Батьки мене запитують, чи я визначаю своїм хлопцям ліміти. «Скільки часу виділити на ігри? Годину на день? А може, по дві години через кожні два дні?»
Мені тяжко відповісти, бо мої діти грають буквально скільки хочуть. Згідно з п’ятьма принципами.
Він грає, грає і грає… Сонце світить, погода чудова, а він — грає! Велосипед, ролики, м’яч стоять запилюжені, як після тривалого сну. Не вдається його відірвати! Підліток, який ще на минулих канікулах погоджувався щоденно цілий місяць виносити сміття, аби лиш йому купити омріяний скейтборд, сьогодні вже не пам’ятає, якого кольору та дошка з коліщатками. Коли його просять вийти на свіже повітря, обличчя робить таке, немовби до нього зверталися на суахілі. Проблема в тому, що ви вже зовсім не обов’язково розумієте, що саме він там має здобути. Справжня сімейна вавилонська вежа.
Як знайти порозуміння?
Я пробувала цікавитися тим, у що грають мої діти. Не абияк, ні! Я вивчила імена всіх Angry Birds. Включаючи тих трьох блакитних. Я пробувала свої сили у стрільбі, але щоразу чула: давай, мамо, я за тебе це пройду, бо ти швидше бабцею станеш, аніж далі проб’єшся.
Оскільки я вже починала бити рекорди часу, проведеного на одному рівні гри, то хотіла перемагати інтелектом. Коли я вже могла вільно, в довільному порядку й навіть розбуджена посеред ночі, розпізнати всіх птахів, — змінився сезон, а разом із ним усі, викарбувані намертво в моїй пам’яті, герої гри.
Потім я ще пробувала оці нещасні часові ліміти. Я дозволила грати годину. Одразу ж виявилося, що година це замало, бо принаймні половина часу йшла на те, щоб зорієнтуватися, де чиї війська на мапі стародавньої Європи. Потім треба було їх перегрупувати і щось там іще. Точнісінько на 59 хвилині починалася битва. «Дурня, мамо. Хіба ні?» — запитували кохані синочки.
Дурня… я це визнала
Сама пам’ятаю ті години вичікування, перш ніж приставка здолає оту мелодію з плівки, що сюркотіла у вухах день-у-день. За годину більш чи менш емоційного очікування, зрештою можна було грати.
Я полюбляла забавку про літак, який збиває хмарочоси. З часом будинки ставали дедалі вищими. Як загаявся, то вріжешся літачком у хмарочос, і — Game Over. Ах, ці емоції!
Коли минає година очікування на прочитання гри приставкою, півгодини стояння в черзі, бо перед тобою — семеро ласих до комп’ютера кузенів і кузинок, то зрештою сідаєш до гри з розпашілим обличчям… кладеш пальці на три літерки клавіатури. Одна — «праворуч», друга — «ліворуч», і третя, яка скидає бомбу. І натискаєш play, затамувавши подих, долоньки пітніють… літак рушає. Летить, летить, одна бомба, друга, третя, хмарочоси ростуть, четверта бомба, і… бах! Промах. Game Over.
В цю саму мить ти відчував, як хтось тебе попліскує по плечу, щоб ти швидше звільнив крісло, бо за тобою — чергова п’ятірка дітлахів, які трусяться від емоцій в очікуванні. Ех… ось були часи!
Кінець спогадів
Я роблю цей відступ про свої спогади лише для того, щоб ви зрозуміли: я не була переконана у правильності обмежень часу. Це так, якби вам хтось у кінотеатрі зупинив фільм, запалив світло за 15 хвилин до закінчення, і крикнув: «Усе! Година перегляду минула!»
Я знаю, яка це драма. Я сама це пережила. У кіно вимкнули струм. Я досі пам’ятаю назву фільму («Веселі ніжки») і репетування мого найстаршого сина, який почав вимагати у працівників кінотеатру повернення білетів. Загалом беручи, слушно. Він вимагав так експресивно, аж пані білетерка, визнаючи аргументацію п’ятирічного хлопчака, пішла розпитати, що далі, і принесла радісну звістку, що казка закінчилася добре.
А якщо не часові ліміти, тоді що? Я вигадала інший план, який уже кілька років прекрасно діє. Виявилося, що як на «ретро-мамусю» я в деяких питаннях дивовижно прогресивна… Сама себе шокую!
Я скасувала всі ліміти
Мої сини можуть грати на приставці чи комп’ютері, скільки забажають, — аж їм пальці заболять від натискання клавіш! Вочевидь, як у кожному маркеті, до кожної екстра-промоції додається кілька обов’язкових екстра-принципів. У нашій ретро-родині їх тільки п’ять:
Принцип 1
Немає гри в робочі дні.
Кінець і крапка. Принцип простий і непорушний. Невтаємниченим я пояснюю, що робочі дні тривають від понеділка по п’ятницю до 18.00, скажімо. Вочевидь, якщо якийсь день випадає вільним, як ото зараз, то грати можна. Ось тільки сьогодні приїдуть гості, отож вступає в дію принцип 3, але про це згодом.
Принцип 2
Спершу обов’язки, потім гра.
Я знаю. Так, я незносна. Однак я собі думаю, що в дорослому житті їм це згодиться. Силою обставин, у таку суботу, наприклад, один попилососить, другий вимиє підлогу, повитирають полиці, трохи часу мине. А ще треба зробити уроки на понеділок…
Принцип 3
Не можна грати, коли гості.
Упс, ну ніби вільний день, — але ж якщо хтось приїжджає, то не для того, щоб дивитися на ваші спини! Один, єдиний маленький виняток із цього правила, — це день, коли однокласними приходять пограти разом.
Принцип 4
Ми не граємо під час виїздів.
Я знаю, що є люди, яким таке на голову не налазить, але на виїзди ми не беремо з собою смартфонів, лептопів ані якихось інших геймбоїв. Зате у багажі не бракує карт або настільних ігор. Сімейний виїзд — це час для сім’ї. Зрештою, є стільки вільних днів, коли можна грати!
Принцип 5
Домовся з рідними!
Як уже Син потрапляє у часове віконце, коли може грати без обмежень, то йому залишається остання справа — домовитися… з братом. А що братів двоє і ще підростає Сестра, то це ускладнює ситуацію. Узгодження зазвичай мають… часові ліміти. «Я граю до 13.35, а потім вийду, то ти грай скільки хочеш», — каже один брат. «Але я теж тоді виходжу», — відповідає другий. «Ну то добре, я маю час після 14.00», — з задоволенням заявляє третє дитя. Я не знаю, як вони це роблять, але вони завжди все узгоджують. Може, тому, що коли переговори досягали небезпечного рівня децибелів, я ховала пульт управління? Зараз вони вже домовляються без проблем.
*
Для перевірки, чи справджуються мої принципи, я підрахувала, скільки хлопці грали на минулих вихідних. Загалом виходить не більше ніж година на кожного. Включаючи емоційну суботу, коли всі постаралися бути командою підтримки для мамусі у складному мистецтві — контролера ігор.
Переваги комп’ютерних ігор
А отже, мої любі! Не обмежуйте підліткам доступу до цікавинок, які несе з собою ХХІ століття. Це тим більше важливо, що, як запевняють знавці, комп’ютерні ігри, окрім численних загроз, мають ще й коротенький список переваг, таких як поліпшення здатності зосереджуватися, вправляння у спостережливості, логічному мисленні, вміння входити у взаємодію тощо. А якщо інвестуєте в іншомовні ігри, то може виявитися, що ваш малюк почне вільно послуговуватися, наприклад, англійською. А це того варте. Я серйозно.
Який висновок? Виробіть правила, а потім дайте грати!
Переклад CREDO за: Лідія Ґуралевич, DEON
фінансово.
Щиро дякуємо!
