Коли починається істерика — бо в ляльки ручка відвалилася, бо треба йти спати, бо треба зробити уроки, — поглянь дитині просто в очі й постав їй це запитання…
Я не прочитала всіх книжок на тему дитячої психології ані закінчила жодних курсів про те, як пережити/закінчити дитячу істерику або як її уникнути. Але завдяки особистому досвіду, пов’язаному з вихованням 5-річної доньки, можу поділитися «рецептом», який нещодавно відкрила. Його використання дозволить змінити хід справ, коли ваші діти захочуть влаштувати скандал із будь-якого приводу.
Сварки за дрібниці
Спершу розкажу одну історію. Моя донька пішла до садочка. Вона стала неспокійною, нервовою, але нічого не хотіла мені казати. Її поведінка вдома вийшла з-під контролю: Аліса щоразу частіше здіймала крик за будь-яку дрібницю.
Ми пішли за порадою і знайшли дитячого психолога — на кілька зустрічей, під час яких Аліса могла говорити про те, що відчуває, і завдяки цьому могла заспокоїтися.
Серед численних порад, яких мені вділила психолог, одна мені здалася фантастичною, хоч і дуже простою; саме тому я хочу нею поділитися.
Дитина хоче відчувати, що її поважають
Психолог пояснила, що ми маємо зробити так, аби дитина відчувала, що її поважають, тобто приділяють увагу тому, що вона відчуває. Отже, у момент кризи — незалежно від того, яким був її привід, — і п’ятирічна, і старша дитина має зосередитися, продумати свою ситуацію і знайти відповідь на те, що діється.
Пошана до того, що стається з дитиною, одночасно включає її у розв’язання проблеми та усуває можливість подальшого розвитку неприємностей.
Перейдімо до конкретики. Ми можемо запитати дитину, дивлячись їй в очі і зберігаючи якнайбільший спокій: «Це велика проблема, середня чи мала?»
Ці хвилини роздумів над тим, що відбувається, — щиро кажучи, стали просто магічними (принаймні, у нас удома). І щоразу, коли я так запитую, моя донька відповідає і знаходить спосіб розв’язати проблему; він виходить із її власного сприйняття того, як ми шукаємо виходу з ситуації.
Малу проблему розв’язати завжди легко і просто. Та, яку дитина оцінює як середню, найімовірніше буде розв’язана, але вже не моментально, і дитина зрозуміє, що є речі, які вимагають певних зусиль. Якщо проблема буде серйозна — вочевидь, серйозна в очах дитини, — ми не можемо цим легковажити, навіть якби дорослим вона здавалася дурницею. Можливо, це потребуватиме тривалішої розмови та більшої уваги, аби могти зрозуміти, що є справи, які не зовсім так ідуть, як би нам того хотілося.
Читайте також: 7 принципів, як давати раду з дитячими капризами
Магічне запитання
Я могли б навести різноманітні приклади, коли використовувала це запитання. Наприклад, вибір одягу, який узяти сьогодні. Донька хотіла надягнути штанці, її улюблені були у пранні, отож вона почала плакати, на що я рішуче спитала: «Алісо, це проблема велика, середня чи мала?» Вона вражено поглянула на мене і тихенько відповіла: «Мала». І я, вкотре, пояснила їй, що ми вже знаємо: малі проблеми мають легкі розв’язання.
Я попросила її подумати над розв’язанням цієї малої проблеми (навчилася, що важливо, аби дитина мала час на роздуми і формулювання відповіді). Вона на це: «Вибрати інші штани». А я додала: «І в тебе більше ніж одна пара штанів до вибору, правда?» Вона всміхнулася і стала шукати інших штанців.
Я привітала її зі знайденням виходу з цієї ситуації, бо приділяти належну вагу знайденому рішенню — це завершальна частина всієї колізії.
Кожна проблема має розв’язання
На моє переконання, немає чудес, які полегшують виховання дітей. Через цей текст хочу поділитися світлом, яке з’явилося на моєму шляху буття мамою і надихнуло моє серце надією — щоб і у вас сталося так.
Розв’язувати «малі проблеми» моїй доньці вдається щоразу легше, і тепер Аліса інколи сміється, присоромлена початковою безглуздою істерикою. Вже кілька разів траплялося, що вона цілком щиро сказала: «Мамо, я вважаю, що це взагалі не проблема».
фінансово.
Щиро дякуємо!
