Жан Ваньє постійно наголошував: люди з розумовою інвалідністю мають відіграти велику роль у сучасному світі й Церкві.
На його глибоке переконання, вони мають що запропонувати світові, мають чим обдарувати його.
Пропонуємо кілька висловлювань Жана Ваньє, що спонукають до роздумів:
1.
Якщо кожен відкриє своє серце слабким людям, у ньому прокинеться джерело добра та співчуття і формуватиме його глибоку тотожність («Кожна особа – це священна історія»).
2.
Не треба боятися любити і казати людям, що любиш їх. Це найбільше особисте збагачення.
3.
Коли ми розповідаємо про свої подвиги та успіхи, нами милуються. Проте, коли ми ділимося своїми обмеженнями, немочами, хибами та труднощами, ми породжуємо співчуття. Гуманність приваблює і творить сопричастя («Кожна особа – це священна історія»).
4.
Ми всі маємо вразливе серце, здатне бути любленим і любити. Ми всі можемо зростати у любові, поступово звільняючись від в’язниць, які замикають нас у нас самих («Духовність “Ковчегу”»).
5.
Бути співчутливим не означає плакати, а допомагати людям підводитися («Ісус вразливий»).
6.
Люди, які страждають на розумову неповносправність, показують нам шлях до єдності, яким є зустріч, примирення та прощення («Духовність “Ковчегу”»).
7.
Треба насмілитись іти попереду, творити нове з проникливістю («Духовність “Ковчегу”»).
8.
Чи не є життєво необхідним сьогодні знову cтворювати місця, де люди будуть спілкуватися, відкриватись одне одному і разом віднаходити сенс життя? («Духовність “Ковчегу”»).
9.
Я мрію про світ любові, де люди більше не боятимуться одне одного.
10.
Любов – це не надзвичайні речі, любити – це робити звичайні речі з ніжністю.
11.
Християнська віра – це не ідеал, відірваний від реальності, це зустріч із Ісусом, який запрошує нас до зустрічі з іншими у гуманності та реальності («Знаки часу»).
12.
Найбідніший має владу зцілити деякі зранення у наших власних серцях.
Переклад з французької: Ірина Філіпенко