Львів долучився до відзначення Всесвітнього дня дітей, які відійшли під час вагітності чи після народження
15 жовтня 2018 року Львів уперше долучився до відзначення Дня втраченої дитини, вперше проведений 1988 року у США. Ця дата не випадкова. Якщо рахувати з першого січня, то саме до 15 жовтня триває вагітність. Цей день — для всіх, хто не встиг пригорнути свою дитинку, залишився сам-на-сам зі своїм горем та болем втрати; для тих, кого турбує питання «чому так сталося, де зараз моя дитина»; для тих, хто не впорався зі своїм жалем і має претензії до Бога та інших; кого ранить байдужість оточення. Цей День може стати початком зцілення, але також і днем, коли люди збираються, щоб ушанувати пам’ять дітей, які покинули нас передчасно і стали нашими ангелами.
Організатором заходу у Львові стала громадська організація «Перинатальний Госпіс — Слід Життя», яка опікується родинами, що переживають втрату дитини. Дитини, що народилася у мовчанні; на яку чекали, але так і не обійняли; яку обійняли, але з якою не повернулися додому; дитинку, яка повернулася додому, але там не залишилася.
Сестра Юстина Голубець розповідає CREDO, що її надихнуло і дало відвагу порушити таку непросту тему та організувати цей особливий День для батьків, які зазнали втрати:
— Мене надихнули сліди маленьких життів. Треба встигати залишати свої сліди. І якщо боятися, то всі ці люди залишаться зі своїм болем самі у себе вдома. А якщо прийти сюди на площу, то є шанс одне одного побачити, зрозуміти, підтримати. Тож чому би ні? Вчора до нас приєдналися декілька парафій в Одесі, сьогодні — парафії з околиць Львова. Як бачите, це працює, і я дякую Богові за кожного, хто сьогодні сюди прийшов, хто відгукнувся. Це був ризик, але це був ризик із Богом, а з Ним ризикувати дуже мило і виправдано.
Говорити про втрати непросто, але молода сім’я — Роман, Мар’яна і маленький Тадей розповіли, чому прийшли:
— Ми прийшли сюди, тому що маємо двох ангеликів на небі й сьогодні хочемо підтримати інших та одне одного, віддати шану пам’яті нашим втраченим діткам. Батьки не мають такого дня, щоб ушанувати пам’ять свого ненародженого дитятка, а кожне життя заслуговує на пам’ять, незалежно чи було це життя тривалістю в тиждень, кілька днів чи зупинилося до народження. І ми прийшли, щоб такий день був.
Сестра Магдалина із згромадження сестер Служебниць Непорочної Діви Марії, волонтерка заходу, розповідає, чому хотіла приєднатися до організації цієї події:
— Я дуже хотіла долучитися до цієї акції, тому що насправді в Україні про це не говориться. Я брала участь у зустрічах батьків, які ділилися досвідом втрати, і бачила, як вони змінювалися протягом тих зустрічей. Я бачу також, як народжуються діти у батьків, які пережили втрату і довго чекали на народження дитинки. Ми творимо спільноту батьків, яких у нашому суспільстві не розуміють. Сестра Юстина працює у медико-генетичному центрі і туди приходять батьки, чиїм дітям на ранніх стадіях вагітності діагностують якусь ваду. Наші лікарі радять перервати вагітність, бо вважають, що це не дитина, або що така дитина непотрібна. Але це також життя і ці діти приходять із якоюсь місією. Їхні батьки свідчать про те, що діти, які прожили лише кілька годин або кілька днів, змінили їхнє життя. Власне тому мені захотілося стати частиною цього заходу і взяти участь у його приготуванні.
Після вступного слова та презентації, відбулася Божественна Літургія, а тоді всі присутні вийшли на площу перед кафедральним собором св. Юра, щоби створити світлову хвилю, випустити у небо кульки та згадати імена своїх ненароджених діток. Це не вечір суму, це не зустріч сліз і розчарування; це зустріч емоцій і спогадів, які стоять посередині: між тим тяжким, що минуло, і майбутнім, яке можна будувати. Це творення хвилі пам’яті та любові до наших дітей, яка упродовж двадцяти чотирьох годин охоплює цілий світ.