Редакція CREDO отримала листа-свідчення від майстра, чиїми іконами хотілось би прикрашати храми в Україні… Може, про нього — як це часто трапляється — за кордоном знають більше, ніж у нас?
Публікуємо лист п.Анатолія Обельця з Нової Каховки.
Мій шлях до Бога
Зараз мені 58 років, і зрозуміло, що коли я був молодою людиною, ми всі жили в державі під назвою СРСР. У нашій сім’ї не було християнських традицій; про віру, Бога батьки з дітьми не розмовляли. Тато був військовий, я навіть народився у Німеччині (тоді НДР). Пам’ятаю лише, що у бабусь, до яких мене на літо привозили з братом, висіла ікона, і ще пам’ятаю, як бабусі вечорами молилися пошепки.
Набагато пізніше я дізнався, що мої предки походили з сімей польських колоністів у Таврійській губернії, а парафії католицьких храмів — до часу створення колгоспів — налічували по кілька тисяч вірних. Костянтинівка, Братолюбівка, Петрівка, Григорівка, Преображенка — руїни храмів я побачив пізніше…
П’єта (Оплакування Христа), фрагмент
Життя познайомило мене з чоловіком, якого я досі вважаю своїм братом. Він був із протестантської спільноти, яка зуміла пронести віру крізь репресії радянської каральної системи. Мені подарували першу Біблію, я ознайомився з підставами християнства і дістав відповіді на чимало запитань.
А коли я дізнався, що в Таврійську (Нова Каховка) є католицький храм, то познайомився з настоятелем, о.Хенриком Яворським. То був 2003 рік. Побувавши на Службі Божій, я абсолютно точно зрозумів: це — моя Церква. На мою превелику радість, дружина теж захотіла стати вірянкою Святої Католицької Церкви.
З’ясувалося, що «автоматично» стати католиком не можна, о.Хенрик дуже розумно і послідовно провів з нами катехизацію, щоб ми зробили повністю усвідомлений вибір. Зрозуміло, що пізніше ми пройшли не дуже простий шлях до звершення Таїнства Шлюбу.
Життя наше текло розмірено й комфортно. Дякувати Господу, ми навчилися в будь-яких ситуаціях отримувати допомогу в молитві. Потім настав 2014 рік.
Втеча в Єгипет
Коли стало зрозуміло, що проект «російська весна» буде реалізований на півдні України силовим методом, що небезпека окупації саме над нашою областю, містом, рідним домом — не абстракція, а реальна загроза, то я вирішив взяти до рук зброю і захищатися.
Так я став офіцером-добровольцем у складі славної Миколаївської 79-ї аеромобільної бригади. У свої 54 роки я став простим командиром аеромобільного взводу, таких самих добровольців, як я: тих, хто до війни були бізнесменами, вченими, художниками, фермерами, студентами… чимало хто прийшов із Майдану.
Про війну говорити тяжко. Це — бруд, кров, біль, втрачене здоров’я… Після госпіталю я став уже заступником командира роти. 13 місяців я був солдатом: від серпня 2014 по вересень 2015 року.
Повернувшись з війни, я вирішив радикально змінити своє життя. У мирний час я мав захоплення — інтарсію. Ми з другом розробили цікаві технічні пристосування, що дозволяли робити різьбу по дереву з допомогою розпеченої металічної струни. Так ми складали об’ємну дерев’яну мозаїку.
В’їзд у Єрусалим
Я поставив собі амбітну мету. Попри вік та брак фундаментальної мистецької освіти, я, тим не менше, вирішив вступити до найпрестижнішої організації, яка довгі роки об’єднує митців найвищого рівня — Національну спілку художників України, НСХУ. Для цього треба було зі своїми роботами пройти безжальний відсів художніх комісій, взяти участь у численних виставках НСХУ. З гордістю й без фальшивої скромності я тепер можу сказати: я — член НСХУ, мій професійний і мистецький рівень майстра дістав підтвердження. Не кажучи вже про те, шо з’явився новий стимул творити красу.
Я насправді вважаю, що Краса і Любов врятують світ! Частина моїх робіт — на сакральні теми. Можна довго говорити про процес роботи над християнськими сюжетами, але безумовно одне: знання Святого Письма, саме тих уривків, над якими працюєш, молитва і своєрідна медитація у процесі різьблення — все це обов’язкові моменти при створенні майбутніх ікон.
«П’єта» (Оплакування Христа), «Втеча в Єгипет», «Чудо в Кані Галілейській», «Ісус обмиває ноги учням», «Покладення у гріб», лики Божої Матері… Тільки зображення можуть дати уявлення про роботи майстра.
Святий Франциск
Добре, що в лоні Католицької Церкви допускається політ фантазії художника, ізографіка, що посилює вираження Любові людини до Бога, Бога до Людини, – на відміну від Церкви східного обряду, коли сакральні роботи виконуються за строгими канонами — прописами, коли навіть кольорова гама строго регламентована.
У своїх роздумах я доходжу висновку, що навіть «радянські» сюжети в мистецтві — краса природи, побутові сценки, виконані з любов’ю, теж є відображенням світу, який для нас створив Люблячий Господь.
На жаль, в Україні бракує замовників моїх робіт, переважна їх частина їде за кордон. Окремо шкода, що я не маю учнів, тих, кому я готовий безкоштовно передати всі секрети майстерності.
Сподіваюся, що своїми роботами я роблю хоч і дуже скромний, але конкретний внесок у діло проповідування Слави Господньої. Адже тільки Він подарує мир і благополуччя нашій Україні.
Автор з іконою “Остання Вечеря”
Я не маю ілюзій, що Україна швидко вирішить свої проблеми. У суспільстві віра дуже слабка. В АТО мені доводилося стикатися зі стандартною ситуацією: бійці, які приходили в бригаду з хвиль мобілізації 2015 року, зовсім не знають Головної Заповіді, не можуть упевнено назвати свою християнську приналежність, схильні до забобонів, користуються талісманами та оберегами. І це — зліпок соціуму нашої країни: країни, яка потребує елементарної катехизації.
Анатолій Обелець
Святий Йосиф
Розп’яття
Чудо в Кані Галілейській
Богородиця з Немовлям
Добрий Пастир
Святе Сімейство
Маки
Лілії
Витинанка
фінансово.
Щиро дякуємо!
