В інтернеті побачив цікаву дискусію на тему складних фрагментів Старого Завіту, де Бог наказує убити людей, які вшановували золотого тельця (Вих 32,27), або де наведено закони, які велять карати смертю за злочини (Вих 21, 12-17).
Ідеться про всі ті місця у Писанні, де Бог видається суворим, жорстоким, мстивим, страхітливим, одне слово — злим, порівняно з образом Бога, який нам Ісус переказав у Євангеліях…
Дискусія розпочалася від запитання, яке (я так думаю) ставлять собі чимало людей — і я сам теж: як розуміти всі ці, складні для інтерпретації, фрагменти Писання? Як погодити образ Бога, який виглядає суворим і ворожим до людини, з образом Бога милосердного і люблячого, яким його переказав Христос?
У дискусії наводилися аргументи, що пробували пояснити це питання. Мене зацікавило, чому інколи виявляється замало інтерпретацій біблістів, знавців теми, у поясненні спірних моментів. Коли я натрапляю на тяжкий фрагмент, це викликає в мене якесь замішання і нерозуміння: «Ну як це так, що милосердний Бог зовсім не такий уже милосердний?» А далі, після пояснень, згідних із сучасними принципами біблійної інтерпретації, я дізнаюся, що послання цього уривку може бути зовсім інакше. Здається, це має розв’язати проблему і розвіяти сумніви. Однак надалі в серці щось кипить і скрегоче, щось все одно не узгоджується, логічного пояснення не завжди достатньо.
Замислившись над цим питанням, я подумав: може, у деяких ситуаціях, коли я запитую, чому Бог не є Богом люблячим у тій чи тій біблійній історії, це зовсім не означає моєї цікавості й охоти зрозуміти? Можливо, насправді мені йдеться про те, який образ Бога я ношу у своєму серці. Чи це образ Бога люблячого, чи суворого і мстивого? «Боже Слово живе та діяльне, гостріше від усякого меча обосічного, проходить воно аж до поділу душі й духа, суглобів та мозків, і спосібне судити думки та наміри серця» (Євр 4,12). Чи інколи справа не в тім, що Слово мені каже: десь там, у глибині свого серця, я не довіряю тому, що Бог мене безмежно і безконечно любить? Що Він завжди по моїй стороні, не хоче мені зробити нічого поганого?
У дискусії також були аргументи, що Старий Завіт потрібно читати у світлі Нового. На Старий Союз ми маємо дивитися з перспективи притчі про Милосердного батька, з перспективи втіленого Слова — Бога, який став одним із нас і віддав життя за мене й за тебе, за кожного.
Я запитав знайомого священика про цей образ Бога в наших серцях у світлі Писань. Він мені сказав прекрасну думку у відповідь: «Ми читаємо Біблію з перспективи притчі про Милосердного батька. Інакше не вийде і не можна. Чому? Ісус, який є у центрі Писання, розповідає притчу про Отця, якого знає. Немає іншого Бога!»
Саме так. Ісус у своєму слові показує нам, яким Бог є насправді, бо сам Його найкраще знає. «Ніхто не знає Отця, як тільки Син, і кому Син хоче об’явити» (Мт 11,27). Слово є живим, бо ті складні фрагменти показують мені, що образ Бога у моєму серці — не такий, яким його показує Ісус, і воно діяльне, бо тільки Ісус може мені об’явити, яким є Бог. У цих шуканнях я вірю, що я не сам, і Бог мені знову через своє Слово про це нагадує: «Бо коли винуватить нас серце, то Бог більший від нашого серця та відає все!» (1Йн 3,20).
Переклад CREDO: Анджей Малєц, Deon
Ілюстрація: Густав Доре, Ісус Навин спалює місто Аю. ІсНав 8,20
(фрагмент)
фінансово.
Щиро дякуємо!
