Де Боже, а де вороже?

Роздуми над Божим Словом на XVI Звичайну неділю, рік А

Минулого тижня ми чули першу притчу Ісуса Христа. Це була притча про сіяча та про відповідь людини на Боже Слово. Кожна людина покликана слухати Боже Слово: Хто має вуха, нехай слухає (Мт 13,9). Це перше найнеобхідніше завдання. Наступне — приносити плід, тобто виконувати слово, формувати своє життя навколо слова Істини. Таке духовне життя у цьому світі приноситиме конкретні видимі результати: Інше [зерно] впало на добру землю і вродило одне в сто разів, друге в шістдесят, а інше в тридцять (Мт 13,8).

Здається, що все вже гаразд, адже є позитивний, багаторазовий результат. Однак Ісус продовжує навчати в наступній притчі. Тут ситуація подібна: знову є сіяч, добре зерно та поле. Робота вже зроблена й поле засіяне. Є люди, які, подолавши різноманітні спокуси, стають родючою Божою нивою: Нарешті, те, що на добрій землі, це ті, що чувши слово серцем щирим, добрим, його держать і дають плід у витривалості (Лк 8,15).

Але тепер на сцену виходить інший персонаж. Він з’являється завжди вночі та діє у темряві. Це диявол — безпосередній ворог Бога, як сказано у притчі: його ворог. Він не може нашкодити самому Богові, тому жадає зашкодити Його спасенним і благим діянням. Бог є чоловіколюбець, як навчає автор книги Мудрості у першому читанні: Таким діянням ти навчив народ свій, що праведник має бути чоловіколюбцем (12,19), тому диявол — перший неправедний, ненавидить людей.

Коли лукавий не зміг одразу знищити Божого слова, як ми чули попередньої неділі, він вдається до іншої, підступнішої тактики. Диявол сіє своє власне зерно. Це кукіль, який спочатку дещо подібний до молодої пшениці. Це отруйна однорічна рослина, яка має також отруйне насіння й росте як бур’ян саме серед хлібних злаків.

Що означає цей кукіль? Святий Йоан Золотоустий у своїх бесідах на Євангеліє від Матея пояснює, що кукіль — це різного роду єресі та неправильні вчення, або навіть людські популярні народні традиції: Він і відповів їм: «Ворог-чоловік зробив це» (Мт 13,28). Вони з’являються тоді, коли поле вже засіяне і коли люди прийняли Боже Слово: Коли виросло збіжжя і вигнало колосся, тоді й кукіль появився (Мт 13,26). Отож дещо береться з Божого Слова, а дещо з людських пристосувань чи компромісів, щоби під виглядом правди подати повільну отруту. Зовні — це наче християнство, але плоди зовсім інші: у пшениці — це колос витривалості, але кукіль приносить лише темно-рожеві квіти й отруйне насіння.

Як до цього доходить? Питаються слуги в Господаря жнив: «Пане, хіба не добре зерно ти посіяв на твоїм полі? Звідки ж узявся кукіль?» (Мт 13,27). Відповідь проста: трапляється це тоді, коли люди сплять: Та коли люди спали, прийшов його ворог і посіяв кукіль поміж пшеницю та й пішов (Мт 13,25). Саме тоді приходить ворог, коли немає витривалого чування, пильнування слова. Коли я мало слухаю, читаю та не пізнаю Боже Слово, тоді легко вмовити мені щось дуже схоже на вчення Ісуса або схилити до людських традицій. Коли ж, навпаки, триваю в Слові та приношу добрий плід, — буде неможливо засіяти слово сум’яття, адже я чітко знатиму та відрізнятиму де Боже, а де вороже.

Важливо тільки не провадити пусті балачки та сперечання на суперечливі релігійні теми. Ісус радить просто залишити їх, а самим приносити добрий плід, помножуючи стократно зерна доброго слова та діл: Лишіть, нехай росте до жнив одне й друге разом (Мт 13,30). Не наша справа полоти Божі ниви. Це зроблять Його ангели в кінці світу. Тоді й виявиться, хто до якого снопа належатиме.

Крім особистого читання та щоденного збагачення Божим Словом вкрай необхідне життя у спільноті. Потрібно рости разом, — наголошує Ісус у притчі. Саме спільне життя перших християн неодноразово підкреслене в Діяннях Апостолів: Увійшовши (в місто), зійшли на горницю, де вони перебували, а саме: Петро і Йоан, Яків і Андрій, Филип і Тома, Вартоломей і Матей, Яків Алфеїв і Симон Зилот та Юда, (син) Якова. Всі вони пильно й однодушно перебували на молитві разом з жінками і Марією, матір’ю Ісуса, та з Його братами (Діян 1,13-14). Вони постійно перебували в апостольській науці та спільності, на ламанні хліба й молитвах (Діян 2,42). Усі вони перебували однодушно у притворі Соломона, і ніхто сторонній не насмілювався до них пристати; однак народ хвалив їх вельми. Віруючих дедалі більше й більше приставало до Господа, сила жінок і чоловіків (Діян 5,12-14).

Пильно й однодушно, разом у спільності, в апостольській науці, ламанні хліба й молитвах… Тоді ніхто сторонній і ніщо вороже не зможе пристати до Божої Церкви. Так примножується Боже Слово: віруючих дедалі більше й більше пристає до Господа, сила жінок і чоловіків. Примноження плоду Церкви — це знак того, що ми чуваємо при слові, а не спимо.