Христос воскрес, і весь світ радіє. Під час Пасхальної Вігілії ми сиділи в темряві, у якій миготіло лише світло наших маленьких свічок, і співали довгу оповідь про історію Спасіння. Це історія, сповнена святих і грішників, смирення та привілеїв, життя і смерті.
Як нам нагадують у Попільну Середу, ми — порох, і в порох повернемося. Але Христос своїм воскресінням перетворив порох нашого життя на перемогу й тріумф. Він перетворив саму смерть на те, що ми можемо привітати з усмішкою, як свого доброго товариша, — як це зробив святий Франциск Ассізький.
Сестра Смерть
«Слава Тобі, мій Господи, через нашу сестру тілесну смерть, від якої не може врятуватися жодна жива людина», — співав святий Франциск.
Один із традиційних способів, якими користуються католики для того, щоб готуватися до смерті, — це її персоналізація. «Сестра Смерть», «Брат Смерть», «Ангел смерті» — різні її імена допомагають побудувати стосунки зі смертю. Ми вчимося не лише пам’ятати про свою смерть, а й уміти її очікувати. Традиційне ставлення до смерті багато в чому дозволяє нам сприймати її як гостя, що може прийти до нас будь-якої миті, і готувати наші душі до того, щоб гідно її прийняти.
У сучасному світі цей образ не користується популярністю. Для багатьох із нас смерть — це те, чого треба боятися, і від чого треба ховатися. Для інших людей, число яких, на жаль, постійно зростає, — це те, чого, навпаки, потрібно шукати і що варто прискорювати. Сьогодні важко виховати в собі спокійну підготовку до смерті та її очікування.
На щастя, у нас є два тисячоліття, повні святих чоловіків і жінок, які можуть скерувати нас правильним шляхом. Мученики це чи пустельники, ченці чи миряни — Церква сповнена святих, які йшли на смерть повними довіри та впевненості у доброті Божій. Коли ми вчимося доброї смерті, то вчимося наслідувати їх як у житті, так і в його земному закінченні.
Memento mori
«Життя коротке, — співали мешканці середньовічної Європи, — до смерті ми поспішаємо», тому побожні християни завжди мали смерть перед очима. Думки й молитви, пісні та богослужіння того часу мали на меті підготувати живих до зустрічі з сестрою Смертю та з самим Христом на Суді.
Але в сучасному світі нам важко постійно мати перед собою смерть. У культурі, де тіла померлих одразу забирають з-під наших очей, а потім представляють лише у стерильних та контрольованих умовах, наші зустрічі зі смертю часто бувають обмеженими і неприродними. На відміну від наших предків, сучасні ритуали, пов’язані зі смертю, мають на меті довести, що життя не трагічне — ігноруючи очевидні печалі, що гнітять нас у цій долині сліз.
Це може здатися дещо похмурим, але правда полягає в тому, що коли ми можемо сприймати життєві трагедії поруч із радощами, це робить нас здоровішими і щасливішими. Подібно до того, як святкування Великодня стає глибшим, якщо перед ним ми беремо активну участь у покутних практиках Великого Посту, так і життя стає багатшим, коли ми живемо, визнаючи свою обмеженість.
Тема «memento mori» (лат. «пам’ятай про смерть») також відновила свою популярність протягом останнього часу. Книжки, журнали і футболки з цим нагадуванням захаращують крамниці та інтернет-магазини. Але хоча деякі з цих предметів і можуть допомогти нам спрямувати свій розум до смерті, надто часто вони лише відволікають нашу увагу. Зрештою, роздуми про смерть — це щось глибоко особисте, чого навряд чи може торкнутися масова продукція.
Підготовка
Звісно, роздуми про смерть марні, якщо вони не спонукають нас жити краще. Середньовічні католики приймали практику доброго життя через підготовку до доброї смерті. Багато тогочасних бревіаріїв містили також короткий виклад книги «Ars Moriendi» (лат. «Мистецтво вмирати») — своєрідного духовного «посібника» з доброї смерті.
Як ми готуємося до смерті? Так, у Церкви є Таїнство, призначене для помираючих, — Єлеопомазання хворих, що раніше називалося Extrema Unctio (лат. «Останнє помазання»), — воно надає помираючим усю підтримку, яку може запропонувати Церква. Але ми можемо розпочати своє навчання ars moriendi у різний спосіб, задовго до того, як нам буде вділено це Таїнство.
Святі й ангели
Найпростіший спосіб розпочати підготовку до доброї смерті — це познайомитися з тими, хто вже пройшов цим шляхом до нас. Святий Йосиф, Покровитель доброї смерті, — це ідеальний святий для початку нашої мандрівки ним. Він відомий завдяки своїй готовності втішати помираючих, як Христос і Його Пресвята Матір утішали його самого у хвилини смерті.
Окрім святого Йосифа, дуже важливо будувати міцні стосунки з нашим ангелом-хранителем. Часто ми ставимося до ангелів як до наших «уявних друзів», і навіть загальнопоширена молитва до свого ангела є дитячою. Але ангели-хранителі — це найбільша допомога у нашій подорожі до Вічності. Вони добре нас знають і уважно зосереджені на завданні нашого спасіння. Якщо ви хочете відновити давно занедбану відданість вашому ангелу-хранителю, вам допоможе ця проста молитва:
О Ангеле Божий,
якого Божественне Милосердя призгачило бути моїм опікуном,
просвіти, захищай, направляй мене і керуй мною у цей день (або ніч).
Амінь.
Побожні практики
Життя Церкви повне способів, що можуть допомогти нам пам’ятати про смерть і керуватися пам’яттю про неї, звертаючись до Христа, знову і знову. Звісно, молитва на вервиці — це ідеальний спосіб на практиці сприяти вкоріненню ars moriendi у собі, адже Богородиця поховала свого чоловіка, потім Сина, і зрештою приєдналася до Нього у вічності. Її материнство — це досконалий приклад як радощів, так і скорбот.
Скапулярій Божої Матері з гори Кармель — це ще один шлях до особливої марійної побожності, що може підготувати нас до мирного привітання смерті. Священник може накласти вам скапулярій, який ви носитимете на знак пошани Богородиці протягом усього життя.
Молитва за душі в чистилищі — це чудовий спосіб практикувати memento mori. Душі померлих потребують молитов і покутних практик живих. Коли ми просимо за них у молитві, вони пам’ятають і про нас. Коли ці душі досягають Неба, вони не забувають про молитви вірних на землі. Опіка ніколи не буває марною. Коли ми пропонуємо свою опіку людям в усьому світі — отримуємо благословення; і коли ми опікуємося душами у чистилищі, ми отримуємо благословення через молитви цих наших братів та сестер.
Ars moriendi
В основі ars moriendi, мистецтва доброї смерті, лежить мистецтво доброго життя. Коли ми проживаємо його у спілкуванні з Христом та Його Церквою, у милосерді й відданості, тоді будуємо у своєму житті витвір мистецтва, що перевищує смерть і рухається разом із нами у Вічність.
Одна з найглибших радостей християнського життя — це мандрівка до смерті, наприкінці якої сам Христос зустріне нас усмішкою і скаже: «Молодець, мій вірний слуго. Прийди і розділи радість свого Господаря!»
Переклад CREDO за: Masha Goepel, Catholic Stand
фінансово.
Щиро дякуємо!
