Інтерв’ю

Історія молитви та зцілення

02 Листопада 2017, 10:33 3392

Розмова з Олександром Сугоняком — президентом Асоціації українських банків, Заслуженим економістом України, православним. Отже, чи може бути так, щоб банківською справою займалася людина віруюча? Переважно здається, що гроші псують все…

 

— Пане Олександре, розкажіть, будь ласка, про свій шлях до Бога.

— Перший релігійний досвід я отримав у сім’ї завдяки прабабці Ганні та бабці Уліті. Запам’яталися їхні вранішня та вечірня молитви перед іконами. Як світла радість, залишилося в пам’яті святкування Великодня: свіжовибілена хата, святково вбрані батьки, святковий стіл. Чекаємо радісних і чомусь не втомлених (!) бабусь зі Всенощної.

І радянська школа, й інститут виховували атеїста, навіть богоборця. Проте згасити вогник віри їм не вдалося.

Навернення до Бога в зрілому віці здебільшого відбувається через особисту трагедію. В мене це сталося через проблеми зі здоров’ям. З травня по жовтень 1986 року я брав участь у ліквідації аварії на ЧАЕС, де командував окремою 664‑ю лінійно-кабельною ротою, що була укомплектована з мешканців Житомирської області. Дали повістку на 25 днів, але служити довелося в Чорнобильській зоні майже півроку. Згодом, після повернення, почалися проблеми зі здоров`ям. Біг на довгі дистанції, часте ходіння в парну, пиття великої кількості води (так я намагався вимити з себе радіонукліди) не давали результату. Зате нас, ліквідаторів, раз у квартал запрошували на комплексне медичне обстеження. Одного разу немолода вже, огрядна медсестра заходилася вкотре брати мені кров з вени. Їй це не вдавалося чи то через малий тиск, чи ще чомусь. Мені стало погано. Вона покинула мене в кабінеті й пішла геть. Її не було понад півгодини. Так і не дочекавшись її, я пішов додому. Це був для мене сигнал: лікарі не знають, що робити зі мною, треба шукати вихід самому. Більше на обстеження я не ходив.

З хворобою, ба навіть із примарою смерті я залишився сам-на-сам. Ні від кого було чекати на допомогу. А далі — диво… Смирення перед Творцем: «Якщо воля Твоя, Господи… помирати мені, то нехай буде так».

Я змирився, і сам факт смирення дав мені полегшення, навіть якусь радість. Потім прийшла наступна думка: я ж не знаю, Господи, що у Тебе написано в Книзі життя. Написано ще жити чи вже помирати? Господи, я хочу жити, поможи мені. За деякий час мені потрапила на очі замітка Г. Войновича в «Советском спорте» про те, що людина, яка не є ще приречена, може проголодувати 15 днів без нагляду лікарів. Я й подумав: якщо я маю померти, то день туди, день сюди — нічого не вирішить, яка різниця — сьогодні чи завтра… Словом, я взяв відпустку, почав голодувати і будувати гараж. Голодування йшло не дуже легко, але вже на 6‑7 день мені стало краще, а на 14‑й день я відчув, що буду жити.

А за рік я став народним депутатом України.

— Як відбувалися Ваші подальші духовні пошуки? Які життєві перипетії, люди, книжки відіграли найважливішу роль у Вашому навернені до Бога?

— Духовні пошуки були непростими і тривалими: тринадцять років пішло на пошуки церкви, де моляться Богові. У ці роки я не обмежував своїх контактів із різними духовними течіями: йога, індуїзм, навіть «Біле братство». Правда, одного контакту з «братством» у 1990 році мені вистачило, аби побачити, як людей вводять у духовну залежність. Я відвідував і протестантські спільноти, де, з боку деяких пасторів, відчув щось схоже. Замах на духовну свободу страшніший за фізичне рабство. На той час я вже став християнином — «християнином узагалі». Відвідував богослужіння і в автокефальній Церкві, і в римо-католицькій, і в греко-католицькій, і в Київському патріархаті, і в Києво-Печерській лаврі Московського патріархату. Шукав щирої молитви. Молитви Господові.

У православ’я мене, власне, привів преп. Сергій Радонезький. Під час хвороби я прочитав книжку російського письменника Зайцева, який написав його художню біографію. Так я дізнався про Сергія Радонезького, про Троїце-Сергієву Лавру. І поїхав туди. Там я був біля мощей св. Сергія, молився, сповідався, причастився…

Я почав читати Біблію, Києво-Печерський патерик, о. Олександра Меня, інші духовні книжки, які роздмухували вогник віри.

Відбулося моє знайомство з митрополитом Йоаном (Боднарчуком, †1994), митрополитом Володимиром (Сабоданом), настоятелем Почаївської лаври архиєпископом Федором, із яким мене познайомив Георгій Молчанов — бізнесмен, що був невіруючим і навернувся. Ці та інші люди мали великий вплив на моє духовне становлення.

Я довго йшов до першої сповіді, років три. Все щось збивало, не пускало. За духовним сприянням мого товариша Юрія Кузнєцова відбулася моя перша сповідь — у так званій Афганській церкві в Києво-Печерській лаврі.

Прийшло усвідомлення необхідності нам із дружиною Наталкою обвінчатися. Чомусь хотілося обвінчатися в Київському патріархаті. Але коли я поїхав сповідатися до храму УПЦ КП, то виявилося, що церква чомусь зачинена. Тоді я поїхав до автокефальної церкви, а випадково потрапив до іншого храму, де, виявляється, хрестилася Леся Українка. Потім я дізнався, що це був храм Московського патріархату…

Наступним відкриттям для мене було «Добротолюбіє» — я почав читати праці Василя Великого, Антонія Великого, Григорія Палами та інших отців. Після цього філософи, якими я цікавився за радянських часів, — скажімо, Аристотель, Сенека, Гегель, Спіноза, Лейбніц, Фейєрбах, Декарт та інші — перестали мене так безумовно захоплювати.

Згодом мене перестало влаштовувати і те, що я бачив, скажімо, в сучасній Києво-Печерській лаврі. Був час, коли мені подобалося ходити до лаврської Хресто-Воздвиженської церкви. І от одного разу на Літургії священик з амвону почав на емоційно підвищених тонах «критикувати» Філарета. Замість молитви — політпропаганда і той самий замах на мою свободу духу. Я пішов, не добувши навіть до кінця Літургії. Прийшов молитися до Бога, а потрапив на людську боротьбу.

Тоді я дізнався про існування катакомбної Істинно-Православної Церкви (ІПЦ) — Церкви, яка не прийняла комунізму в 20‑х роках ХХ століття, не пішла на служіння комуністичному богоборницькому режимові, яку за це переслідували всі роки радянського панування і яка змушена була існувати «катакомбно». В підпіллі сповідувала Христа, в підпіллі жила і служила, не визнаючи більшовизму. Її вірні йшли на смерть за Христа, як перші християни. Чесність у вірі, правдивість життя — це те, що мені було треба. Я поїхав до Одеси, до резиденції глави цієї Церкви архиєпископа Лазаря (Журбенка), який ще в 50‑ті роки відбував покарання за віру у сталінських концтаборах. Мені пощастило, бо коли я приїхав, усі п’ятеро єпископів катакомбної Церкви були на службі — це було влітку 2003 року. Майже безоплатне надання послуг, старе облачення єпископів, бідність церкви, спів єпископів і клиру далеко не такий вишуканий з погляду музичної культури, як у Володимирському соборі чи Києво-Печерській лаврі, щирість молитви, молитви Христові — не Україні чи Росії, а саме Господові, — вразила. Мій спраглий дух зрадів. Мова богослужіння (церковнослов’янська) спочатку відволікала, потім це відійшло на другий план.

Особисте знайомство з владикою Лазарем (Журбенком, †2005), тоді предстоятелем цієї Церкви, поставило крапку в пошуках, де я буду молитися Христові.

І коли я приїжджав до нього, щоб отримати настанови — чи то на роботі були проблеми, чи то виникали запитання духовного плану, на які я сам не міг знайти відповідей, — ставалося диво, яке вражало мене самого. Річ у тім, що, готуючись до поїздки, я записував свої запитання, але достатньо мені було тільки почути від владики Лазаря: «Ну, сідайте, Олександре, розказуйте, що там у вас, які там питання?» — достатньо йому було сказати це, як у мене з дванадцяти запитань залишалося одне-два…Відповіді на решту питань уже були в моєму серці. 

Багато дивних речей траплялося під час спілкування з ним і віч-на-віч, і на віддалі… 

Це мій особистий шлях. Я розумію, що у кожної людини свій шлях до воцерковлення, до спасіння.

— Яким Ви себе пам’ятаєте тоді — в час, коли Вас торкнулася Божа благодать? Що з Вами відбулося? Наскільки радикальними були зміни? Чи привело це до переоцінки Ваших життєвих пріоритетів, чи, можливо, лише утвердило в тому, що вже було фундаментом Вашого життя?

— Зміни сталися радикальні: атеїст перетворився у віруючого. Моє життя наповнилося вищим смислом.

У моєму світогляді все стало на свої місця. В центрі став Господь. А всі ті добрі життєві принципи, які в мені формували мої батьки, рідні, близькі, — залишилися на своїх. Батько з дитинства прищеплював мені поняття правди як ключового імперативу, за який варто стояти. Мама — купала в сердечній любові.

За тим прийшла впевненість, що в наверненні — спасіння людини, націй, людства.

— Чи змінилась атмосфера Вашого сімейного життя?

— Змінилася. Віруючий чи невіруючий батько, чоловік — для сім’ї це багато важить. Для мене незабутніми залишилися молитви моїх бабусь. Молитва батька і дідуся теж впливає. Неофітам варто не перегинати палицю в підштовхуванні своїх домашніх до навернення. Не треба силувати дітей. Ваш життєвий приклад працює і без вашого тиску.

Вінчання наше після 20‑літнього подружнього життя, в присутності дітей, — теж нова атмосфера.

— Чим є для Вас віра і молитва, літургійне життя?

— Це те, що єднає в мені небо і землю. Тут, на землі, молитва — це якір, кинутий з неба, за який можна триматися і який допомагає не зриватися у прірву спокус.

— Як вплинули зміни у Вашому духовному житті на професійні якості, на Ваше ставлення до роботи, до громадсько-політичної діяльності?

— Суспільна робота — це форма самореалізації, власне, форма мого служіння. Служіння моїй країні та Богові. І тут уже починається проблема, адже не все добре в банківській галузі, до якої я маю стосунок. Моє професійне завдання — укріпляти національну банківську систему. Але сама по собі банківська діяльність — у тій формі, в якій вона існує, — є причиною кризи в економіці. Світова банківська система не тільки постраждала від кризи — вона її спричинила. Це вимагає переосмислення методів роботи банківської системи, банківського проценту. Щоб тверезо подивитися на ситуацію, яка є в галузі, і подумати, якою вона має бути після кризи, — між іншим, потрібна й відвага.

Що стосується ставлення до роботи, то і мати, і батько, і дядько — всі вони формували моє ставлення власним прикладом. Мама нагороджена двома орденами Леніна, дядько — орденами Леніна і Трудового Червоного Прапора. Односельці поважали їх саме як людей, відданих праці. Так само й батько переробляв у колгоспі по декілька норм. І коли я після інституту пішов на завод працювати робітником, то мені теж вдавалося перевиконувати норму в три, чотири, п’ять, а то й більше разів. Сьогодні й мої діти так ставляться до роботи. Але замало працювати сумлінно. Важливим є мотив: для чого, чи для кого ти так працюєш?

— Ви вже понад 16 років — президент Асоціації українських банків. Як Вам вдається поєднувати професійну відповідальність із відповідальністю християнина перед Богом?

— Суперечностей між християнською совістю і роботою не виникає, якщо людина цілісна. Для мене немає поділу на відповідальність християнську і професійну. Цілісність у роботі, в особистих стосунках, у професійних діях — це головне. Захист загальних інтересів на роботі — принцип, якому підпорядковується інше. Якщо захист системних інтересів вимагає критики керівництва держави, робимо це правдиво і зважено. Тобто, якщо місією АУБ є сприяння розвитку системи українських комерційних банків, то на реалізацію цієї місії ми і працюємо, з Божою допомогою. Слідкуй, щоб кожна річ у твоїй роботі відповідала своїй назві — і все буде добре.

— Якщо говорити про сучасну економічну кризу, як би Ви оцінили її духовне підґрунтя? Чи можна, на Вашу думку, причини економічної кризи звести до духовної дезінтеграції людини?

— Я дивлюся на кризу, яка зараз є і в світі, й у нас, як на кризу цивілізаційну, і саме кризу західної цивілізації. Це криза цивілізаційних уявлень про роль та місце економіки в житті суспільства. Матеріальне непомітно стало головним. Тут багато чого треба сказати. Це криза духовної, політичної, економічної еліти, криза економічної теорії і практики.

А головна причина кризи в тому, що суспільства усунули Творця з майже всіх суспільних відносин. В економіці місця Йому немає, в політиці, культурі, освіті —– теж. А де є? Виявляється, ніде немає. А хто там замість Нього?… От ми й маємо бездумне споживання коштом нищення природного середовища і продукування отруйних відходів… Від людини розумної прийшло до людини, яка продукує сміття, і це загрожує самому існуванню людини.

Рівень споживання став мірилом якості людського буття! А праведність? — Забуте слово. Тож хай здійсниться навернення, повернення Істини в людське життя, в людські стосунки, слова і дії, а неправда, лжа хай згине.

Ясно, що, скажімо, в ігровий бізнес Господь ніколи не прийде. Не той вид діяльності. А якщо там нема Господа, тоді цей бізнес, якщо й має бути, то на узбіччі суспільного життя, з відповідним моральним ставленням суспільства до такої діяльності. Те саме стосується і проституції, алкоголізму тощо.

Споживання задля споживання безоглядно знищує базові ресурси: землю, природні копалини, нафту, газ, воду, повітря — справжні активи, без яких людство жити не зможе. Кліматичні зміни, такі загрозливі для людства, є наслідком бездумної економічної діяльності. Відповідь на цю кризу з боку економіки може бути одна: господарство міри, або мудрості. І мудрість ця полягає в тому, що споживання обмежується необхідним. Обмеження — як необхідна умова відновлення нормального функціонування довкілля. Господарюйте, українці, виробляйте необхідне, але до базових ресурсів — землі, води, повітря — ставтеся належним чином. Відновлюйте родючість землі, чистоту води, відновлюйте Дніпро з його порогами, відновлюйте повітря. І думайте про те, що справжній розвиток цивілізації визначається не тим, скільки і яких автомобілів та мобільників на душу населення, а розвитком мистецтв, культури, науки, формуванням духовних потреб, пріоритетом духовного, а не матеріального в житті суспільства. І — відновлення базових активів: землі, води, повітря.

Нації відповідальні за те, як вони використовують природні ресурси, дані їм Богом. Вони відповідальні перед Богом і за організацію свого внутрішнього життя. Відповідальність за це не можна перекладати ні на кого. Кожна, навіть маленька нація сама відповідає за те, як вона використовує ресурси на своїй території і на яких засадах — Божих чи богоборчих — засновує своє суспільне життя.

— Наскільки, на Вашу думку, реальність українського економічного простору далека від гармонійного поєднання системи моральних правил із принципами і правилами господарювання? Чи знаєте Ви когось із провідних українських економістів, банкірів, кому вдається Божі заповіді ставити «наріжним каменем» у професійній діяльності?

— Система влади і бізнесування примушує всіх іти на порушення закону, моралі або і того, й іншого. Всіх зробити винними, грішними, залежними, а потім вирішувати, кого карати, а кого милувати. Це базовий принцип діяльності наявної системи влади.

За таких умов бути моральним і водночас успішним крупним бізнесменом в Україні неможливо. Влада і крупний бізнес зрослися. Малий утискується. Як чесно зізнався колись Медвечук, вони ставали успішними бізнесменами, бо «не були обтяжені виконанням десяти заповідей». От ті й досягли успіху. Це говорить про те, що країна не має ще Путі. Не вийшла на свій шлях. Я знаю людей, які мають потенціал і можуть бути успішними, але насилу зводять кінці з кінцями тільки через те, що не дозволяють собі переступити певні внутрішні моральні межі, не допускають порушення принципів у бізнесі. Як казав Конфуцій, соромно бути багатим, коли країна не має путі. Соромно бути бідним, коли країна стала на путь.

Потрібна радикальна зміна системи господарювання, адже та, яка є, — не те, що ворожа до господаря: вона є його вбивцею. Достатньо нагадати про податкову, про пожежників, про санепідемстанцію, про міліцію, про прокуратуру, про суддів — усе налаштовано на знищення того, хто виробляє. Справді, в Україні владно-бізнесовий мутант — це суперпаразит, який висмоктує самé життя українського народу. Необхідна зовсім інша, альтернативна система господарювання і влади.

— Як Ви оцінюєте можливість реформування банківської системи крізь призму християнських цінностей? Чи є перспектива розвитку в Україні нелихварських банків? Наскільки такі банки можуть бути конкурентоздатними?

— Вихід із кризи означатиме запровадження зовсім іншої банківської системи. Це цілком можливо, якщо від політики, а відповідно, і від господарської діяльності — яка, по суті, прирікає суспільство на вимирання — воно розвернеться до політики та економіки життя. Теперішня українська політика перебуває на полюсі зла. Вона продукує горе. Життя вимагає переходу на інший полюс, зорієнтований на правду і добро. Така політика ітиме в парі з відповідною господарською діяльністю і відповідною, новою за якістю, банківською системою.

Нинішня криза — це криза матеріалізму як ідеології. Адже сенсом господарської діяльності людини не може бути отримання прибутку. Це не може бути сенсом людського буття. Сенс господарювання людини — у виробленні суспільно корисного продукту. Без сумніву, воно не має бути збитковим. Але коли сенсом господарювання стає отримання прибутку, як у нас, тоді продукт, що називається молоком, — молоком не є, а те, на чому написано «ковбаса», ковбасою і не пахне… Бо там намішали невідь‑що! Як таке може бути?! А воно так є, бо це вигідно, прибутково, і в цьому сенс бізнесу. Ми вже забули смак нормального помідора, нормальної ковбаси. Ми вже не вирощуємо те, що ми могли б вирощувати. Годуємо одне одного отрутою.

Уявіть собі, хтось вирощує кавуни. А ці кавуни, вирощені на хімії, — отруйні. (Так само з ковбасою та іншим.) Хай тисяча людей їх купили. Але ж це злочин — отруювати і калічити людям життя. Але ці нещасні бізнесмени-злочинці, своєю чергою, купили собі такої ж якості свинину, цибулю, ліки. Ми — нація, яка сама себе через такий «бізнес» знищує. Тому життя вимагає розвернутися від роботи на прибуток до роботи на якісний і корисний для людей продукт. Смерть опирається.

За цим ми зможемо переглянути і переглянемо, якою має бути банківська діяльність. Безумовно, банківський процес є однією з причин і інфляції та радикального збільшення боргів, як внутрішніх, так і зовнішніх. Це треба буде переглядати. І дуже непросто буває казати «ні», коли весь світ хоче, аби ти сказав «так».

— Що, на Вашу думку, повинні зробити держава, парламент, уряд, аби змінити духовний простір українського суспільства?

— Наявний склад влади нічого не може змінити, оскільки, як я вже говорив, влада зорієнтована на брехню і на людське горе. Їхня діяльність спрямована на те, щоб накопичувати багатства вузького кола людей за рахунок решти 95 відсотків українського люду.

Внасліждок їхньої діяльності за 20 років населення України зменшилося з 52 мільйонів до 46 мільйонів. Ми без війни втратили цілих 6 мільйонів! Систему влади, яка пожирає власний народ — бо є генетичним спадкоємцем комуністичної системи, — треба радикально змінювати. Час кличе нових людей у політику, економіку. Зовсім нових людей, з новою метою: переорієнтувати владу на добро, як написано в Біблії. Переорієнтувати, щоби влада заохочувала добру діяльність і карала діяльність злу. Чинна система влади на позитивні дії внутрішньо не здатна, це суперечить її суті.

— Як, на Вашу думку, може вплинути Церква на сучасні економічні процеси в Україні? До якої міри Церква і держава можуть співпрацювати у справі виходу з духовної економічної кризи?

— Церкви, наявні в Україні, живуть у гріховному, порочному суспільному середовищі. Пороки суспільства в тій чи іншій формі присутні і в церковному житті, в Церквах, а не тільки в державі. Очищення через каяття вірних, разом зі священством, — це шлях навернення.

Криза торкається і суспільних інституцій, і людей. Церкви теж. Тепер, у кризовий час, ми живемо в іншій системі координат. Час інший. Якщо Церкви відчують дух часу — а це дух Правди — і діятимуть, як навчає Христос, то це й буде їхнім внеском у подолання кризи.

— Яку духовну літературу Ви читали за останні два роки? Що Вас найбільше вразило, найбільше запам’яталося? Що читаєте зараз?

— Читав Коментарі Томи Аквінського до Аристотелевої «Політики», «Філософські пропасті» преподобного Іустина (Поповича), біографію Франциска Ассизького «Брат Франциск» Жюльєна Ґріна, Астольфа де Кюстіна, антологію «Ранние отцы Церкви», «Діалоги з янголом» Ґіти Маляс та інші. Зараз регулярно читаю Псалми. Вранці і ввечері. Крім цього, однин розділ зі Старого Завіту ввечері та один розділ Євангелія — вранці.

— Ваш рецепт «духовно-економічної терапії» українського суспільства?

— Навернись, поверни Бога у своє серце. Всели в нього страх Божий. Змінюйся  відповідно до вимог Творця до тебе. Дій, як велить Він. Шукай шлях до Церкви. Самому важко не збитися з путі. Вір. Надійся. Шукай Правди. Йди цим шляхом.

Створюй простір правди і довіри навколо себе. У нас в Україні є велика проблема з довірою. Ми всі по своїх кутках розкидані. Тож створюймо простір довіри, простір правди… Діймо сьогодні в цьому просторі так, як будуть діяти в завтрашній, справжній Україні. Розширюймо його. Так постає інша, альтернативна сьогоднішній, Україна.

Розмовляли Сергій Шумило, Віктор Жуковський

Довідка.

Олександр Анатолійович Сугоняко народився 1953 року на Чернігівщині (Новгород-Сіверський р‑н). Закінчив Вінницький політехнічний інститут. За фахом — радіоінженер. Працював робітником, майстром, начальником цеху, начальником Житомирського районного вузла зв’язку, викладачем політекономії у Житомирському філіалі Київського політехнічного інституту. Одружений. Має доньку і сина.

З травня по жовтень 1986 року брав участь у ліквідації аварії на ЧАЕС. З листопада 1990 року — член правління Соціал-демократичної партії України (СДПУ). 1991–1992 роки — перший голова СДПУ. З 1990 року — народний депутат України XII скликання (Комісія з питань економічної реформи і управління народним господарством).

Займався питанням формування національної грошової системи України. Організував шерег міжнародних і національних конференцій та випуск серії книжок із проблем впровадження та стабілізації національної валюти й розвитку банківської системи. З квітня 1993 р. — президент Асоціації українських банків (АУБ), займається питаннями розвитку банківської системи України, захисту інтересів комерційних банків. Нагороджений почесним званням «Заслужений економіст України». Автор книжок «Банки: проростання крізь постсоціалізм», «Україна: повернення до себе» та численних публікацій з питань фінансів, економіки, політики.

Життєве кредо: «Йди до Істини, хоч би чого тобі це коштувало». За віросповіданням — православний.

Матеріал із сайту  Християнин і світ  

Повна або часткова републікація тексту без письмової згоди редакції забороняється і вважається порушенням авторських прав.

Інші статті за темами

ПЕРСОНА

МІСЦЕ

← Натисни «Подобається», аби читати CREDO в Facebook

Якщо ви знайшли помилку, будь ласка, виділіть фрагмент тексту та натисніть Ctrl+Enter.

Ми працюємо завдяки вашій підтримці
Шановні читачі, CREDO — некомерційна структура, що живе на пожертви добродіїв. Ваші гроші йдуть на оплату сервера, технічне обслуговування, роботу веб-майстра та гонорари фахівців.

Наші реквізити:

monobank: 5375 4141 1230 7557

Інші способи підтримати CREDO: (Натиснути на цей напис)

Підтримайте фінансово. Щиро дякуємо!
Напишіть новину на CREDO
Якщо ви маєте що розказати, але початківець у журналістиці, і хочете, щоб про цікаву подію, очевидцем якої ви стали, дізналося якнайбільше людей, можете спробувати свої сили у написанні новин та створенні фоторепортажів на CREDO.

Поля відмічені * обов'язкові для заповнення.

[recaptcha]

Повідомити про помилку

Текст, який буде надіслано нашим редакторам:

The Coolest compilation of onlyfans porn tapes on PornSOK.com Зарегистрироваться на вавада казино проще простого и занимает всего пару минут.