Прагнути Бога, як Він прагне нас

Роздуми над Божим словом на ІІІ неділю Великого Посту, рік А

Прибув Ісус до одного міста в Самарії, яке називається Сихар, недалеко від поля, наданого Яковом синові своєму Йосифові. Там і криниця Якова була. Натомився з дороги Ісус, тож і присів біля криниці; було ж під шосту годину. Надходить жінка із Самарії води взяти. Ісус до неї каже: «Дай Мені напитися». Учні ж Його пішли були до міста харчів купити. Отож каже до Нього жінка самарянка: «Ти юдей, а просиш напитися в мене, жінки самарянки?» Бо юдеї на мають відносин із самарянами. Ісус у відповідь сказав до неї: «Була б ти відала про дар Божий, і Хто Той, що каже тобі: ддай Мені напитися, то попросила б сама в Нього, і Він дав би тобі води живої». Мовить до Нього жінка: «Ти й зачерпнути не маєш чим, пане, а й криниця глибока, – то звідкіля б у Тебе вода жива? Чи Ти більший за батька нашого Якова, що дав нам криницю оцю, і сам пив з неї, і сини його ще й товар його?» А Ісус їй у відповідь: «Кожен, хто оту воду п’є, знову захоче пити. Той же, хто нап’ється води, якої дам йому Я, – не матиме спраги повіки. Бо вода, що дам йому Я, стане в ньому джерелом такої води, яка струмує в життя вічне». Говорить до Нього жінка: «То дай мені, пане, тієї води, щоб не мала я більше вже спраги та й не ходила сюди черпати». «Піди ж, – мовить до неї, – позви чоловіка свого та й повертайся сюди». Озвалася жінка та й каже Йому: «Нема в мене чоловіка». «Добре ти мовила, – відрік їй, – не маю чоловіка! Бо п’ятьох ти мала чоловіків, та й той, що тепер у тебе, – не чоловік він тобі. Правду ти мовила». А жінка й каже до Нього: «Бачу, пане, – Ти пророк. Батьки наші на оцій горі поклонялися, ви ж говорите – в Єрусалимі, мовляв, місце, де поклонятися треба». Ісус до неї: «Повір Мені, жінко, – час надходить, коли ані на оцій горі, ані в Єрусалимі ви будете поклонятись Отцеві. Поклоняєтесь ви, не знавши Кому. А ми поклоняємося, знавши Кому. Від юдеїв бо й спасіння. Та надійде час, – ба, вже й тепер він, – що справжні поклонники Отцеві кланятимуться у дусі й правді. І таких поклонників шукає собі Отець. Бог – Дух. Ті, що Йому поклоняються, повинні у дусі й правді поклонятися». Жінка й каже до Нього: «Відаю, що має прийти Месія, чи то Христос. А прийде, то все і звістить нам». А Ісус їй: «Це Я, що говорю з тобою». Тоді надійшли Його учні й дивувалися, що Він розмовляє із жінкою. Не спитав, однак, ані один: «Чого хочеш від неї», або: «Чому розмовляєш із нею». Жінка ж покинула свій глечик, побігла в місто та й каже людям: «Ідіть но й подивіться на Чоловіка, що сказав мені все, що я робила. Чи, бува, не Христос Він?» І вийшли з міста й подалися до Нього. А учні тим часом заходилися просити Його, кажучи: «Їж лишень, Учителю». Він же їм: «Їстиму Я їжу, незнану вам». Учні тоді заговорили один до одного: «Може хтось Йому приніс їсти?» «Їжа Моя, – каже до них Ісус, – чинити волю Того, Хто послав Мене, і справу Його звершити. Чи ви ж не кажете: «Ще чотири місяці, і жнива настануть. А Я вам кажу: підведіть очі ваші та й погляньте на ниви, – вони вже для жнив доспіли. Вже і жнець бере свою нагороду, плоди збирає для життя вічного, – щоб сіяч із женцем укупі раділи. Правильна й приказка до цього: один сіє, а жне хтось інакший. Послав же і Я вас те жати, коло чого ви не трудилися. Інші трудилися, ви ж у їхню працю вступили». Численні ж самаряни з того міста увірували в Нього через слова жінки, яка засвідчила: «Сказав мені все, що я робила». Тож коли прийшли до Нього самаряни, то просили, щоб лишився в них. Він і лишився на два дні там. Та й багато більше увірували з-за Його слова. Жінці ж вони сказали: «Віруємо не з-за самого твого оповідання – самі бо чули й знаємо, що насправді Він – Спаситель світу». 

Йн 4, 5–42

Ісус з учнями зранку був у дорозі. Сонце піднялося високо й нещадно пекло. Присівши біля колодязя, Христос, імовірно, чекав того, хто допоможе Йому зачерпнути прохолодної води й напитися.

Та коли до криниці прийшла самарянка, і Він попросив її дати Йому пити, це було щось більше, ніж одне тільки бажання втамувати фізичну спрагу. Як писала свята Тереза з Лізьє, коли Ісус мовив: «Дай Мені напитися», — Ним керувала Його любов до бідного створіння, котрого шукав Творець всесвіту. Він прагнув любові. Ми можемо спитати, чому Ісус Христос так сильно бажав явити свою любов жінці, яка мало що не юдейка, та ще й грішниця, перелюбниця? Бо така Божа любов. Пресвята Трійця: Бог Отець, Божий Син і Святий Дух — любить кожного з нас. Неважливо, хто ми і які наші гріхи. Той, Хто сам є Любов, дарує її всім і прагне у відповідь нашої любові!

Як же ми можемо втамувати цю спрагу любові Ісуса Христа? Знаходячи час для спілкування з Ним. Не потрібно сприймати це як обов’язок, як щось, що ти «повинен» Богу. Дозволь Христу наповнювати твою душу. Він так сильно тебе любить, що потребує твоєї неподільної уваги. Він хоче, щоб ти на деякий час відклав усі справи і побув із Ним наодинці. Дай же Христу «пити»! Навіть якщо ти не відчуваєш цього під час молитви — знай, що твоя присутність безмежно радує Його. Коли ти перебуваєш у Його присутності, Він дає тобі «живу воду», здатну задовольнити всі твої найглибші потреби й бажання, воду, що тече до вічного життя (див. Йн 4, 14).

«Господи, допоможи мені прагнути Тебе, як Ти прагнеш мене».

Cлава Отцю, і Сину, і Святому Духу і нині, і повсякчас, і на віки вічні. Амінь.

Підпишіться на канал «Слово між нами» у Telegram та приєднайтеся до чату Роздумів над Словом Божим у Viber.