Чотири ознаки Бога

Роздуми над Божим Словом на урочистість Різдва Христового

Кожний, хто живе на землі, прагне зростати, ставати великим, підійматися вище, наказувати й володіти щоразу більше. Дитина хоче стати дорослою, дорослі бажають царювати, а царі жадають стати богами. Один лише Бог прагне стати дитиною–немовлям. Це Його виняткова ознака, яка безпомилково приведе лише до Нього. Саме так говорить ангел до пастирів у полі: «А ось вам знак: знайдете сповите Немовля, котре лежить у яслах». Святий Лука підкреслює цю полярність: людина воліє підійматися, наказувати, брати, Господь — сходити, служити, дарувати.

Євангеліє, яке провадить нас до Різдва, одразу нагадує про кесаря Октавіана, першого імператора Рима, що видав наказ переписати «всю заселену землю». Август — це титул, уперше наданий саме йому; він означає «великий» — від латинського слова «збільшувати», «поширювати». За його правління Римська імперія охопила увесь басейн Середземного моря, іншими словами — всю землю: «Сталося тими днями, що вийшов указ від кесаря Августа переписати всю заселену землю». Ніхто на землі не мав тоді більшої влади. Саме свою «вселенську» владу хоче підкреслити Октавіан, коли перераховує кожного мешканця своєї імперії.

Євангеліст Лука згадує цей перепис не тільки для того, щоби вказати на час народження Божого Сина, але передусім щоб зазначити, що Господь входить, вписується в людську історію як один із людей: «І йшли всі записатися, кожний до свого міста». І ось воно — Царство небесне, яке, на противагу величній імперії, розпочинається від покірного «так» убогої Діви з Назарета, від немовляти, якому не знайшлося місця в заїзді. Бог знаходить місце для свого Сина у подружжі Йосифа та Марії, серед свого створіння у вертепі Віфлеєму.

Автор третього Євангелія дуже ретельно описує знак немовляти, додаючи, на перший погляд, звичайну родинну деталь — сповивання новонародженого: «… сповнилися дні, щоб їй народити. І вона народила свого первородного Сина, сповила Його…» У книзі Йова сказано: «я зробив для [моря] одіж-хмару і пелену для нього — густу мряку» (38,9). Це сам Господь одягає у пелюшки своє створіння. Він одягає в одежу зі шкір Адама і Єву (Бут 3,21). Він пеленає й одягає свій народ Ізраїль (Єз 16, 4-14). Однак тут, у Вифлеємі, Всевишній сам сповитий своєю Матір’ю, зазнаючи тепла й ніжної турботи від тієї, якій доручив свого Сина.

Третя ознака — покладення: «сповила Його й поклала в яслах/положила …» Таку позицію завжди займали при споживанні трапези. До низьких столів у той час засідали напівлежачи (Лк 12, 37; 13, 29; Мт 14, 19). Однак Марія не кладе немовля до трапези, лише як заповідь трапези.

Четверта ознака ще більше підсилює попередню: Марія поклала немовля у ясла — місце споживання їжі. Усе це вказує на те, що не досить було Богові применшити себе самого, ставши людиною — Він для кожного стане поживою, Євхаристійним хлібом. Святе Причастя — це наче Його друге втілення.

Місто Давида — Вифлеєм, у якому родиться Божий Син, також не випадкове. Ця назва означає «дім хліба». Ісус родиться саме тут. У Вифлеємі він покладений як пожива. Його батько Йосиф, який утікає до Єгипту, нагадує іншого Йосифа, який спас усю землю від голоду, роздаючи хліб своїм братам (Бут 39-45).

Усі ці знаки дає Бог, і створює їх через Марію… Сьогодні справжніми яслами є вівтар, на який покладено Святе Причастя. Його справжнє народження відбувається тоді, коли ти на слова священника «Тіло Христа» відповідаєш своє особисте «АМІНЬ».