Плутання любові з наївністю відбувається найчастіше тоді, коли певна людина нездатна захищатися від того, хто її кривдить, і коли цю свою безпорадність чи піддатливість вона називає любов’ю.
Це — одне з джерел браку милосердя у стосунках між людьми: плутання любові з наївністю. Хто піддається цьому міфу, той дозволяє, аби його інколи просто немилосердно кривдили ті, які не хочуть або не здатні любити. Наївна людина попускає своїм кривдникам, а завдяки цьому — всупереч власній волі — допомагає їм тривати на шляху зла і гріха. Така людина стає немилосердною сама до себе, бо ж дозволяє себе замучувати, щоразу більше страждає, впадає у почуття безпорадності, доводить себе до станів розпачу, бо почувається повністю беззахисною та безсилою перед своїми кривдниками. Що гірше, цю свою наївність, піддатливість і безпорадність вона називає «героїчною любов’ю» і дивується, що ця любов не приносить очікуваних добрих плодів!
Ми зустрічаємо людей, які стверджують, що любов за визначенням наївна або сліпа. Тим часом наївною або сліпою можуть бути закоханість або поблажливе ставлення до когось, хто помиляється. Натомість любов ніколи не наївна, бо любити — це наслідувати Бога, а Він є Мудрістю. Це правда, що чимала частина людей доброї волі наївно дивиться на ближніх, зокрема до тих, хто потрапив у кризу, помиляється і блукає. Однак коли ми виявляємося наївними, то це означає лише те, що ми ще незрілі й не любимо так, як Ісус нас перший полюбив. Любові неможливо погодити з наївністю.
Зріла любов це не тільки вершина доброти, але й вершина розважливості й мудрості. Це результат глибоких роздумів. Любов вимагає від нас точного добору слів та вчинків стосовно конкретної особи, беручи до уваги її неповторну ситуацію та її поведінку тут і тепер. Христос щодня присвячував багато часу, аби вчити своїх учнів мудрого мислення, саме тому, щоб вони не переплутали любові з наївністю. Він прагне, щоб ми в любові були непорочні, як голуби, але й мудрі, як змії (пор. Мт 10, 16). Лише тоді ми не станемо наївними жертвами безжальних людей.
Плутання любові з наївністю найчастіше буває тоді, коли людина не здатна захищатися від кривдника, а свою безпорадність «переформульовує» в любов. Один із типових прикладів — коли чоловік-алкоголік знущається зі своєї дружини. Жінка від цього страждає, він цілі роки легковажить її переживаннями, а вона попри все не захищається або ж захищається невдало, безрезультатно. Наївна дружина розраховує, що вже самого її страждання вистачить, аби вплинути на чоловіка. Однак алкоголізм — це хвороба, через яку узалежнена людина втрачає чутливість до страждань своїх близьких. До того, щоб визнати правду про самого себе, розпочати лікування та жити в абстиненції, алкоголіка може схилити тільки одне: його власне страждання. Якщо дружина не захищає рішучо себе та дітей від чоловіка-кривдника, якщо вона не «перевертає небо і землю», аби змінити цю драматичну ситуацію, то безвихідне становище сім’ї тільки погіршуватиметься.
Хто не плутає любові з наївністю, той знає, що ніхто не має права нас кривдити. Він також знає, що нас не мають права кривдити ні чужі люди, ні ті, кого ми найбільше любимо. В любові, якої нас вчить Ісус, зобов’язує принцип: «Те, що я тебе люблю, не дає тобі права мене кривдити. Якщо ти почнеш мене кривдити, то я не перестану тебе любити, бо любов — безкорислива. Я також не відповідатиму злом на зло, але почну захищатися від тебе, подібно як Ісус захищався від солдата, який ударив Його в обличчя, або перед людьми, які хотіли скинути Його зі скелі». Коли хтось, кого ми любимо, замість того, щоби зріло любити, кривдить нас і себе, то там залишається застосування вимогливої любові, тобто керуватися принципом: «Ти помиляєшся — ти несеш відповідальність за свої помилки і страждаєш». Прикладом такої вимогливої любові, яка захищає нас від наївності, є позиція батька, який влаштував своєму марнотратному синові учту врятування і примирення допіру тоді, коли син навернувся.
Любов, якої нас вчить Бог у своєму Втіленому Сині, і якої від Його імені вчить Церква, це не наївне страждальництво. Людина, яка любить зріло, здатна прийняти навіть найбільше страждання без вини, якого завдає той, хто любить, — але за умови, що воно мобілізує кривдника замислитися і змінитися. Однак якщо кривдник залишається байдужий до наших прохань, нашого болю, наших сліз і молитов, а часом навіть до наших синців і розпачу, який він сам викликає, якщо він не змінює своєї жорстокої поведінки щодо нас, то тоді нам залишається тільки рішучий захист і любов, виражена тільки на відстані.
Батько марнотратного сина виходив на дорогу, але любив свого сина звіддаля доти, аж доки цей син не зробив чесного іспиту совісті й не повернувся переміненим. Зріла любов — це турбота про благо іншої людини (також і кривдника), виражена розсудливо, тобто у таких словах і вчинках, які допасовані до поведінки цієї людини. Той, хто наслідує Ісуса, буде такий добрий, що зуміє любити всіх людей, яких зустрічає, а водночас такий мудрий, що в кожному випадку знайде розсудливі способи вираження любові.
Уривок із книжки о. Марека Дзєвєцкого «Пробач, помирись і люби!»
фінансово.
Щиро дякуємо!
