40 днів пустелі. День 15

«А Мойсей пас отару тестя свого Їтра, жерця мідіянського. І провадив він цю отару за пустиню, і прийшов був до Божої гори, до Хориву» (Вихід 3, 1).

Це тільки один із фрагментів історії Мойсея. Одна з найбільших і дуже важливих постатей в житті вибраного народу.

З перших розділів книги Вихід знаємо, чому Мойсей опинився в такій ситуації. Хотілося б узагалі подивитись на покликання Мойсея. Не те — при палаючому кущі, а те, що перед віками.

Бог від самого початку знав, ким буде Мойсей, і вклав це в його серце. Своєю чергою, Мойсей, мабуть, відчував це. Певне, що ще як він жив на дворі фараона і мав контакт із мамою, вона йому розповіла, ким він є і яка ситуація з євреями в неволі. Можливо, він вважав те, що знаходиться при дворі фараона, ключовим моментом, який може послужити кращій долі його народу, а можливо, і його свободі. І Слово Боже показує його спроби поліпшити ситуацію свого народу. Знаємо, що ці спроби були невдалі, і зрештою Мойсеєві довелося втікати. Що він відчував тоді? Напевно, таке розчарування, аж важко уявити. Можливо, він думав, що має бути саме тим, хто допоможе, відчував, що в цьому полягає його завдання. А тут така поразка, з якою порадити собі дуже важко. Саме тому він погоджується у вигнанні на життя в розчаруванні собою та служить у поганського жерця.

Певне, Мойсей мав дуже добру інтуїцію, відчував своє покликання. Тільки сам хотів його реалізувати, своїми силами.

Коли Бог до нього приходить у палаючому кущі, то каже, що буде з ним у цьому завданні й буде діяти. Мойсей визнає свою слабкість, бо знає, на що здатний, і стає провідником цілого народу, розділяє з ним його тягар.

Це слово, певно, для кожного з нас є дуже важливим, бо одразу пригадуєш, за скільки справ, за скільки боїв із гріхом брався з добрими намірами сам — і зазнавав поразки. Ця поразка, звісно, необхідна, бо я визнаю своє безсилля і Бог може ввійти зі своєю силою.

Необхідна пустеля, і тут «необхідна» — як прикметник. Думаю про своє покликання до святості. Протягом дня виникали кілька ситуацій, які підштовхували до розчарування, бо ставало очевидно, що та святість мені «не світить». Але ця поразка відчиняє Богу двері. Своє покликання я можу виконати тільки з Ним, Його силою, довіряючи Йому.

Слава Отцю і Сину і Святому Духу!