Переміна Гостії в людське тіло, а месального вина – в людську кров, багаторічні євхаристійні пости, левітації та чудесні зцілення… Історія Церкви знає понад 130 чудес, пов’язаних із Євхаристією. Вони стаються у хвилини сумніву в істинній присутності Христа у Пресвятому Таїнстві, під час спроб профанації, а також як винагорода за віру й любов.
Тіло і Кров
Першим євхаристійним чудом вважається переміна Гостії та вина у шматочок людського тіла і кров, яка сталася у VIII ст. в монастирі Ланчано, в італійській провінції К’єті над Адріатичним морем.
У тамтешньому монастирі отців-василіан одного зі священиків мучили сумніви щодо присутності Христа під видами хліба й вина. Напали на нього ці сумніви також під час св.Меси, яку він служив. І тоді, щойно він закінчив вимовляти слова консекрації, Гостія стала живою плоттю, а вино – людською кров’ю. Монах розповів про це своїм співбратам. Звістка рознеслася навкруги. Було зроблено спеціальний релікварій, у якому Тіло і Кров зберігаються до сьогодні. Кров скипілася в п’ять грудочок, а Тіло залишилося без змін. Ретельне дослідження чудесної Євхаристії було проведене 1970 року. Дослідники заявили, що Тіло є шматочком людського серця, без будь-яких слідів консервації, а Кров відноситься до ІV групи (АВ) .
Підтверджені випадки євхаристійних чудес походять головно з Італії, де в період від 1000 до 1772 року зафіксовано 16 таких подій. До найславетніших із них належать: чудо у Трані (1000 рік), Феррарі (28 березня 1171), Алатрі (1228), Флоренції (30 грудня 1230 і 24 березня 1595), Больсені (1264), Оффіді (1273), Мацераті (25 квітня 1356), Турині (6 червня 1453), Асті (25 липня 1535 і 10 травня 1718), Сієні (14 серпня 1730) і Сан П’єтро а Патьєрно (27 січня 1772). Описання цих чудес можна знайти у книжці «Євхаристійні чудеса», яку написала Джоан Керол Круз (авторка кількох книжок релігійної тематики, зокрема про чудеса та святих; кармелітська терціарка, матір п’ятьох дітей). Одне з таких нещодавніх чудес зафіксовано 1984 року у Ватикані, під час уділення Святого Причастя блаж.Йоаном Павлом ІІ. Це сталося в його приватній каплиці, де він причащав групу паломників з Азії. Коли Причастя приймала одна кореянка, Гостія стала шматочком тіла. Святіший Отець у глибокому мовчанні благословив цю жінку і продовжив причащати вірних.
Чуда видимої переміни ставалися, аби зміцнити віру в істинну присутність Христа під час консекрації. Відбувалися вони також і коли Пресвяті Дари було профановано. Одна жінка в Аугсбурзі вирішила мати Гостію у себе вдома; це було 1194 року. Вона прийняла Причастя, але не проковтнула його, а загорнула в хусточку й віднесла до дому. Минули роки, й замучена совістю жінка сказала священикові правду. Той же, відкривши саморобний релікварій, побачив, що Гостія стала шматочком Тіла.
Таке само чудо сталося століттям пізніше в Італії, коли молода дівчина сховала Гостію, аби передати її ворожці, щоб та виготовила любовний напій. Ще одне чудо сталося, коли одна заміжня жінка збиралася виготовити з Гостії «ліки» проти невірності свого чоловіка.
Крім цього, також і профанація, скоєна ненавмисно, з недбальства або бездумності самих священиків, не раз ставала приводом видимої переміни Пресвятого Таїнства. В італійській Сієні 1330 року одного священика покликали до хворого. Він із поспіху вклав Гостію не в спеціальну посудину, а поміж сторінок Бревіарію. Довкола неї на сторінках книги з’явилися сліди крові. Одна зі сторінок цього Бревіарію збереглася донині.
Євхаристія має цілющу міць. Один домініканець, о.Франциск Лерм, про якого до наших часів дійшло небагато відомостей, поволі втрачав зір із плином років, аж доки не осліп повністю. В молитві він виблагав чудо й отримував дар зору саме на час, потрібний йому, щоб відслужити св.Месу.
Інколи в Гостії люди бачили постать дитини або молодого чоловіка. Таке чудо сталося в Польщі за часів поділу, в місцевості Дубна (нині це територія України). 1867 року під час 40-денного молебню, коли було виставлено Пресвяті Дари, вірні несподівано побачили ясні промені, які «вистрілювали» з Гостії. Незабаром усередині Гостії виникла постать Спасителя. Це чудо тривало до кінця молебню, і його бачили всі, зібрані у храмі.
Найдосконаліша пожива
Історія Церкви знає також чуда, звані євхаристійними постами. Люди, які це переживають, їжі не приймають взагалі, інколи довгі роки, і єдиною їхньою поживою є Святе Причастя.
Один із перших прикладів євхаристійного посту, щодо якого збереглися документи, стосується французької сільської дівчини Альпаїс, яка жила на початку ХІІІ століття. Після численних тяжких хвороб дівчина була паралізована, а її єдиною поживою залишалося щоденне Причастя. До неї прибувало чимало паломників, також і князівського роду, а Церква офіційно дослідила і визнала це чудо. По смерті Альпаїс була беатифікована.
Багато задокументована також історія св.Миколая з Флюе у Швейцарії (кінець XV ст.). Він походив із сільської родини, як солдат брав участь у чотирьох воєнних кампаніях. Повернувшись додому, оженився і став батьком десятьох дітей. Як минуло чверть століття, жінка погодилася, щоб він розпочав пустельницьке життя у долині неподалік. Там, знаний як брат Клаус, він прожив 20 років, не потребуючи ні їжі, ні пиття. Єдино лиш приймав Святе Причастя – раз на місяць.
У наші часи відома французька містичка, Марта Робен, прожила кількадесят років, живлячись самою лише Євхаристією. Вона народилася 1902 року, а померла 1991-го. Усе життя прожила в своєму рідному селі Шатонеф-де-Галор поблизу Ліону. З дитинства була побожна й лагідна. У 16-річному віці захворіла на запалення мозку. 15 жовтня 1925 року актом довіри цілковито віддала своє життя Богові. Від 1926 року була паралізована, а від 1928 року не могла ні спати, ні що-небудь ковтати, тож нічого не їла й не пила. Упродовж 51 року її єдиною поживою, раз на тиждень, була Євхаристія. 2 жовтня 1930 року Марта Робен отримала стигмати – знаки Страстей Господніх: на стопах, долонях, на боці й на чолі. Щотижня переживала страждання Христові у своїй душі та в тілі. В липні 1942 року втратила зір.
Лежачи паралізована більш ніж півстоліття, вона постійно жертвувала себе Богові. Казала, що «кожне життя є дорогою через Голготу, і кожна душа – Гетсиманським садом; там кожній людині доводиться в тиші пити келих свого життя. Кожне християнське життя є Месою, а кожна душа на цьому світі є «Гостією». (…) Гостія вашої Меси – то ви самі; ви, тобто все, чим ви є, що маєте, що робите».
Марта Робен зіграла надзвичайно важливу роль у новітній історії французької Церкви. Вона була духовним керівником багатьох відомих людей, лідерів нових католицьких спільнот, що поставали в цій країні.
Безпосередньо за її натхненням виникли «Вогнища Любові» (Foyers de Charité). Перше Вогнище заклав на прохання Марти Робен її майбутній сповідник о.Жорж Фіне (1898-1990) з Ліону. Нині вони діють у 40 країнах. З-посеред 75 центрів «Вогнища» лише 14 діють у Франції.
Євхаристійний піст
Євхаристійний піст пов’язаний з відсутністю апетиту, небажанням або й відразою до їжі. В дуже тяжкій формі його переживала св.Катерина Сієнська. З розповідей її сповідника виникає, що попри старання нормально їсти, свята не могла себе примусити. Шлунок нічого не перетравлював, і все прийняте всередину поверталося назад, навіть вода.
Євхаристійний піст пізнали також і люди ХХ століття – наприклад, Александріна да Коста (пом. 1955 р.) і Тереза Нойман (пом. 1962 р.)
Причастя з рук Господа
Святі, які з різних причин були позбавлені на певний час можливості приступати до Причастя, отримували благодать приймати його в чудесний спосіб. Одним з таких був св.Станіслав Костка (пом. 1568 р.). У той час, коли юнак готувався вступити в Товариство Ісуса, він захворів і був змушений затриматися в однієї лютеранської родини. Господарі не погодилися привести до нього священика з Причастям. Костка гаряче молився до св.Варвари, покровительки таїнства сповіді і Святого Причастя в годину смерті. Свята явилася йому в супроводі ангела і принесла Євхаристію.
Домініканські перекази оповідають про подібне чудо, яке сталося з наймолодшою святою цього Ордену, 11-річною Імельдою. Був 1333 рік. Імельда вже рік належала до Ордену. Її прийняли з усім можливим спротивом, і з огляду на молодий вік не допускали до Причастя. Імельда дуже страждала, бачачи щодня, як інші домініканки приймають Євхаристію. В день її смерті сталося чудо, і Гостія повисла над головою дівчинки. Монахині, які були свідками цієї події, повідомили про це священика, який відправляв св.Месу. Він підійшов до дівчинки, узяв Гостію, яка перебувала в повітрі над нею, і подав Імельді. Молодесенька домініканка померла через хвилину після прийняття Причастя.
Дар сліз
Деякі святі отримали також дар сліз за свої гріхи або через страждання Ісуса Христа. Під час Євхаристії вони плакали на прославу Бога і для спокутування за гріхи. Найбільш знана з-посеред них – св.Клара (пом. 1253р.). Інший святий, Фелікс із Канталіче (пом. 1587р.) так сильно плакав під час св.Меси, що не міг рецитувати месальних молитов.
Окрім дару сліз, за їхню надзвичайну любов до Христа у Євхаристії святі бували винагороджені сяючими німбами, вогнистим відблиском, екстазами. Такі чудеса спостерігалися, зокрема, в житті св.Ігнатія Лойоли, засновника Товариства Ісусового.
Екстази, що їх переживали святі, споглядаючи Пресвяті Дари, інколи супроводжувалися левітацією, тобто піднесенням у повітря. Святий Йосиф із Купертіно (пом. 1663р.), чиї майже щоденні левітації мають численні документальні підтвердження, проголошений покровителем тих, хто подорожує повітрям. Дар левітації збуджує подив, але й страх – інколи також і страх за життя святого. Самі левітатори зазвичай згадують це явище як лагідне зринання вгору. Лише св.Тереза Авільська зізналася, що її власні левітації викликали також і в ній самій острах перед надзвичайною силою і міццю Бога, Який «не задовольняється, притягуючи до себе самі тільки душі, але прагне також і тіла».
фінансово.
Щиро дякуємо!
