Папський східний інститут та Конгрегація Східних Церков святкували 100-річчя заснування у рамках Міжнародного конгресу, пригадуючи пройдену історію та вказуючи на сьогоднішні душпастирські виклики. У цьому зібранні взяв участь також Високопреосвященний владика Клаудіо Ґуджеротті, Апостольський Нунцій в Україні, особистий досвід якого тісно пов'язаний з цими реаліями формування та культурного обміну.
Апостольська Нунціатура в Україні подає переклад інтерв’ю архиєпископа Ґуджеротті італійській редакції Радіо Ватикану.
Важка місія Конгрегації Східних Церков
«Конгрегація Східних Церков народилася як передова східної присутності у Католицькій Церкві. Тепер же вважається як тил, чи певний історичний залишок того досвіду, що вже більше не є можливим», — пояснює архиєпископ Ґуджеротті. Хто так думає? «Є велика течія думок, також притаманна Католицькій Церкві, і не рідкісна навіть у середині східних Православних Церков, що зосереджені на віднайденні власної ідентичності — справжньої чи припущеної, знаходять у Східних Католицьких Церквах певну помилку відносно того, чим вони є або хотіли би бути, чи хотіли би стати сьогодні. У цьому значенні Східні Церкви є також оздоровлюючою колючкою в тілі, щоб внести історичні спрощення, які мають бути остаточно покинутими для того, щоб дивитися на складність речей, без вираженого критерію, що «ми мали рацію, а ви помилилися». Історія – пояснює владика – не є зробленою перш за все та виражено із моральних суджень, але зі сприйняття фактів.
Як сьогодні живе в Україні католицька спільнота?
Високопреосвященний владика Ґуджеротті пояснює, що греко-католицька спільнота є численною, що вона мала великий розвиток після періоду комуністичного переслідування і, що вона відкрилася до територіальних перспектив, відмінних від минулого. «Вона співживе з Римо-Католицькою Церквою, що має іншу історію та чутливість. Отож, перший діалог старається творитися в середині Католицької Церкви в її частинах. В країни, в якій розділення конфесійного характеру є величезними та глибокими і дуже часто пов’язаними з мінливими політичними факторами, делікатною проблемою є також розглядати у певному контексті хто є твоїм співрозмовником на даний момент. З ким ти можеш говорити, з ким тобі дозволено говорити, припускаючи, що хтось хоче тебе слухати. Велику проблемою в Україні, — підсумовує, — є національне примирення та сприйняття внутрішніх відмінностей як багатство, а не як протистояння, яке прив’язане до світових, чи зовнішніх від країни конфліктів. Це є тим великим викликом, без якого правдоподібність наших екуменічних позицій буде під великим сумнівом». Та додає: «Особисто я, вірю, що велику частину складних ситуацій можна пояснити відштовхуючись від знань, частиною яких є богослов’я. Вплив наук на богослов’я є сильнішим, ніж вплив богослов’я на науки. Тобто, відкритість та готовність вислухати іншого в його правді – і навіть посприяти йому у правді, яку він не може сказати, чи не хотів би казати, чи не усвідомлює, що він її посідає – це ставлення великого екуменічного служіння, яке згодом має також оздоровлюючий наслідок на того, хто цьому сприяє.
«Дипломатія любові» Папи Франциска
Папа має дуже близько до свого серця ситуацію українського народу та вирішив реалізувати значущу програму гуманітарної допомоги… «Це найбільша гуманітарна допомога, яку Католицька Церква зробила за всю свою історію, якщо говорити кількісними показниками», — пояснює Нунцій. «18 мільйонів Євро були надані на потреби внутрішньо переміщених осіб країни (понад 2 млн. осіб), які живуть у драматичних і, навіть, суперечливих ситуаціях. Делікатна проблема полягає також і в тому, щоб змогти зрозуміти, що перш за все ідеться про страждаючу людину, не дивлячись на паспорт, ані на свідоцтво про хрещення, якщо вони були охрещені. На мою думку, в цьому і полягає геніальність інтуїції Святішого Отця, який говорить «Я не прошу про допомогу для католиків, я прошу про допомогу для всіх. Шукайте самі шляхи для того, щоб реалізувати цю мету. Має бути ясно, що це є дипломатична подія». Це – дипломатична подія любові: коли зброя і далі не замовкає, тоді принаймні говорять жести любові. Для мене це величезне завдання. Йдеться про те, що необхідно постійно пересуватися зі столиці у зони бойових дій, брати до уваги нервовий стан тих людей, яких вже три роки постійно обстрілюють. Стан, у якому знаходяться діти, холод, навчальні процеси, нестача медикаментів, бажане перешкоджання у комунікації, створене законом – це теж важко зрозуміти для нас». І закінчує, кажучи: «Цей конфлікт перетворюється на конфлікт з визначеними жертвами, і дуже мені нагадує інші народи, які мали заплатити своїм майже цілковитим винищенням через ігри сильних світу цього. Ситуація в України є драматичною, бо ризикує перетворитися на систематичне винищення однієї частини народу та культури. В тиші, так як в тиші відбулися і інші подібні події в історії людства. Нічого не міняється».
розмовляла Антонелла Палермо
фінансово.
Щиро дякуємо!
