжу, ніхто на це не страждає. Вочевидь щось інколи заболить, але це в будь-якому разі не біль психічний, не біль приниження, сорому чи розчарування, який мені завжди асоціювався зі спортом… Навіть коли після занять болять м’язи — виходиш із зали задоволений. Я ніколи раніше не мала такої впевненості у собі, такої віри у власні можливості, задоволення від того, що може моє тіло! І воно, до речі, змінилося. Я перестала приходити з магазину змучена.
Тільки не тренер-тиран!
Для тих, кому важко мотивувати себе до будь-яких спортивних занять, ключовою є постать тренера. У моїй історії є спогад з одного престижного спортзалу-«качалки». Елегантний готель, заможні пані, гарячі рушники… Я ще не мала дітей, зате працювала в гарній корпорації. Мої колеги були в захваті від тренера, який вів fat burning. «Він жорсткий, але завдяки цьому є досягнення!» — казали вони. Я ж запам’ятала тільки розчарування. Мобілізувала всі свої сили, але двічі на тиждень скакати з гантелями у стилі диско під понукання «гуру» було заняттям сумнівної цінності. Він постійно нагадував про жирові складки і целюліт. Жодних пом’якшень, ніколи. Початківець, застудилась, неспана ніч? — байдуже! вперед! Тиск був такий великий, що я стала приходити на т.зв. кардіо перед його тренуваннями. Він це помітив. Але замість похвалити за старання сказав, що я «недостатньо активно викладаюся». І докинув комплімента: «Ти природно худа, але не попускай собі, вже маєш друге підборіддя!»
Мені тоді було 25 років. Не приховаю, що саме про цього тренера я думала, їдучи на перше заняття з балету… Переодягнулася, підійшла до тренерки привітатися, відкрила рота… «Поля. Перше заняття. Вітаю». Мені одразу зробилося приємно. Вона пам’ятала моє ім’я! Після заняття я вже точно знала, що повернуся сюди.
Нормальний підхід
Я завжди думала, що балерини морять себе голодом і непритомніють від зусиль. Однак після занять майже завжди на фортепіано стоїть деко хорошого пирога. Є коробка яблук. Ніхто тут не «повернутий» на схудненні. Немає навіть пунктика на гарному балетному одязі (те, за що я ненавиджу елітні фітнес-клуби, де я завжди почувалася опудалом в обвислій футболці на тлі пань у костюмах із колекції Nike). Ні, дівчата люблять надягнути щось гарне! Але діряві колготки, стоптані балетки чи шерехливі шорти там цілком нормальні, й це дозволяє всій групі почуватися ненапружено.
Найкращі — ті, що… з жирком
Отже, я ходжу на балет уже півроку. Найімовірніше, величезний вплив на мою мотивацію справив факт, що на перше заняття я прийшла завчасно і могла дивитися на вже треновану групу. Тренінг мене вразив як громом. Я сподівалася побачити групку худеньких, ідеально збудованих красунь в однакових костюмчиках. Як же сильно стереотипним було моє уявлення про балет! Перед моїми очима крутили піруети і товстунки, і худющі, й навіть скривлені. Дивно вбрані, татуйовані. Дівчатка віком 11 років і жінки, старші за мою маму. Чоловіки також! Якби я їх зустріла на вулиці, то нізащо би не вгадала, що їх єднає любов до балету… І я відчула, що тут моє місце. Невдаха «без м’язів», але тут я відставати не буду. Не буду ані найтовстішою з усіх, ані найхудішою, ані найстаршою. Є навіть жінки після пологів. Що цікаво, то це власне «кругленькі» пані бувають найкращими танцівницями. Це міф, що танцівниця мусить бути подібна до патика! Важливе інше: гармонія тіла, жести, постава, витривалість у праці. Стегна, удвічі товстіші за мої, витанцьовують такі гарні фігури, аж дихання спирає. Це дуже мотивує — бачити, що навіть без ідеального тіла ти можеш бути цілком годящим.
Танець — це спосіб так напружити м’язи, аби виглядати прекрасно. Навіть якщо маєш целюліт і складки жиру. Ми формуємо не просто своє тіло. Мета танцю — виглядати красиво завдяки використанню сили, грації та жестів. Ми виглядаємо гарно, навіть коли не пасуємо до (кимось вигаданих) ідеалів стрункості. Хіба ж це не мотивація?
За матеріалами: Поля Мадей-Любера, Aleteia
Про мудрість
Боже отців і Господи милосердя, який усе вчинив своїм словом i в мудрості своїй створив людину, дай мені мудрість, що з Тобою ділить престол. Зішли її зі святих небес, зішли з престолу своєї слави, щоб, перебуваючи обік мене, зі мною працювала, і щоб я пізнав, що Тобі до вподоби. Aмінь.
Поклоніння і подяка, прохання й відданість
З молитовника “Щоденно з Богом”
фінансово.
Щиро дякуємо!
