Роздуми над Словом Божим на п’ятницю V звичайного тижня, рік ІІ
Можливо комусь із вас, дорогі читачі, доводилося бути в інший країні, мови якої ви не знали. Відтак вам буде знайомим відчуття, коли опиняєшся серед людей, які про щось спілкуються, а ти нічогісінько не розумієш. Та й самому про щось повідомити дуже складно. У такій ситуації почуваєшся досить некомфортно, наче поза цим суспільством, виключеним із нього. Вміти говорити однією мовою з іншими для нас дуже важливо.
Символіка чуда і таїнства
Слово комунікація пов’язане з іншим словом — комунія (спільнота): не маєш комунікації — не маєш спільноти. Привертаючи мову і слух глухонімому, Ісус наново повертає цю людину до спільноти. Символіка цього чуда прекрасно показує, що відбувається з людиною, яка перебуває в стані важкого (смертельного) гріха, і яка переміна здійснюється в ній, коли Ісус у Таїнстві Хрещення чи Таїнства Сповіді усуває з її серця гріх. Кожен смертельний гріх виключає нас зі спільноти святих, віддаляє від Божої любові, позбавляє єдності з Богом. Людина духовно стає наче замкненою у своєму світі: щось діється навколо неї, але зрозуміти сенсу Божих натхнень і знаків Божої любові вона неспроможна. Лише дія Божої благодаті може вивести її з внутрішньої замкнутості і в’язниці та повернути на ново у спільноту Божих дітей.
Делікатний Ісус і брак делікатності в суспільстві, зраненому гріхом
Коли Ісус зціляє цю людину, то застосовує дуже делікатні доторки: вкладає пальці в його вуха і своєю слиною доторкається язика глухонімого.
Як часто в нашому житті бракує добрих і щирих слів, які дають життя. І як часто ми зустрічаємось з брутальністю, ненавистю, злобою. Добре, якщо ми вміємо зберегти дистанцію до болісних виявів агресії. Але як важко тим людям, які чомусь пропускають через себе все зло, яке зустрічає їх у світі. Тоді їхні душі, щоби бодай якось захиститися від емоційного болю, створюють шкарлупу між собою і світом. Для когось ця шкарлупа складається з цинізму, для когось іншого — з замкнутості в своїх захопленнях. Хтось ховається за шкарлупою нервовості та агресивності, хтось тікає з головою в свою роботу чи свої справи, часом у горілку. Даремно казати такій людині, що треба вийти до інших, треба бути добрим. Сама думка про те, що треба вилізти із захисного панцира, нагадує їй про біль, якого вона зазнали колись у спілкуванні, і їй важко вже від того, що хтось спонукає її знову виходити «назовні».
Усунути цю шкаралупу може безумовна і сповнена ніжності й делікатності любов Ісуса Христа. Він своєю любов’ю може пройти крізь шкарлупу нашого цинізму і страху, нашого болю і доторкнутися глибини нашої особи, кажучи:«Еффата»— відкрийся на Божу любов і на любов до людей!