Життя без анестезії. Коли алкоголь стає проблемою?

У кожного своя ситуація. Залежність — також.

Вона приходить непомітно. Потрібен час, щоби зрозуміти, що в тебе проблема. Зазвичай її причиною є пошуки «знеболювального» від життя. Це особливо стосується дуже вразливих людей, які борються з болем, відкиненням, нерозумінням та переживають сильні стреси.

Людина, що концентрує такі емоції на собі, шукає способу відсікти їх, щоб нарешті відчути полегшення.

Коли алкоголь стає проблемою?

Знаю одного молодого чоловіка, який мав проблеми зі своїм тестем. Той дуже суворо оцінював зятя, ставлячи високі вимоги. Недосвідчений чоловік не міг дати собі раду з тим, що його постійно оцінюють. Молода дружина довго не помічала проблеми, бо до неї тато завжди ставився з розумінням, — ідеалізувала його. Врешті-решт чоловік почав пити. Й аж тоді подружжя відчуло потребу щиро порозмовляти. Вони вирішили переселитися від її батьків. Сьогодні у них є свій будинок і життя добре складається. Але так буває не завжди.

Часто ми шукаємо тимчасового полегшення, яке дає алкоголь, так інтенсивно, що організм звикає до нього. Мозок починає працювати в такий спосіб, що ми несвідомо шукаємо ситуації, які раніше спонукали нас пити. І ми п’ємо далі. Звісно, залежності можуть бути різними. Людину може потягнути до алкоголю, наркотиків, порнографії… Усі такі «знеболення» подібні тим, що замість вирішення проблем дозволяють на мить відкласти їх, забути про їхнє існування.

Згодом наш організм звикає до вживання певних речовин або повторення способів поведінки. Мені потрібно цього щораз більше й більше. Я починаю керуватися іншими цінностями в житті. Якщо алкоголь допомагає мені, то дедалі частіше він впливає не тільки на те, як я даю раду з проблемами, але і як виглядає мій день, відпочинок та весь спосіб життя. Без алкоголю вже не можу бути щасливим… Його вживання стає звичайною справою і діє деструктивно. Я п’ю дедалі більше, завалюю справи, втрачаю стосунки з людьми, приховую від усіх свою залежність — наприклад, наливаю алкоголь у картонні коробки з-під соків. Приховую проблему навіть від самого себе або намагаюся переконати себе, що її немає. Постановляю не пити. Не п’ю впродовж року. Але що з того, якщо врешті знову прикладаюся до алкоголю? Мова ж не про те, щоб закоркувати пляшку, а про зміну способу життя. Необхідно визначити, чи я перетнув невидиму межу залежності.

Що зробити, щоб не пив?

Перш ніж перейдемо до конкретних порад, поміркуймо над заголовком у формі запитання. У ньому може бути приховано два помилкових припущення, які ми спробуємо виявити. Перше: проблема стосується виключно однієї людини, яка п’є. Друге: близькі алкоголіка можуть щось зробити за нього, щоб ситуація виправилася. Звісно, це не означає, що родичі в цьому випадку мають зв’язані руки й нічого не можуть зробити; але, щоб їхні дії були ефективними, вони мають бути націленими на те, щоби хворий усвідомив свою проблему і вдався до конкретних дій.

Найперше — розмова

Перше, що варто зробити, — це просто поговорити. Якщо бачиш, що в твоїй сім’ї охололи взаємини, кожен намагається самотужки впоратися зі своїми проблемами і близька людина в цій ситуації вдається до алкоголю, — варто просто знайти час для розмови. Добре було би подбати про відповідне місце й час одне для одного. Наприклад, можна приготувати чудову вечерю і під час неї розповісти тій особі про своє занепокоєння, щоби потім спокійно її вислухати. Колись я брав участь у такій розмові в одній сім’ї. Виявилося, що проблема була не у зловживанні алкоголем. Вживання алкоголю давало можливість утікати від проблем, які вдалося визначити і назвати. Сама розмова посприяла цьому. Варто розпочати з розмови про життя.

Важливо під час розмови піти назустріч іншій людині: почути її, виявити готовність допомогти, а не дорікати за помилки і недбальство. Можливо, ця людина від чогось страждає, наприклад, від депресії, і мусить звернутися до фахівця. Якщо вона боїться відвідати психіатра, то можна запропонувати їй свій супровід. Найчастіше пияцтво є вторинним відносно інших проблем, які лежать набагато глибше. Часто алкоголізм — це наслідок депресії, яку людина не зауважує, тож і не звертається по професійну допомогу. Бесіда, звісно, — лише перший етап.

Допомога, яка шкодить

Замість того, щоб визнати алкоголізм хворобою, який у підсумку потребує відповідного поводження, в алкоголікові бачать лише ганьбу для сім’ї, привід для сорому. Тому починають це приховувати. Доходить до того, що купують пиякові алкоголь, щоби пив удома, а не поза ним, і не ходив його купувати в нетверезому стані, або п’ють із ним, сподіваючись, що тоді він вип’є менше.

Іноді люди вважають, що алкоголік може сам перестати пити. Абсурдність такого мислення стає зрозумілою, коли згадати, що алкоголізм — це хвороба. Вимагати від алкоголіка припинити пити — це те саме, що вимагати від застудженого, щоб припинив мати нежить. Якщо алкоголіка змушують пообіцяти, що він покине пити, просять, погрожують, сварять, як маленьку дитину, — то врешті він складе фальшиву обітницю. Це, своєю чергою, лише поглибить його почуття провини, яке і так супроводжує цю хворобу. До речі, те, що за свій алкоголізм залежна людина звинувачує всіх навколо себе, навіть своїх маленьких дітей, пов’язано з тим, що у глибині свого серця вона відчуває провину, яку намагається приховати і від якої шукає знеболення.

Неправильний підхід до хвороби алкоголізму в родині також може бути наслідком помилок, які я згадував на початку цього розділу. Перша з них полягає у переконанні, що родина спроможна самостійно зарадити проблемам узалежненого, зовсім не залучаючи його до цього. Алкоголік втрачає роботу — отже, його утримують близькі, сплачують його борги, виплачують відшкодування за завдані ним шкоди, роблять покупки, готують для нього, опікуються ним, особливо під час запою. Так йому створюють надзвичайно комфортні умови, щоб він… пив собі й далі.

Життя таких людей зосереджене на допомозі тому, хто п’є. Та він і так з часом убожіє, втрачає роботу, емоційно байдужіє, не дотримується слова, не може будувати глибші взаємини, відсторонюється від подружнього життя й дітей. Це призводить до того, що близькі алкоголіка з часом також закриваються для тісніших стосунків, живуть у страху і постійному почутті провини. Наприклад, малі діти чують, що пияцтво мами чи тата це їхня провина. І діти вірять цьому. Це глибоко ранить і в подальшому відображається на вибудовуванні їхнього особистого життя. За будь-яку ціну вони хочуть урятувати своїх батьків-пияків, а в дорослому житті, трапляється, що також і свого партнера у шлюбі. Іноді вони мають таку сильну потребу врятувати алкоголіка, що несвідомо оточують себе людьми з подібною проблемою. Це можна пояснити тим, що інших родинних взаємозв’язків вони не знають, отже, наважуються на такі стосунки, незалежно від того, наскільки вони важкі. Вони шукають того, що їм відоме. Подібно як, перебуваючи у чужомовному середовищі, ми шукаємо своїх, бо можемо з ними домовитись.

Фрагмент  книжки о. Роберта Кшивіцького МІС «Спільна дорога до свободи. Порадник для алкозалежних та їхніх близьких». Видавництво Святого Павла, Львів, 2021.

Порадник о. Роберта Кшивіцького МІС «Спільна дорога до свободи» — актуальна і дуже важлива книжка для допомоги залежним та членам їх родин. Заохочую студіювати цю книжку і дати собі шанс бути щасливими.

о. Ігор Козанкевич,
голова Комісії душпастирства тверезості УГКЦ.

Можливо, книжка тебе зацікавила і захочеш почитати більше. Видання можна придбати за цим посиланням або замовити за тел./viber +38 067 491 6109