Одні просять нас про молитву; інші обурюються, коли ми у тяжку хвилину кажемо, що помолимося за них. Чому ми взагалі молимося за інших? Розраховуємо на кращу дієвість, більші шанси, що Бог, однак, вислухає?
Певно, ми не раз просили когось помолитися за наші справи або за когось нам близького. Чому ми це робили? Чому ми інших просимо про заступництво? Може, ми почувалися слабкішими, ситуація, здавалося, переростала наші сили; може, ми потребували не тільки молитви, але й людської підтримки, відчуття, що хтось є поруч із нами у важку хвилину. Але чому ми просимо про молитву? Хіба не вистачило би доброго слова іншої людини або якогось надихущого тексту з інтернету, з якоюсь «золотою порадою»? Ну а крім того, ми ж напевно й самі просимо Бога про те, що нам лежить на серці, — то навіщо просити ще й інших, щоб за нас заступалися? Чи ми, може, розраховуємо на «більшу результативність», у стилі «що більше людей молиться, то більше шансів, що Бог таки вислухає»? Ну й наостанок. Навіщо ми взагалі представляємо Богові свої потреби, якщо Він і так усе про нас знає?
Варто вийти назустріч цим питанням, навіть якщо вони звучать банально, бо вони, однак, дають змогу замислитися, що таке молитва, зокрема заступницька, і яке значення вона має у нашому духовному житті.
Молитви, що йдуть намарно?
У відповідь на одне з вище викладених запитань — навіщо ми молимося, представляючи Богові наші прохання, — треба згадати, що Ісус у Євангелії сам нам це радить. «Про що лиш просити будете в Моє Ім’я…» — а крім того, не лише радить, але й сам практикує, наприклад: «Не тільки за них прошу, але й за тих, хто через їхнє свідчення увірує». Якщо вже сам Господь Ісус дає нам приклад заступницької молитви — то, може, Богові таки потрібно, щоб ми висловлювали перед Ним наші прохання?
Так, потрібно, — тільки не Богові, а людині. Виражаючи перед Ним наші молитовні наміри, ми будуємо з Ним стосунки.
З другого боку, варто приглянутися до прохань, які ми заносимо до Бога. Вони показують, чим ми живемо, що для нас насправді важливе; у певному сенсі — дають нам змогу побачити самих себе.
Окрім того, може, не раз бувало, що ми довгі дні, тижні, місяці, роки молилися про якусь справу — й тільки після досить довгого часу побачили плоди. А напевно не бракує і таких інтенцій, які попри довгі роки молитви не були вислухані… Отож чи ми молимося намарно?
Отут варто усвідомити, що становить суть нашої молитви — чи то заступницької, за інших, чи прохальної, за себе. Про що ми молимося насправді? Може, ті довгі роки пішли саме на те, щоби сформувати наше серце? Вочевидь Бог є першим, хто прагне нашого щастя, радості, здоров’я тощо; але Він також і найкраще знає: аби це все було для нас добре, ми потребуємо насамперед живого, глибокого зв’язку з Ним.
«На зло людині» — воля Божа нашими очима
Отож, молячись проте, чого нам бракує, відкриваючи перед Богом серце, варто водночас із довірою просити, щоби в нас діялася Його воля. Постійно в нас усе ще поширене мислення, що Божа воля — це напевно щось суперечне нашим прагненням, щось обтяжливе, наперекір прекрасним планам, які ми собі поскладали. Буває в нас таке переконання, — а воно ж є вираженням карикатурного образу Бога в нас. Що ж може бути кращим за волю Бога (план, задум), якщо її вираженням був прихід на світ Сина Божого задля нас і нашого спасіння? Чи Бог, який з любові до нас так принижується, мав би водночас такі підступні, образливі заміри щодо нас?..
Отож чи говорити до Бога про свої потреби — чи тільки повторювати «нехай буде воля Твоя»? Найліпшим прикладом є молитва самого Ісуса. Він перед своїми Страстями просив: «Нехай обійде Мене ця чаша», але додавав також: «Тільки хай не Моя, а Твоя воля станеться». Представлення Богові наших прохань має супроводжуватися довірою, що ми — в Божих руках, і навіть коли не станеться того, що ми б сьогодні хотіли, то Бог провадитиме нас своїми найкращими дорогами.
Наступне запитання, яке варто собі поставити: чому ми молимося за інших? Хіба не вистачить, щоби кожен молився сам за себе? Чому Ісус каже «де двоє або троє спільно проситимуть…»? Щоби зрозуміти цінність заступницької молитви, варто приглянутися до нашої буденності. Як сильно ми в прозаїчних справах потребуємо іншої людини! Ми служимо одне одному плодами професійної праці: один шоферує, провадить автобус, щоб інший міг бути вчителем у школі, куди їде… Цей буденний приклад ілюструє наш приклад як взаємозалежних.
Зв’язок поміж нами формуються через взаємне служіння одне одному, хто з нас що має і чим може поділитися. Духовну спільноту між людьми творить заступницька молитва в широкому її розумінні. Вона — те, що кожен може дати від себе. Хоча насправді ми в ній — тільки ті, хто представляє Богові прохання, то Він дає благодать тим, за кого ми молимося. Бог інколи дає нам побачити плоди нашого заступництва за інших; тим не менше, ми не можемо перевірити, чи то саме завдяки нам це прохання було вислухане. Це питання віри і певної таємниці. Можливо, відсутність цієї впевненості має оберігати нас від пихи, в якій ми б собі приписували блага, які насправді походять від Бога.
Є ще й другий аспект заступницької молитви: як у кожній діяльності, в якій людина уділяє себе, — молячись за інших, ми уподібнюємось до Ісуса, до Його буття «для інших».
У чому полягає дієвість молитви?
Під кінець ще варто згадати про найбільш дієві молитви. Чи є якась «безвідмовна» заступницька молитва? Чи моління тою або іншою новенною, таку а не іншу кількість разів, гарантує, що наші прохання будуть вислухані? Ні. Хоч безумовно кожен з нас має свої улюблені, «перевірені» молитви, в яких він зазнає особливого Божого діяння, — тим не менше, неможливо це дослідити, так щоб радити іншим зі стовідсотковою впевненістю. В заступницькій молитві не йдеться про «спосіб упіймати Бога» ані тим більше про рецепт для дієвості. Чим би вона тоді відрізнялася від магії? Молитва, як нагадує Церква, — це одне з діл милосердя; її суть — це любов. Молячись, ми вчимося любити інших, тих, за кого молимося, і насамперед — Того, до кого заносимо наші прохання.
Переклад CREDO за: Маґдалена Юзвік, DEON
фінансово.
Щиро дякуємо!
