Епідемія коронавірусу нагадала Церкві про її головне завдання — проголошення віри, слів вічного життя; це єдине, що може допомогти світові зустрітися з реальністю смерті. Про це на сторінках французької газети Le Figaro пише кардинал Робер Сара.
Префект ватиканської Конгрегації Божого культу і дисципліни таїнств розмірковує про те, що відбувалося останніми тижнями, коли світ виявився беззахисним перед загрозою смерті, а будинки для літніх людей стали ареною драматичних подій: у Франції та Італії масово помирали їхні підопічні. Замість того, щоби підготувати їх до ймовірної смерті, з гідністю і надією на вічне життя, їм не дозволяли контактувати зі священниками та рідними, щоби будь-якою ціною захистити їхнє земне існування, пише Vatican News.
На думку кардинала, це показало, що держава, яка на відміну від попередніх епідемій повністю взяла на себе турботу про хворих та помираючих, і сучасне суспільство не можуть впоратися з таємницею смерті. Сучасна людина намагається втекти від неї, ігнорує її, тоді як під час цієї епідемії смерть постала перед ними в своїй повній жахливості. Кардинал Сара нагадує, що перед обличчям смерті всі людські слова безсилі. Допомогти може лише надія на вічне життя. Але хто з людей наважиться це проголошувати? Тільки слова, об’явлені нам Богом, дозволяють вірити в життя без закінчення, і в проголошенні цих слів полягає сьогодні головне завдання Церкви — пише очільник ватиканської дикастерії.
Водночас він наголошує, що Церква має змінитися, щоби виконати це завдання. Вона не повинна боятися шокувати і йти проти течії. Церква має пам’ятати, що єдина причина її існування — це проголошення перемоги Христа над смертю. Кардинал Сара вважає, що сучасна людина вийде пораненою з цієї епідемії. Шукатиме допомоги у психологів, щоби впоратися з усвідомленням, що дозволила своїм близьким помирати в самотності. Але ще більше потребуватиме священників, щоб вони навчили її молитви надії. Ця криза показала, що наші суспільства, часто навіть не знаючи про це, зазнають глибоких духовних страждань; не можуть надати сенсу стражданням, своїй крихкості та смерті