Праця й відпочинок з Отцем

Роздуми до Слова Божого на середу IV тижня Великого Посту

Зцілення хворого у купальні Витезда, яке Ісус здійснив у суботу, поклало початок Його переслідуванням: І стали юдеї переслідувати Ісуса за те, що зробив таке в суботу. Ця ворожа реакція дала змогу Ісусу об’явити Отця і засвідчити про свої особисті та виняткові відносини із Ним. У своїй апології Христос говорить, що Отець і Син цілковито з’єднані:

• у пізнанні ― Отець показує Йому все, що сам робить;
• у бажанні ― не шукаю своєї волі, але волі Того, хто Мене послав;
• у діянні ― Син не може робити нічого сам від себе, а тільки те, що бачить, що Отець робить.

Усі сфери життя Сина Чоловічого були цілковито скеровані до Отця.

Така єдність виникає з того, що Отець і Син мають одне спільне Боже життя: Бо як Отець має життя в собі, так дав і Синові мати в собі життя. Ця спільнота Божого життя переповнена їхнім взаємним даром любові: Адже Отець любить Сина та об’являє Йому свою любов; те саме чинить і Син. Виходячи поза рамки сьогоднішнього Євангелія, можемо ствердити, що Їхній взаємний цілковитий дар у любові є Третя Особа Святої Трійці — Святий Дух.

За таке об’явлення Божого Сина юдеї ще більше намагалися Його вбити, бо Ісус робив себе рівним Богові. У розумінні юдеїв, це був гріх першої людини — Адама, який вони приписали Ісусу Христу.

Пригляньмося ближче до перших слів Ісуса Христа з апології: Мій Отець працює дотепер, ― працюю і Я. Це твердження відсилає нас до початку, до книги Буття (2, 2): Бог закінчив сьомого дня своє діло, що його творив був, і спочив сьомого дня від усього свого діла, що творив був. Одразу виникає запитання: чи Господь «закінчив» своє діло сьомого дня, чи «спочив» у суботу? Висновок може бути тільки один: Господь Бог постійно закінчує своє діло, щоб привести людину до свого відпочинку. Його відпочинок настане у Великодню Суботу після розп’яття. Саме до цього ведуть дії юдеїв: ще більше намагалися Його вбити.

Увесь ізраїльський народ, який називав Бога своїм Отцем, був покликаний, як справжні діти, працювати тоді, коли працює Бог, тобто шість днів, і відпочивати тоді, коли відпочиває Господь. Вони, отже, мали дивитись на приклад Бога і робити те, що робить Він. Про те саме говорить Ісус: Син не може робити нічого сам від себе, а тільки те, що бачить, що Отець робить.

Такою ж була й уся сорокарічна мандрівка пустелею. Так було ввесь час: хмара вкривала  її (храмину) за дня, а вночі вона ставала мов полум’я. І щоразу, коли знімалась хмара над наметом, сини Ізраїлю рушали в дорогу; а на тому місці, де хмара опускалася, там отаборювалися сини Ізраїлю. За наказом Господнім рушали сини Ізраїлю в дорогу, і за наказом Господнім отаборювались; і ввесь час, коли хмара перебувала над храминою, стояли вони табором (Чис 9, 16‑19).

Отже, сьогоднішнє Євангеліє кличе нас бути синами і дочками Небесного Отця, тобто робити те, що робить Господь Бог, наслідуючи те, що Він об’явив нам у своєму Єдинородному Сині. Повнота цього об’явлення, тобто звершення відпочинку Бога, до якого Він провадить своїх дітей, — це Смерть і Воскресіння Ісуса Христа. У Ньому Воскресіння стало частиною людської природи: Отже, для Божого народу збережено відпочинок; бо той, хто ввійде в Його відпочинок, відпочине також від своїх діл, як і Бог від своїх власних. Намагаймося, отже, увійти до того відпочинку, щоб ніхто не впав, даючи той самий приклад невірства (Євр 4, 9‑11).

Співпраця з Богом Отцем має одну остаточну мету — наше воскресіння, тобто цілковите уподібнення до Божого Сина: Отож, як Отець воскрешає мертвих і оживляє, так само й Син, кого хоче, оживляє… Бо надходить година, в котру всі, хто в могилах, почують Його голос; і вийдуть ті, які робили добро, у воскресіння життя, а ті, які робили зло, — у воскресіння суду.