Роздуми над Словом Божим на Попільну Середу
Євангеліє, яке ми чуємо щороку, коли починаємо Великий Піст, має форму вірша. Три строфи, які починаються з рефрену: не будьте такими, як лицеміри, — та завершуються іншим рефреном: і твій Отець, який бачить таємне, віддасть тобі. Ця форма представлення і прославлення трьох діл покаяння — милостині, молитви і посту — відсилає нас до іншої пісні, що міститься на початку Біблії: пісні про сотворення світу за шість днів. Як і сьогоднішнє Євангеліє, пісня про сотворення має свій орнамент: вірш, який починає прославлення певного діла: «Бог сказав: “Нехай станеться (предмет створення)”» і закінчується словами: «І так сталося». Опис деякіх діл закінчуються словами: «І побачив Бог, що воно добре».
Ця паралель між ділом сотворення і дією покаяння наводить на одну думку. Коли ми виконуємо вчинки покаяння, ми беремо участь у відновленні Божого діла — діла сотворіння. Через учинки покаяння ми включені Богом у цю прекрасну справу відновлення та оздоровлення світу, що був створений добрим, але внаслідок первородного гріха людини став хворим на гріх, який вражає кожне створіння, спотворюючи його.
Три діла покаяння — милостиня, молитва і піст — до яких ми з особливою старанністю приступаємо на початку Великого Посту, мають служити не для того, щоб нас прославляли як великих посників чи великих філантропів, а щоби ми з допомогою цих, забутих і небажаних в сучасному світі інструментів, відбудовували і зцілювали в собі істинну гармонію з Богом, світом і з самими собою.
Милостиня допомагає нам зцілитися від неправильного ставлення до ближніх, яких ми, внаслідок первородного гріха, підсвідомо прагнемо або використати, або взагалі усунути з нашого життя, бо дивимося на них як на перешкоду для власного щастя. Коли даємо милостиню, ми духовно похиляємося перед таємницею гідності Божої дитини в іншій людині, віднаходимо належну міру ставлення до іншої людини: це наші брат і сестра, а всі ми — улюблені діти Божі. Але коли я роблю милостиню для того, щоб мене бачили, — я знову використовую цю людину, тепер — для власного гріха марнославства, і ще більше руйную в собі доброту Божого створіння, помножуючи гріх.
Молитва зцілює мої стосунки з Богом. Саме тоді, коли мене ніхто не може бачити, я маю можливість стати на молитві перед Богом без маски побожності. Я стою перед Богом як непобожний, слабкий і лінивий, і саме тоді я можу дозволити Богові принести мені дар справжньої побожності, яка є любов’ю до Бога, Ним же самим і дарованою мені. Зрозуміло, що коли я молюсь напоказ, Бог не буде зустрічатися з моєю маскою і не уділить мені цього дару…
Піст дозволяє мені набрати здорової дистанції до їжі, знову відчути (не тільки зрозуміти), що здорова міра в їжі приносить багато душевного спокою. Адже наші неприборкані апетити спонукають нас виснажливо працювати, ставати рабами праці та обов’язків і відбирають радість життя. Їжа приносить радість і життя, коли зберігається добра міра.
Отже, вчинки покаяння не мають на меті принизити і зламати нашу людську природу: вони є інструментами і даром для того, щоб наново зціляти те добре, що створив в нас Господь і що ламає та ранить гріх, який існує в нашому світі. Саме так, учинками покаяння, ми допомагаємо Богові налагодити втрачену первинну гармонію, сприяємо справі спасіння світу. Ми не робимо цього самі: своїми вчинками покаяння ми включаємося в дію спасіння, яку здійснює Ісус Христос. А Він —«наш мир, Він, що зробив із двох одне, зруйнувавши стіну, яка була перегородкою, тобто ворожнечу, — своїм тілом, скасував закон заповідей у своїх рішеннях, на те, щоб із двох зробити в собі одну нову людину, вчинивши мир між нами, і щоб примирити їх обох в однім тілі з Богом через хрест, убивши ворожнечу в ньому… бо через Нього, одні й другі, маємо доступ до Отця в однім Дусі» (Еф 2, 13-18).