Тисячі паломників і вірних прибули 15-16 липня до національного санктуарію Божої Матері Святого Скапулярію на головну урочистість, присвячену 100-річчю об’явлень у Фатімі.
Урочисту відпустову Месу 16 липня очолив кардинал Зенон Грохолевський, представник Папи Франциска. Вігілійну Службу Божу попереднього дня, 15 липня, головував настоятель монастиря Босих Кармелітів у Святій Землі о. Енріке Кастро OCD.
«Кожне паломництво і кожне святкування — своєрідне, не дивлячись на те, що відбувається в одному й тому ж місці, і ми майже завжди зустрічаємось на ньому з одними і тими самими людьми. Ці події підкреслюють наш шлях до неба. І якщо є прогрес: це видно, якщо регрес – видно також. Нинішня урочистість важлива тому, що це – центральна урочистість на честь Фатімської Божої Матері в Україні», — сказав для CREDO єпископ Києво-Житомирський Віталій Кривицький, який вперше взяв участь у цьому святі, як пастир дієцезії.
Його Преосвященство, як і багато вірних з усієї України, йшов до Бердичева у пішому паломництві з Житомира, присвятивши цьому цілий день. Про враження цього дня він сказав: «Був дуже радий перебувати один день в спільноті паломників, а біль в ногах – пожертвувати за свою дієцезію».
«Особливістю кожного святкування, яке відбувається в цьому санктуарії, – сказав для CREDO настоятель Бердичівського санктуарію о. Рафаїл Мишковський OCD, — це гості, яких ми запрошуємо. Цього разу ми запросили кардинала Зенона Грохолевського, який багато років очолював Конгрегацію католицької освіти і настоятеля монастиря Босих Кармелітів в Святій Землі о. Енріке Кастро OCD. Для нас його присутність, що нагадує нам про коріння нашого ордену, є знаком єдності всіх братів Босих Кармелітів в усьому світі. Але не це головне. Найважливіше те, що тепер, у рік століття Об’явлення Матері Божої в Фатімі ми гуртуємося тут, як єдина Церква в Україні, щоб дякувати Богу за його любов до нас, і виразити надію, що Непорочне Серце Марії затріумфує. Ми згуртовуємось і для того, щоб, як найближчі сусіди Росії, молитись за навернення цієї країни, про що особливо просила Пресвята Діва, не забуваючи молитись і про наше навернення».
Почесний гість урочистості кардинал Зенон Грохолевський розповів CREDO, що це його другий візит в Україну, а архиєпископ Мокшицький — його старий друг із Рима. «Радію, що зміг сюди приїхати, а, передусім – що можу взяти участь в такій великій урочистості. Мені довелось побувати в багатьох санктуаріях усього світу і я бачив, як вони згромаджують людей. Понад усе я тішуся, що усе, що відбувається, поєднано з великою радістю. Адже, за моїм переконанням, справжня віра не може не породжувати радість. Радість від того, що ми не одні у світі, що з нами Ісус Христос, що Він – наша сила і наше світло. І дуже радію, що тут так багато молоді. Майбутнє Церкви залежить від молоді. Я багато років працював серед молоді в усьому світі, в різних країнах — в Африці, в Азії — і вважаю, що це дуже важливо, що стільки молоді приходить до цього санктуарію. Мені хочеться, щоб вони вийшли звідси збагаченими і зміцненими у своїй вірі і в своєму апостольстві. Адже ми всі покликані до апостольства», — сказав кардинал. Також він пообіцяв молитись за те, «щоб усі страждання, які нині переживає Україна, закінчились, щоб Бог поблагословив Україну, щоб вона могла не тільки нормально розвиватись сама, але й стала рушієм поступу інших країн».
Хоча згідно з програмою святкування вітання паломницьких груп повинно було початись в суботу 15 липня о 16.00, перша така група – 145 чоловік з різних парафій, що йшли з Биківки – прийшла вже в 15.32. На питання о. Рафаїла: «Чи всі дійшли? Чи нікого не довелось нести?», — відповіли: «Нести довелось ще ненароджену дитину, яка подорожувала в утробі матері». З тих же, хто йшов своїми ногами, наймолодшим був 5-річний хлопчик, а найстаршою — його 74-річна бабуся.
Через 15 хвилин після першої, прийшла друга група: 15 чоловік з Миронівки, Богуслава, Таращі, Умані і Білої Церкви, які йшли п’ять днів, несучи по черзі фігуру Фатімської Богоматері.
«Для нас ця фігура, — сказав о. Кшиштоф Вільк, який очолював паломництво, — була, як Ковчег Завіту. З нею ми по сім разів обійшли неповернуті храми в Таращі і в Білій Церкві. Віримо, що як впали стіни Єрихону, так Пресвята Діва допоможе повернути храми католикам. А ще під час паломництва ми з фігурою Богородиці прийшли в дім, де помирала 20-річна невиліковно хвора дівчина. Я дав їй розрішення. Можна сказати, Діва Марія привела нас до неї». Ця група паломників була наймалочисельніша, але сказане о. Кшиштофом красномовно свідчить, що для Бога не важливі цифри. Свою подорож 15 її учасників пожертвували за мир в Україні, за повернення храмів, захист родин і ненароджених дітей. Шестеро з цих 15-ти: хлопці, які розпізнають своє покликання.
«Кожне паломництво, — сказав для CREDO ініціатор і постійний учасник францисканського паломництва Шепетівка — Полонне —Бердичів єпископ Харківсько-Запорізької дієцезії Станіслав Широкорадюк, — міняє не тільки учасників, але й тих, хто їх зустрічає. Якщо раніше, 20-25 років тому паломників зустрічали байдуже, а й навіть вороже, кричали щось на кшталт: Вам що, нічого робити?, називали дурнями, крутили пальцем біля скроні, то тепер – тепло вітають, просять про молитву. Отже, це апостольство, і, як бачимо, результативне».
Слова владики підтверджував і вікарій парафії Воздвиження Всечесного Хреста в м. Броди о. Матеуш Сьвістак, котрий говорив, що під час паломництва Божа опіка проявлялись, зокрема і в тому, що паломникам щиро допомагали і люди, далекі від Церкви.
На завершення вігілійної Меси єпископ Станіслав Широкорадюк назвав три біди України: зовнішня агресія, корупція і просування гендерної ідеології:
«В мене крається серце, коли я під час поїздок по східних регіонах зустрічаю людей, які страждають від війни, вимушених переселенців, які приходять просити про допомогу. Зараз мене хвилюють три проблеми: перша — це зовнішня агресія. Так, саме зовнішня – в Україні немає громадянської війни, а є неоголошена гібридна війна. Друга — це внутрішня агресія проти власного народу, яка здійснюється через ненажерливість наших олігархів і наслідки її близькі до того, що називається геноцидом. І третя — це планова деморалізація наших дітей і молоді через впровадження різних псевдоідеологій, таких як гендер. Я постійно молюсь, в тому числі і за заступництвом Пресвятої Діви Марії, про захист від цих загроз. І дивлячись на вас, я дякую Богу за те, що в нас такий народ, що в нас така молодь. Три роки фараон женеться за українським народом і кричить: «Повернись в Єгипет!» Але цього не буде! Бог з нами, а ваші паломництва – цьому доказ».
Цьогорічне паломництво, в якому взяв участь владика Станіслав, було ювілейним – 25 – і рекордним за кількістю учасників: 785 осіб із багатьох парафій України, а також з-за кордону: з Білорусі, Росії, Польщі. Серед зарубіжних його учасників: вісім хлопців і дівчат зі священиком о. Богданом Мураховським з білоруського Будслава — міста, де знаходиться відомий в цій країні марійний санктуарій.
«У цих паломництва, — говорить Дар’я Єрмакович, яка йшла до Бердичева втретє, — я познайомилась з багатьма людьми, знайшла багатьох друзів. Звичайно, біль і мозолі були, але йти все одно хотілось».
«Я досвідчила, що спільна молитва дійсно зближує людей. Щодня до нас приєднувались нові групи, нас ставало все більше це показує, як люди прагнуть зустрітись з Дівою Марією», — каже Яна Лагутко, яка прийшла до Бердичева вдруге.
«Подорож залишила незабутні враження, які неможливо передати. Було дуже радісно, що чотири дні я мала можливість перебувати з Богом і спілкуватися з різними людьми», — сказала її подруга Яна Демідович, яка брала участь в паломництві до Бердичева вперше.
«Враження незабутні. Попри на біль в ногах, я постійно відчував духовне піднесення, яке сильніше, ніж фізична втома», — сказав Євген Скальський із Закарпаття, який ішов з Шепетівки разом з дочкою Ерікою.
«Радість, яку я досвідчила, передати не можна», — говорила Інна Гнатишин з Брод.
Якщо 25 паломництво Шепетівка – Полонне – Бердичів було рекордним за кількістю, то 26 Подільське паломництво, що проходило під гаслом «Серце Марії – дорога до Бога» можна назвати рекордним за географію учасників: серед 330 його учасників, старшому з яких 81 рік, а молодшому – 2 роки, були мешканці міст і населених пунктів від Львова до Кам’янського і від Рівного до Одеси і Миколаєва.
Один із його учасників, Ігор з п’ятої спільноти Неокатехуменальної Дороги парафії св. Анни (м. Хмельницький), розповів: «Ми вийшли з Хмельницького в понеділок. О 7.00 ранку ми вже були біля храму Христа Царя Всесвіту, звідки і розпочали подорож. Перша наша зупинка була в Красилові. Йшли 6 днів. Йти було дуже важко. В перший день натер мозолі, ввечері дуже боліла спина. Хотів вже збирати речі і їхати додому. Але я знав, що Бог мене не залишить, що дасть мені благословення і дасть сили. На четвертий день, коли ми йшли від Старокостянтинова до Любара, стався такий випадок: в одної дівчини не було плаща від дощу, і я віддав їй свій плащ. Дощ йшов півдня, я змок до нитки, але ні хвилини не жалкував за це, що зробив. Я знав, що Бог мене не кине. Хоч я був мокрий, мене обвивав вітер, було дуже холодно, але, дякувати Богу, нічого зі мною не сталося».
Щоб зустрітись із Божою Матір’ю, люди йшли не тільки пішки. З Коростишева і з Харкова прибули паломники на «залізних конях» — велосипедах. 15 велосипедистів, що виїхали з Харкова – серед них були не тільки харків’яни, але й мешканці Вінниці, Хмельницького, Полтави і Калинівки (Вінницька обл.) — подолали за 7 днів 750 кілометрів, присвячуючи свій велопробіг молитві за нововисвячених єпископів. Його учасник і співорганізатор, хмельничанин Сергій Толстіхін, розповідає: «У велопаломництві я їхав вже п’ятий раз і особисто для мене нинішнє паломництво відрізнялось тим, що я зміг взяти з собою свого п’ятирічного сина. Завдяки підтримці єпископа Станіслава Широкорадюка цього року нас супроводжував бус і ми змогли собі дозволити взяти з собою свою малечу. Їм шалено сподобалось. Я думаю, що для мого сина це найсильніші враження в його житті: як він спав в наметах, на підлогах, під дощем. Щодо труднощів: паломництво було звичайним. Бувало, що нас півдня жарило сонце, а півдня заливало дощем. Були дні, коли дув сильний вітер. Але ми їздимо не вперше і знаємо, що потім всі ці труднощі згадуватимуться з ностальгією. Погане забувається, а в пам’яті залишається тільки хороше. В цьому році також був ексклюзив: з нами було двоє священиків, один з них – головний редактор CREDO о. Микола Мишовський, який давив на педалі «всією силою і авторитетом». Словом, було класно».
«Дякую вам за ваші сотні кілометрів і сподіваюсь, що ваша молитва вислухана», — сказав паломникам-велосипедистам Києво-Житомирський єпископ Віталій Кривицький.
Звичайно, участь в урочистості на честь Пресвятої Діви взяли не одні тільки учасники паломництв. Чимало людей приїхали в Бердичів в суботу або в неділю.
А пан Тадеуш Сова, який, як про це писалось, сам один прийшов пішки з Хмельницького до Летичева на відпустову урочистість, тепер, також сам один прийшов до Бердичева з Уланова. «Вийшов ввечері, – розповідає пан Тадеуш, – а коли стало темно, зупинився на відпочинок. О другій ночі продовжив подорож і прийшов у Бердичів самим першим. У дорозі співав пісні, які прославляють Діву Марію, і молився Літанією до св. Антонія. Молитва допомагала долати шлях…».
«Йду у паломництві з Житомира вже дванадцятий раз, — каже мешканка Новоград-Волинського пані Станіслава Ковальчук, — але останні два роки через біль в нозі я не в стані подолати увесь шлях, тому йду тільки від Реї (село у Бердичівському районі – Прим. авт). До Реї доїжджаю транспортом. Для мене ці паломництва дуже важливі. Адже в житті багато негараздів, а та благодать, що її я тут отримую, допомагає їх переносити».
На урочистість прийшло й багато місцевих мешканців. «Я дуже люблю це свято, але до цього храму, поки можу, приходжу щодня, – каже бердичівлянка Галина Демчук. — Як же мені не дякувати Богу, що можу приходити сюди, що Він передбачив все для цього: і що в мене вистачає сил ходити, і що автобус зупиняється біля мого дому …». Серед учасників урочистості були і ті, хто можуть пересуватись тільки на інвалідних візках. Як 96-річна Ядвіга Жмур, яку кожного року привозить на святкування внучка Ірина.
Втім, бердичівляни, приходили не тільки по одному. Вранці в 16 липня прибуло «місцеве», так би мовити, паломництво з бердичівської парафії св. Варвари. З ним прийшла найстарша в цьому році паломниця – 89-річна пані Леоніда.
Серед тих, кого можна було зустріти на площі перед санктуарієм в суботу, були і учасники мотоциклетного пробігу, присвяченого 1050 річчю хрещення Польщі. Один із них Ришард Накельський з Костежини під Гданськом, розповів, що його ініціатори — учасники Катинського пробігу – прийняли рішення відвідати землі, що належали до Речі Посполитої перед Другою світовою війною. «З собою, – сказав пан Ришард, – вирішили взяти копію образу Ченстоховської Божої Матері, який їде з нами в автівці. Ми відвідуємо саме маленькі парафії. Не у великих містах, а в малих містечках і, навіть, в селах. Були в Браїлові, під Вінницею, і там визріло рішення заїхати сюди, на хвилину, щоб побачити. І далі — на Львів. В цьому році я тут вперше. Скажу, що мої особисті переживання неможливо передати. Їм не має ціни. Це треба бути, бачити, чути».
«Євхаристія — не один із дарів, а найбільший дар Бога, — сказав кардинал Грохолевський на початку урочистої Меси, яку він очолював в неділю, — а від нас залежить, скільки благодаті ми можемо зачерпнути з цього дару». Його Еміненція пригадав слова св. Катерини Сієнської, котра порівнювала Євхаристію з вогнем, до якого ми можемо підійти або з сірником, або зі смолоскипом.
Євхаристійна літургія, що була відправлена в суботу, стала вершиною, кульмінаційним пунктом паломництва, а недільна — центром всієї урочистості. Разом із кардиналом Грохолевським і львівським митрополитом архиєпископом Мечиславом Мокшицьким в ній співслужили 9 римо-католицьких єпископів, 10 вищих настоятелів чоловічих чернечих орденів і згромаджень, представник духовенства Української Греко-Католицької Церкви о. Іван Цихуляк. Серед запрошених були представники міської та районної влади, дипломатичні представники, зарубіжні гості.
Проповідь, з якою Його Еміненція звернувся до вірних, була, можна сказати, логічним продовженням проповіді, проголошеної на св. Месі в суботу о. Енріке Кастро OCD. Якщо настоятель монастиря на горі Кармель на прикладі свого ордену говорив про марійну побожність та її втілення в конкретне життя, то кардинал Зенон Грохолевський говорив про роль Марії, як Матері Церкви: «Марія народила Христа, а Христос – Голова Церкви. Стоячи під хрестом свого Сина, Вона співпрацювала в ділі відкуплення: отже Вона – Співвідкупителька. Відомо, що не буває народження без участі матері. Тому, коли під час Христових страждань народжувалась Церква, присутність Марії під хрестом була необхідна».
«Сто років тому Марія виявила, яка трагедія чекає світ. Сьогодні ця трагедія торкнулась вашої країни» , — сказав на закінчення проповіді Його Еміненція і закликав усіх не обмежуватись у молитвах своїми власними намірами, а молитись за свою країну, за весь світ, за його навернення, а Марію зробити Царицею усього нашого життя».
Наприкінці Меси Голова єпископату України архиєпископ Мечислав Мокшицький від імені всіх єпископів урочисто присвятив Україну Непорочному Серцю Марії.
По закінченні Служби Божої учасників урочистості тепло привітав Бердичівський міський голова Василь Мазур: «День відзначення річниці коронації чудотворної ікони Матері Божої Бердичівської вже давно став загальноміським святом і нашою доброю традицією. Для багатьох стало традицією йти на це свято, а для нас, бердичівлян — приймати паломників. Ті, хто приходять до нас, приносять нам багаті духовні дари. Дякую вам за світло і добро, яке ви щороку даруєте Бердичеву».
Єпископ Віталій Кривицький висловив щиру подяку тим, хто доклав своїх зусиль для організаційно-технічного забезпечення урочистості: службі порядку, медичній, літургійній службам тощо.
«Що стосується служби порядку, — сказав у коментарі для CREDO о. Бенедикт Крок ОСD, котрий за неї відповідає, — то вона існує з того часу, коли відновились урочистості в Бердичеві. Урочистість відбувається на вулиці, на площі перед санктуарієм. Для віруючих людей це дуже важливий момент. Тому ми завжди намагаємось створити для них молитовну атмосферу. Відомо, що приходять і молоді, і старші — різні вікові категорії, і багато речей треба впорядкувати, щоб вони могли молитися і не перешкоджати один одному. Далі ви бачите, що, тут знаходяться житлові будинки, в яких живуть люди, тут головна вулиця міста, нею їздять машини. Тому, щоб ця урочистість відбувалась в сприятливій, молитовній атмосфері, служба порядку необхідна. Кожного року, на час цього свята, в санктуарії збираються чоловіки і хлопці, які служать і відповідають за порядок на найближчих вулицях, на площі перед санктуарієм, а також — на території храму і усього нашого кармелітського монастиря. Більшість із них вже 10-12 років задіяні в цій службі. Тому вони знають свою справу і розуміють відповідальність. А з новачками, які до нас приходять, ми завжди кілька разів зустрічаємось перед святом, і нагадуємо їм про всі деталі».
Належним чином була організована також і медична служба. Цьогоріч у ній, за словами керівника Емми Підгорчук, було задіяно 17 медиків – лікарів, медсестер, фельдшерів швидкої допомоги – і 9 помічників, а в спеціально виділеному приміщенні було приготовано 10 ліжок. У ніч із суботи на неділю за допомогою до медиків звернулось трохи більше ніж 20 людей – менше, ніж в попередні роки – але одного пацієнта довелось відправити до лікарні швидкої допомоги.
Багато довелось попрацювати і тим, хто складав конструкцію вівтаря і пресвітеріума, і тим, хто забезпечував озвучення, і багатьом іншим.
Серед дипломатичних представників, присутніх на урочистості, були посол Японії в Україні Шігекі Сумі з дружиною, та посол Хорватії Томіслав Відошевіч. «Особисто я на такій урочистості вперше, – сказав для CREDO пан Відошевіч, — але мої попередники тут бували, і для мене це місце є добрим символом. Все побачене тут глибоко торкнулось моєї душі, зміцнило віру в те, що Матір Божа – наша велика захисниця. Ми, хорвати, в переважній більшості католики, і в нас особливе ставлення до Церкви. Те, що ми пережили на початку 90-х років, нагадує те, що переживає Україна зараз. Тоді наші вояки – я сам був добровольцем під час нашої вітчизняної війни – носили на тілі медальйон Корона Небесної Цариці. Для мене, як дипломата, найважливіше завдання – зберегти мир і зберегти життя людей. І як дуже правильно сказав сьогодні один священик: якщо довіритись заступництву Матері Божої – все здійсниться. Вірю, що так буде для українського народу».
По завершенні урочистості відбувся брифінг, під час якого кардинал Зенон Грохолевський, архиєпископ Мечислав Мокшицький, єпископ Віталій Кривицький та о. Рафаїл Мишковський OCD поспілкувались з представниками католицьких і світських ЗМІ. Відповідаючи на питання журналістів кардинал Грохолевський сказав, що найбільш плідним часом його служіння були 16 років, коли він очолював Конгрегацію католицької освіти. «Я можу пишатися тим, що мені було довірено очолювати саме цю дикастерію, завдяки діяльності якої у світі створено багато католицьких університетів і понад 200 тисяч католицьких шкіл, в яких навчаються близько 50 мільйонів учнів. В деяких країнах, як, наприклад, в Таїланді кількість учнів католицьких шкіл перевищує загальну кількість католиків. А є і такі країни, в яких, якби не існувало католицьких шкіл, дуже багато дітей взагалі не мали б можливість отримати ніяку освіту. Тому нам часто доводилось чути слова подяки на адресу Католицької Церкви від урядів багатьох країн, в тому числі і тих де переважна більшість населення – не католики і нехристияни. Католицькі університети в ряді країн відіграють велику роль у формуванні інтелігенції. І не тільки католицької: адже в них навчаються люди різних віросповідань. Коли ми питали у нехристиян, чому вони вибирають саме католицькі навчальні заклади, вони відповідали: «Там не тільки дають знання і вміння, там передають цінності, які виховують особистість». Чому так: відповідь дуже проста. Адже виховання – це, передусім, справа любові».
Владика Віталій, в свою чергу, ознайомив учасників брифінгу з перспективами розвитку католицької освіти в Києво-Житомирській дієцезії, навівши приклад житомирської школи «Всесвіт», яку можна назвати зразком екуменічного навчального закладу.
У відповідь на питання CREDO Його Еміненція багато розповідав про різні марійні санктуарії, в яких йому довелось побувати. Це Апаресіда в Бразилії, де для прийому паломників створена розвинута інфраструктура, але сама фігура Богородиці така маленька, що її важко побачити (коли Святіший Отець Йоан Павло ІІ відвідував цей санктуарій, для нього було зроблено спеціальну кімнату, щоб він мів зблизька подивитись на Діву Марію), це санктуарії в Індії та Лівані, куди просити допомогу у Божої Матері, приходять не тільки католики, а також індуси і мусульмани, це великий марійний санктуарій в Аргентині. В ці місця паломники приходять постійно, кожного дня протягом цілого року.
Почувши цю розповідь Києво-Житомирський єпископ висловив побажання задуматись над тим, що можна зробити, щоб і до Бердичівського національного санктуарію приходили паломництва протягом року.
«Головна подія, з якою пов’язані паломництва, — сказав о. Рафаїл Мишковський, – це, звичайно, урочистість Бердичівської Богоматері. Але цим діяльність санктуарію не обмежується. Відбувались паломництва і зустрічі лікарів, вчителів, журналістів католицьких видань, семінаристів, міністрантів. Крім того, нас відвідують чисельні екскурсії і туристичні групи …».
Пораду про те, як можна використовувати туризм і екскурсії, дав кардинал Грохолевський: потрібно пояснити туристам, що не можна повністю зрозуміти санктуарій та його історію, не зрозумівши основ християнської віри. Про перспективність такого напрямку діяльності сказав і архиєпископ Мечислав Мокшицький: «Цьому сприятиме саме місце розташування: по-перше – в центрі міста, а головне – в Бердичеві: місті, яке знають не тільки в Україні, але й далеко за її межами. Усі, хто чують його назву – наперед знають де воно знаходиться».
Відповідаючи на питання CREDO, Його Високопреосвященство сказав: «Вчора і сьогодні багато говорилось про необхідність молитись за навернення Росії. Ця країна дійсно особливо близька Непорочному Серцю Діви Марії. Сам я нещодавно також побував в Росії: в сибірському місті Тобольск, де, на прохання єпископа Йосифа Верта, передав місцевій римо-католицькій парафії реліквії папи Йоана Павла ІІ. Там ми багато молились, в тому числі – і за заступництвом Пресвятої Діви».
Над матеріалом працювали: Ігор Богомолов, Віта Якубовська, Сергій Якубовський, Юлія Завадська, Олеся Чижевська
фінансово.
Щиро дякуємо!
