Спонукання

Роздуми над Першим читанням на суботу Х Звичайного тижня, рік І

Брати! Любов Христа спонукає нас, коли ми думаємо так: якщо один помер за всіх, то й усі померли. А Він помер за всіх, щоб ті, котрі живуть, більше не жили для самих себе, але для Того, хто за них помер і воскрес.
Тому ми відтепер нікого не знаємо за тілом. Хоч ми знали Христа за тілом, але тепер більше не знаємо. Отже, хто в Христі, той нове творіння; давнє минуло, – ось постало нове!
Все – від Бога, який примирив нас із собою через Христа і дав нам служіння примирення. Адже Бог у Христі примирив світ із собою, не зараховуючи їм їхні переступи, і доручив нам слово примирення. Отже, ми – посли від імені Христа, і тому наче сам Бог просить через нас. Від імені Христа благаємо: примиріться з Богом! Того, хто не знав гріха, Він зробив за нас гріхом, щоб ми в Ньому стали Божою праведністю.
2 Кор 5,14-21

«Любов Христа спонукає нас», — такими словами розпочинається сьогоднішнє читання. Далі апостол говорить конкретніше, до чого саме любов Ісуса нас спонукає: до певного способу мислення, до нового світогляду, до примирення з Богом. І на початку всього є любов Христа.

До чого спонукає мене любов Христа? Поставити її як фундамент моїх думок; мого ставлення до себе, інших та світу; мого відвертого й відкритого ставлення до Бога. Любов Христа, що змінює світ. І має змінити мене. Він же помер і ЗА МЕНЕ! Щоб я вже не жив лише для себе! Усвідомлення любові Христа перевертає моє життя (а поставити тут знак оклику чи знак питання — залежить від мене).

Патрик Оліх OFM

Читайте також: Роздуми до сьогоднішнього Євангелія