Процес «приготування» святого називається канонізацією, тобто записом у каталог святих, і зробити це вповноважений лише Папа.
Загальноприйнятих причин, які можуть стати поштовхом для такого процесу, дві — мучеництво і життя героїчної доброчесності. Папа Франциск у останньому апостольському посланні «Gaudete et Еxsultate» немовби натякає на третій шлях — через свідоме посвячення власного життя для спасіння інших. Папа вирішив підкреслити, наскільки особливі вчинки людей, які, наприклад, їдуть допомагати в країни, що є осередком смертельних хвороб тощо. Цей «процес приготування» з людської точки зору досить простий, розповідає Дивенсвіт.
Культ святих — одна з найстарших традицій Церкви. Саме через це Церква намагалася від початку брати у свої руки контролювання процесу винесення на вівтар.
Сьогодні нам потрібні три компоненти: переконання вірян про святість цієї людини (vox populi), голос Церкви, себто усе що робить Церква, збираючи підтвердження (vox Ecclesiae) та голос Бога (vox Dei) — це чудо, яке вчинив святий.
Якщо людина померла мученицькою смертю і її переслідували через її віру в Христа, то потрібно лише мати певність смерті з причин віри. У цьому випадку не вимагається чудо. Цей процес, з точки зору бюрократії, — простіший, але схожий на процес через життя героїчної доброчесності.
Якщо ж ми впевнені, у святості людини й розпочинаємо складніший процес, тоді необхідно зібрати свідків і піти до єпископа. Той збере комісію і на локальному рівні проведе дослідження, запише свідчення. Якщо знайдуться справжні й одноголосні свідчення про чесне, гідне Божих заповідей життя цієї людини, єпископ (і його комісія) передадуть справу до Ватикану, а саме — до Конгрегації в справах святих. Це офіційний орган Ватикану, який займається процесами беатифікації, канонізації та мощами святих — словом, це саме та «кухня», на якій «готують» святих.
Отже, коли справа нашого потенційного святого потрапляє до Рима, ця людина стає Слугою Божим. Із цього моменту розпочинається другий, вже римський, етап, де збираються нові комісії (істориків, теологів, лікарів тощо) для дослідження справи. На цьому етапі дуже важливе чудо. Якщо є задокументоване чудо, яке сталося через молитву до цієї людини, то процес піде швидше, якщо ж чуда не було — справа буде лежати у Конгрегації, доки не відбудеться чуда. На цьому етапі зараз знаходиться й справа Андрея Шептицького — Ватикан чекає на чудо.
Від потенційного кандидата на святого вимагається два чуда за весь процес. Перше — для беатифікації, першого, проміжного етапу канонізації, у результаті якого Папа визнає людину блаженною. Після такого титулу очікується на наступне чудо. Після другого чуда блаженний має усі шанси бути визнаним святим.
Остаточне рішення завжди залишається за Папою, лише він може вписати людину в список святих й зворотного процесу немає. Оце й усе! Свого роду «смачного» — людина, оголошена святою, 100% знаходиться в Небі, а отже можемо просити про допомогу й скеровувати свої молитви до неї.
Зазвичай чудом вважається зцілення від хвороби і воно повинно відповідати певним критеріям: хвороба має бути важкою із невтішними прогнозами та визнаною невиліковною з точки зору медицини. Зцілення має бути раптовим, постійним, повним і таким, яке не можна пояснити науково. І, звісно, чудо має статись, як наслідок молитви до блаженного чи кандидата на цей титул.
Примітка до «рецепту №2»: Кілька цікавих фактів:
Найкоротший канонізаційний процес тривав 11 місяців й стосувався св. Антонія Падуанського.
Мученицька смерть може стати «хрещенням крові», й святими можуть бути не охрещені раніше люди. Найцікавішим прикладом будуть святі малюки за Христа убиті у Вифлеємі (спомин — 11 січня та 28 грудня). Це немовлята, які були вбиті за наказом Ірода ще до становлення християнства, проте оскільки вони пролили свою кров за Христа, Церква вважає їх святими. Отже, навіть не охрещені, що понесли смерть через Христа можуть бути визнаними святими.
Попри те, що розпочати процес беатифікації можна лише через 5 років після смерті, такий процес для Йоана Павла ІІ розпочався через місяць після його смерті. Першим чудом Йоана Павла ІІ було зцілення з хвороби Паркінсона однієї французької монахині. З такою ж хворобою, змагався за життя й сам Святіший Отець.