«Сказав безумний у своєму серці: “Немає Бога”» — так написано у Псалмах (Пс 14,1; Пс 53,1). Століттями людська цікавість змушувала нас шукати свідчення існуванню Бога.
Те, що багато хто твердо вірить у неіснування Бога, кажучи, що протилежні погляди ображають їхній інтелект (прикладом чого є хоча би геніальний біолог Річард Докінз), — незаперечний факт. І не тому, що у них не було змоги пізнати через християн «докази» існування Бога. Щоправда, що в Псалмах ми знайдемо слова: «Сказав безумний у своєму серці: “Немає Бога”» (Пс 14,1; Пс 53,1), але було би недоцільно і неправдоподібно вважати, ніби атеїсти — це люди, яким бракує розуму або знань. Деякі з них — насправді видатні уми. Цікаво, що є також люди, які гордо називають себе агностиками, вагаються винести в цій справі вердикт, визнаючи як теїстів,так і атеїстів людьми… віруючими (бо одні вірять в існування Бога, а інші — в Його неіснування); насправді ж, ніхто з них не може довести істинність своїх переконань.
Навіщо нам докази?
Справді, люди, які вірять, не потребують доказів, але це зовсім не означає, ніби наша віра ірраціональна або суперечна з тим, що підказує розум. У християнстві завжди існував погляд, що концепції Бога можна досягнути деякою мірою шляхом розмірковування через логічне мислення: це ще не віра, але може стати відправною точкою для встановлення особистих відносин із Богом. Ріно Камільєрі в книжці «Чи Бог — католик?» написав: «Я не думаю, що Бог створив людей, а потім грався з нами в хованки, не даючи нам жодних шансів на успіх у цій грі». Таким чином, Бог поводиться, як людина, яка подала достатньо сигналів про те, що вона є, але не дала остаточної впевненості, що постає внаслідок знання, бо тільки таким чином ми можемо зробити вільний вибір.
Замість говорити про докази існування Бога, було би краще говорити про аргументи, передумови або (як, наприклад, святий Тома Аквінський) про «дороги». Бог відкриває багато шляхів, аби ми могли пізнати Його і закохатися в Нього. Подивімося ж на «докази», наведені нижче, як на вправи з медитації та спробу зрозуміти сенс.
1.Психологічний «доказ», який походить з… існування войовничих атеїстів
Деякі крайні, войовничі атеїсти так щиро борються з ідеєю Бога, аж стають одержимими нею, це майже становить сенс їхнього існування. Ба! Можна було би скласти враження, що, хоч як це парадоксально, Бог виразно і постійно присутній у їхньому житті через постійний примус заперечувати Його існування.
Насправді вони не можуть звільнитися від цієї ідеї! Оскільки вони відкидають Його існування, то було би достатньо байдуже знизати плечима щодо тих, хто вірить. Однак вони відчувають потребу постійно заперечувати «уявного» (на їхню думку) Бога.
Вуді Аллен одного разу сказав: «Для вас я атеїст, а для Бога — конструктивна опозиція». Войовничі атеїсти кажуть, що Бог — фантастичний персонаж, і одночасно борються з Ним, ніби він насправді існує. Навіщо гніватися на те, чого не існує? Навіщо на це ображатися? Дивно, що є люди, які присвячують стільки часу, уваги та енергії, намагаючись спростувати те, чого, на їхню думку навіть немає! Що ними керує? Деякі, може, пояснюють свою поведінку благородною турботою про бідних людей, які живуть в ілюзіях. Вони вважають, ніби хочуть допомогти цим людям усвідомити безпідставність їхньої надії. Але справді, навіщо витрачати дорогоцінний час на безплідні суперечки, якщо життя таке коротке (і не маємо жодного іншого)? Ось чому іноді я маю відчуття, ніби войовничі атеїсти підсвідомо вважають, що Бог все ж таки є, тільки вони на Нього образилися і хочуть досадити Йому. Звісно, жоден войовничий атеїст не зізнається в цьому, бо він, напевно, сам цього не усвідомлює.
Пригадую цитату Яна Тадеуша Станіславського: «Якщо, дай Боже, Бога не існує, то слава Богу; але якщо, не дай Боже, Бог все ж таки є, нехай Божа рука захищає нас».
Також я бачив на Facebook допис такого грайливого діалогу.
На уроці релігії учень демонстративно звертається до священика:
— Я не вірю в Бога!
— Чому не в богів? — запитує катехит.
— Ну… бо Бог є лише один…
Як з’ясовується, навіть атеїсти — ментально монотеїсти.
2.Космологічний «доказ», що походить з існування Всесвіту і нас самих
Згідно з Біблією, сам Бог розповів нам про себе, тобто об’явив себе, але Бога можна також пізнати інтуїтивно-природним чином із його творінь (Мудр 13, 1-2). «…Тому що те, що можна знати про Бога, явне для них, бо їм Бог об’явив. Бо Його невидиме від створення світу, власне Його вічна сила й Божество, думанням про твори стає видиме» (Рим1,19-20). Дивлячись на величність природи та космосу, ми природним шляхом доходимо висновку, що має бути якась Причина всього. Повинно бути Щось, що пояснює все…
На YouTube можна знайти відео, які показують розмір космічних об’єктів і Всесвіту. В якийсь момент розум починає протестувати проти такої величини. Як кажуть, «мозок закипає». Мозковим звивинам загрожує перегрів. І що? Все це мало виникнути само по собі? З небуття? Без будь-якої мети і сенсу? Зрештою, наш інтелект вимагає якогось пояснення. Воно повинно бути. Якщо Бога немає, то все, що ми бачимо навколо, виникло би внаслідок поєднання природних чинників і випадку. Все — тобто люди, тварини й рослини, точна інформація, яка міститься в ДНК людини, надзвичайно складні структури та явища, які ми спостерігаємо у Всесвіті, фізичні закони, атоми, квазари, галактики та чорні діри. Чи все це могло виникнути без будь-якої причини, без плану, тільки внаслідок щасливого збігу обставин? Причому просто так, з нічого? А крім того, чому взагалі щось існує?
Згадаймо жартівливу дилему: «що було перше — яйце чи курка?» Зрештою, має бути початок. Тобто перша курка, яка знесла яйце… або перше яйце, з якого вилупилася курка. Колись відповідь на цю дилему була набагато простішою, достатньо було сказати: першу курку створив Бог. Із часів Дарвіна ми знаємо, що предком курки була якась пракурка, а її предком — рептилія, предком якої була істота на ще більш ранній еволюційній стадії. Гаразд, але врешті-решт і так дійдемо до якогось початку! До якоїсь першої клітини і запитання, що було раніше.
Так само з існуванням космосу. З того факту, що Всесвіт розширюється, вчені дійшли висновку, що наслідки вибуху, який стався близько 15 мільярдів років тому, все ще тривають. Колись вся матерія була нібито зосереджена в одній точці, але ні з того, ні з сього стався Великий вибух. А що було перед Великим вибухом? Відповідь фізиків — оскільки Всесвіт виник у момент Великого вибуху, то разом із ним виникли простір, матерія і час; тому питання про те, що було раніше, не має сенсу, позаяк час розпочався з моменту вибуху. Наука безпорадна перед цими питаннями, хоча уже сконструйовано моделі, згідно з якими наш Всесвіт був створений внаслідок одного з повторюваних етапів розширення та згортання простору-часу.
3.«Доказ» чудес
Звісно, є ті, хто каже, що чудес не буває. Гаразд… Зцілення може бути результатом дій нашого мозку, можливостей якого ми досі не знаємо. Сила навіювання насправді може багато чого зробити. Знамените «чудо сонця» у Фатімі може бути колективною галюцинацією. Одначе як пояснити існування так званої хустки з Маноппелло, образ Гваделупської Божої Матері та численні, фахівцями підтверджені Євхаристійні чудеса?
Це не якісь історії віковічної давнини, які можна вважати вірогідними чутками та казками фантастів. Це відбувається на наших очах. У польській Легниці на Гостії, яка 25 грудня 2013 року під час Святого Причастя впала на підлогу і була поміщена у посуд із водою, з’явилися плями червоного кольору. Відокремлений матеріал червоного кольору, покладений на корпорал, досліджували різні компетентні установи, і в звіті кафедри судової медицини читаємо: гістологічне дослідження підтверджує фрагменти людських тканин, які містять частину поперечно-посмугованих м’язів, схожих на серцевий м’яз із змінами, якими «часто супроводжується агонія». Атеїст скаже: «Безумовно, існує якесь пояснення». Чому ж цим поясненням не може бути Бог? Чи більш правдоподібно, що все створили прибульці з використанням передових технологій? Мені насправді так сказав один атеїст.
Церква, звісно, підходить до подібних явищ з великою обережністю і навіть із певними побоюваннями. Бо чудеса завжди створюють проблеми.
4.«Доказ», що походить з особистого досвіду віруючих
Від початку історії у мільярдів людей в усьому світі зустрічаємо переконання, що Бог існує. Люди доходять такого висновку не через філософські міркування, а на підставі особистого, суб’єктивного контакту з Богом. Детальні свідчення про свій досвід стосунків із Богом можуть також скласти мільйони людей, що живуть сьогодні…
Ці люди посилаються на вислухані молитви і конкретні, часто дивовижні способи, якими Бог задовольняє їхні потреби та провадить їх при ухваленні важливих рішень в особистому житті. Багато людей насправді бачать дію Бога у своєму житті й упевнені у тому, що існує добрий, люблячий Бог, який довів їм свою турботу й вірність. Чи можете ви ігнорувати цей досвід і визнати, що люди, які розповідають про нього, самі себе обманюють? Якщо хтось каже: «Я зустрів Бога у своєму житті. Він зі мною. Я відчуваю Його любов», — то чи маємо право з абсолютною впевненістю сказати, що він помиляється?
5.«Доказ», що походить із прагнення Бога
Наше життя — це постійна гонитва, пошук, прагнення самореалізації. Кожна людина відчуває у своєму житті певні потреби і прагнення, яким відповідає щось, що реально існує. Ми відчуваємо голод — і є їжа для задоволення цього голоду. Ми також відчуваємо голод до знань, тому у нас є книжки та наука. Ми відчуваємо потребу краси, тому створюємо мистецтво та сходимо на вершини гір, аби поглянути на прекрасний краєвид. Ми відчуваємо сексуальний потяг і його можна задовольнити (хоча, звісно, можна жити і в безшлюбності). Ми відчуваємо потребу допомагати іншим, а бідні чекають на нашу допомогу. І водночас ми постійно прагнемо чогось невловимого, чогось, що важко визначити, що дало би нам щастя. Це глобальний, екзистенційний голод. Насправді багатство, слава і матеріальні блага не мають нічого спільного зі щастям і задоволенням цієї потреби, яка існує в кожному серці. Це приводить до висновку, що ми відчуваємо потребу в тому, чого на цьому світі неможливо задовольнити, так, ніби ми були створені для якогось іншого світу. Так що, можливо, є підстави для цього, і десь там, за межами тимчасового життя, є вода, здатна втамувати цю спрагу?…
Якось 79-річний (тоді ще) Вуді Аллен у відвертому інтерв’ю німецькій газеті «Süddeutsche Zeitung» сказав: «Усе, що ми робимо в нашому житті, в кінцевому підсумку, — ілюзія. Після смерті нічого не залишиться від існування. Нічого взагалі. Я хотів би помилитися, але проти цього виступає здоровий глузд (…). Я суворий атеїст і прихильник світогляду Ніцше. Тому я веду сумне життя, без надії, жахливе і сумне, без мети». Нагадаємо, що це зізнання успішної людини, яка завжди була на п’єдесталі й досягала того, чого хоче. Раптом, наприкінці життя, виявилося, що все це насправді не мало великого значення. Це не дало йому відчуття сенсу, щастя чи надії. Звісно, не кожен атеїст повинен так сприймати своє життя; але, живучи у світі, який вважається позбавленим мети і сенсу, у світі хаосу та випадковості (оскільки це означає заперечення Бога), легко сприймати власне життя як абсурдне, оскільки це входить у логіку атеїстичного світу. Люди, які не вірять у Бога, нагадують опале листя, яке розвіває вітер. Станіслав Єжи Лєц колись написав таку фразу: «Дерев немає! — оголосив сейм листю. Ох, ці осінні атеїсти».
Деякі атеїсти взагалі недобре почуваються зі своїм атеїзмом. Вітек, герой фільму «Випадок» Кшиштофа Кесльовського, в одному з гіпотетичних варіантів свого життя приймає хрещення під враженням сили духу переслідуваної опозиціонерки, яка сказала, що не боїться, тому що життя дароване Богом. У знаменитій сцені він сидить у порожній церкві і вимовляє слова зворушливої молитви: «Господи Боже, по всьому. Я охрестився. Я тут. Тепер, будь ласка, тільки будь…!»
Мабуть, найкращий спосіб шукати Бога — попросити Його від усього серця, щоби Він дозволив себе знайти. Святий Августин писав: «Ти створив нас для себе, і наше серце не заспокоїться, поки не відпочине у Тобі». Подібні слова можна знайти у багатьох атеїстів, які зрештою стали віруючими. Наприклад, К. С. Льюїс (автор «Хронік Нарнії») написав дуже цікаву книжку «Здивований радістю», яка стала плодом його особистої зустрічі з Богом. Віра дає нам змогу знайти своє місце у Всесвіті, бо завдяки їй ми намагаємося виконати те, що Бог призначив для нас у момент створення.
Однак, тут слід підкреслити, що саме лиш інтелектуальне визнання існування Бога не має нічого спільного з вірою в християнському сенсі, оскільки віра — це особисті стосунки, довіра і любов. Це — бути в обіймах Отця, який мене любить. Звісно, життя віруючого — зовсім не ідилія і витання у хмарах. У ньому є кризи і падіння. Є досвід «темної ночі», про який пишуть великі містики. Кожна любов, зрештою, має свої підйоми і падіння, кращі й гірші дні. Кожен, хто живе у шлюбі, знає про це. Віра, однак, дозволяє нам здобувати сили, щоби постійно підводитися. Віра дозволяє нам бачити сенс навіть у чомусь так абсурдно шокуючому, як страждання хороших людей. У ситуаціях надзвичайної кризи, трагедії віра в Бога допомагає пережити ці найважчі моменти. «Я не боюся темряви, бо батько веде мене за руку». «Навіть якщо я піду темною долиною зла, не убоюся».
Пригадаймо блаженства з Нагірної проповіді. Слово «блаженний» (makarioi) також можна перекласти як «щасливий». Чому Ісус говорить, що убогі й ті, хто сумує, можуть бути щасливими? Це звучить як оксиморон. Однак Ісус пояснює, що вони «блаженні» (тобто щасливі!), тому що їм належить Царство і вони Бога побачать. У нашому земному житті ми ніколи не зможемо повністю задовольнити наших бажань. Ми не можемо знайти щастя тут, на цій землі, бо створені жити з Богом на Небі. Тим не менш, віра, вже тут на землі, дає нам початок цього майбутнього щастя і надії, що ми насправді його досягнемо.
6.«Доказ» святого Анзельма (онтологічний)
Святий Ансельм, архиєпископ Кентерберійський (жив у ХІ столітті), представив дивний аргумент на користь існування Бога, який донині шокує і викликає логічне запаморочення. Ансельм запропонував блискучо лаконічне і досить влучне визначення Бога, а звучить воно так: «Щось, понад чим нічого більше неможливо уявити».
Наразі все гаразд, але подивімося, які висновки з цього зробив Ансельм. Якби щось, понад що нічого більше неможливо уявити, перебувало тільки в людському інтелекті (тобто якби це була просто концепція), то де-факто не було би тим, понад що нічого більше не можна уявити, тому що існування такої речі в дійсності — щось більше, ніж людська думка. Тому щось, поза чим більше нічого не можна уявити, не може бути тільки в людському інтелекті й повинно існувати насправді.
Залишаю цей аргумент без коментарів, аби кожен сам спробував зрозуміти, що мав на увазі Ансельм.
7.Моральний «доказ»
Ті, хто читав «Майстра і Маргариту» Михайла Булгакова, звісно, пам’ятають розмову Воланда з Берліозом і поетом Бездомним, які, не знаючи, що їхній співрозмовник — сатана, заявили, що вони атеїсти, як і переважна більшість населення їхньої країни:
«— Але дозвольте мені, панове, запитати вас, — промовив іноземний гість через хвилину неспокійної задуми, — що ж тоді слід зробити з доказами існування Бога, яких, як ви знаєте, існує рівно п’ять?
— На жаль! — відповів Берліоз із співчуттям. — Котрий-небудь із цих доказів не має жодного значення, і людство давно відкинуло їх. Ви ж визнаєте, що в категоріях розуму неможливо доказати існування Бога?
— Браво! — закричав іноземець. — Браво! У цьому питанні Ви повторили точку зору нестримного старого Іммануїла. Але смішно те, що старий спочатку розправився з усіма п’ятьма доказами, і тоді, немовби знущаючись із себе, запропонував власний, шостий аргумент.
— “Доказ Канта”, — заперечив з тонкою посмішкою освічений редактор, — також непереконливий. І недарма Шиллер каже, що міркування Канта з цього приводу можуть задовольнити лише людей із рабськими душами, а Штраус просто їх висміює».
Не всі вивчали філософію, тому, можливо, варто пояснити про що йдеться з цим Кантом та його «доказом». Максимально коротко і просто: Іммануїл Кант, прусський філософ, який жив у XVIII ст., визнав, що не існує жодних відомих істин про Бога, бо ці питання виходять за межі можливості досвіду. Водночас Канта зацікавило існування універсальних і заразом абсолютних моральних норм. Звідки в людини існує переконання, як вона повинна вчинити, і то незалежно від обставин, у яких опинилася? Хіба що хтось ці норми нам прищепив? Еволюційна психологія, щоправда, пробує пояснити нашу моральність різними стратегіями виживання наших людиноподібних предків, але що робити з ситуаціями, коли певні моральні норми не дають нам відчутних переваг?
Звідки взялася наша совість? Чому ми готові принести жертву в ім’я чогось, що вважаємо важливішим, ніж ми самі? Кант вважав, що дотримання принципів абсолютної моралі та здійснення «категоричного імперативу» можна раціонально виправдати лише за умови, якщо колись ми отримаємо винагороду, на яку заслуговуємо за старання, спрямовані на виконання цих етичних зобов’язань. У житті, однак, це не завжди відбувається, тому має бути вічне життя, а також Бог, який подбає про те, щоби цей механізм працював належним чином.
Переклад CREDO за матеріалами: Роман Зайонц, Stacja 7
фінансово.
Щиро дякуємо!
