Коли прибуваєш у Панаму — дістаєш враження, що це «другий Дубай». Але це тільки видимість, — каже архієпископ Хосе Домінґо Улльоа, митрополит столичної архідієцезії.
У Панамі розпочинається 34-й з черги Всесвітній день молоді. Цю країну населяють 4 мл мешканців, із них 80% — католики, повідомляє Vatican News.
Панама — це земля величезних контрастів. Тільки незначна кількість її мешканців користується її благами. Там панує соціальна несправедливість і всіляка нерівність. Згідно з оцінкою Світового банку, ця країна належить до однієї з шести найбільш неоднорідних серед країн Латинської Америки й до однієї з десяти таких у світі. Деякі з її мешканців ніколи не вибираються за межі своїх красивих районів, щоб побачити вимір бідності, яка панує поза їхніми воротами. 10% найбагатших сімей володіють маєтком у 37 разів вищим, ніж 10% бідних сімей.
У найтяжчому становищі — люди африканських коренів, чиї предки прибували як ради в часи іспанської колонізації, починаючи з XV століття, а також ті, хто діставався Антилії, щоб у ХХ столітті працювати на будівництві Панамського каналу. Бідність і маргіналізація — щоденна участь цієї частини населення.
Окрім того, в Панамі живе сім тубільних народів, які становлять 12% суспільства. Вони сильно страждають через суспільне виключення і відкинутість. Це неправда, що Панама — це «центральноамериканська Швейцарія». 40% людей працюють у «сірій сфері», більшість із них — це жінки. Державу це не розвиває ні з погляду економічного, ні з інституціонального. Юридична система вражена корупцією, як і більшість політиків. Країна страждає через слабкість державних інституцій та насильство.
В Панамі, подібно як і в інших країнах Латинської Америки, панує грабіжницька модель економіки, будована на експлуатації природних багатств і копалин, без будь-якого врахування вимог інтегральної екології. Легковажать тут гідрологічними бар’єрами, заохочують неконтрольовану експлуатацію корисних копалин, вирізають ліси, а майбутнє людей, які живуть на цих територіях, відходить на другий план.