Пс 107, 4-7:
«Вони блукали пустинею, на безлюдді, дороги не знайшли до міста, де б їм жити. Голодні й спраглі, — душа їхня всередині умлівала; тоді вони до Господа візвали в своїй скруті, і він визволив їх із скорбот їхніх. Він вів їх дорогою простою, щоб ішли до міста, де б їм жити».
Блукали пустелею, бо не знаходили, де б їм жити. Що воно оте блукати? Єврейське слово «тааг» можна перекласти як бродити, мандрувати, блукати, губитися, а також збитися з дороги. У пустелі дуже легко збитися з дороги. Якщо сильний вітер замете піском дорогу, то важко визначити, куди їхати чи йти, а згубивши шлях можна заблукати і в самій пустелі. Загубити шлях – не знати, звідки ти вийшов і в якому напрямку прямуєш. Такий опис, здається, дуже пасує до людини сьогодення. Як часто чуємо: «Ось той загубився в цьому житті». Хто з нас знає: звідки ми, навіщо на цій землі й куди ми прямуємо? Найчастіше життя людини сьогодні схоже на блукання пустелею: від ліжка до роботи, від роботи до холодильника, від холодильника до телевізора. І так весь час по колу… Але навіщо? Для чого? Куди в кінці кінців?
Усвідомлюючи це замкнуте коло блукання людського серця та людського життя, стає зрозумілим, чому Ісус під час останньої вечері з учнями говорить їм дві дуже важливі речі: «В домі Отця мого багато жител. … іду бо напоготовити вам місце. Я – путь, істина і життя!» (Йо 14, 2.6). Місто, до якого ми прямуємо, щоб оселитись, це дім Отця Небесного. Путь, по якій маємо іти – то Ісус. Ми тут лиже захожі. Це життя дійсно пустеля. В ньому можна загубитися, а можна, пройшовши через нього, ввійти в обітовану землю.
І сьогодні Псалом дає підказку тим, хто загубився або збився з путі: «вони до Господа візвали в своїй скруті, і він визволив їх із скорбот їхніх. Він вів їх дорогою простою, щоб ішли до міста, де б їм жити». Якщо відчуваєш, що блукаєш пустелею свого життя, не чекай, кричи до Господа. Він виведе тебе, стане для тебе дорогою й оселить тебе у своєму домі!
фінансово.
Щиро дякуємо!
