Папа: вчімося від Ісуса ввірятися Отцю під час випробувань

Молитві Ісуса до Отця були присвячені роздуми Папи Франциска під час зустрічі з паломниками напередодні Великоднього Тридення.

Навчитися через молитву «Отче наш» жити задля Божої слави, ввірятися Богові у випробуваннях і прощати. Таким заохоченням Папа Франциск підсумував свою катехезу з нагоди загальної аудієнції, що відбулася на площі святого Петра у Ватикані в середу, 17 квітня 2019 року. Нагадавши, що протягом останніх тижнів ці середові зустрічі були присвячені роздумам над молитвою «Отче наш», він запросив застановитися над «деякими словами, якими Ісус під час Страстей молився до Отця», пише Vatican News.

Об’явлення Божої слави

Першим моментом, на який звернув увагу Наступник святого Петра, були слова, сказані наприкінці Тайної вечері, коли Ісус, підвівши очі до неба, мовив: «Отче, прийшла година! Прослав свого Сина», — та: «Прослав мене, Отче, у себе — славою тією, що її я мав у Тебе перед тим, як постав світ!» Це прохання може здаватися дивним на порозі Страстей. Про яку славу йдеться?

«Слава в Біблії, — пояснив Святіший Отець, — вказує на об’явлення Бога, вона є характерною ознакою Його спасенної присутності між людьми. Ісус же є Тим, Хто остаточно виявляє Божу присутність і Боже спасіння. І робить це через Пасху: піднесений на хресті, Він прославився. Там Бог, нарешті, об’являє свою славу: зриває останній покров і вражає нас так, як ніколи раніше. Справді бо, ми відкриваємо, що вся Божа слава — це любов, любов чиста, безумна і немислима, що виходить за межі будь-яких обмежень та мірок».

Чинити все з любов’ю

У цьому контексті Папа заохотив слухачів повторювати цю молитву за Ісусом, просити в Отця, щоб зірвав покрови з наших очей, щоб ми, споглядаючи цими днями на Розп’ятого, «збагнули, що Бог є любов». Ми часто уявляємо Його собі як пана, а не Батька, як нещадного суддю, а не милосердного Спасителя. Бог, натомість, під час Пасхи «анулює відстані», являючись нам «у покорі любові, яка вимагає нашої любові». Ми ж віддаємо Йому славу тоді, «коли з любов’ю переживаємо все те, що робимо».

Ця слава є протилежною світській славі, яка походить із того, що нас вихваляють, оплескують, нами захоплюються, тобто коли в центрі уваги перебуває «я». Божа слава, натомість, є «парадоксальною»: жодних оплесків. «У центрі стоїть не “я”, але інший: ву Великодні бачимо, що Отець прославляє Сина, а Син — Отця. Ніхто не прославляє себе самого», — пояснив Папа, запрошуючи слухачів відповісти собі на запитання, якої слави прагнемо: Божої чи власної?

Довіритися Божим обіймам

Після вечері Ісус переходить до Гетсиманського саду, де також молиться до Отця. В той час, як учні неспроможні чувати, а Юда веде ватагу солдатів, Ісус починає відчувати «страх і тривогу», й серед цього «внутрішнього спустошення» звертається до Отця з найніжнішим словом «Abbà», тобто «Татусю».

«Ісус серед випробування навчає нас пригортатися до Отця, бо в молитві до Нього наявна сила, щоби прямувати вперед серед болю. Серед тягарів молитва є полегшенням, упованням, розрадою. Покинутий усіма, серед внутрішнього спустошення, Ісус не самотній, Він перебуває з Отцем. Ми, натомість, у своїх “Гетсиманіях”, часто надаємо перевагу тому, щоб залишатися самотніми, замість того, щоб сказати: “Отче” та ввіритися Йому, як Ісус, ввіритися Його волі, яка є нашим справжнім благом», — наголосив Папа. Він підкреслив, що проблемою не є біль, а те, як ми його долаємо.

Самотність, за його словами, не пропонує шляхів для виходу; молитва, натомість, — так. Тож коли входимо у свої «Гетсиманії», а їх кожен з нас має і матиме, — ми не повинні забувати молитися словом: «Отче».

На вершині болю — прощення

Врешті, третя молитва Ісуса — за нас: «Отче, прости їм, бо не знають, що чинять». Ісус молиться за тих, які коять Йому зло, за своїх убивць. Євангеліє уточнює, що це відбувається в момент розпинання. «Це, мабуть, були хвилини найгострішого болю, коли Ісусові в зап’ястя та ноги впиналися цвяхи. Тут, на вершині болю, надійшла вершина любові: надходить прощення, тобто, дар невимовної сили, що розбиває спіраль зла», — сказав Папа, підсумувавши:

«Молячись у ці дні “Отче наш”, можемо просити про одну з цих благодатей: проживати свої дні на Божу славу, тобто жити в любові; вміти ввірятися Отцеві під час випробувань, промовляючи до Нього: “Татусю”, та знаходити в зустрічі з Отцем прощення й мужність прощати».