Чому нудьгувати — це добре?

Ми воліємо уникати нудьги у своєму житті. Але що коли вона містить урок, необхідний нам для щасливого життя?

Підлітком я працював на гарбузовій фермі. Старші фермери, які успадкували цю землю від батька, задовольнялися тим, що годинами сиділи у затінку біля комори, спостерігаючи як захмарене небо ковзає по борознистих полях. Вони були у мирі зі своєю нудьгою, але посеред задушливої спеки рівнин Міссісіпі я почав нервувати. Я шукав будь-якої маленької роботи або простого завдання, аби лишень зробити що-небудь і заповнити свій час.

Протягом наступних двох літніх канікул я багато чого навчився від тих двох тихих чоловіків, котрі усе своє життя пристосовувалися до повільних, невблаганних ритмів землі. Можливо це прозвучить смішно, але з того часу, протягом усього свого дорослого життя я навмисно шукаю таких моментів нудьги. Я стою на місці і просто дивлюся на небо, або сиджу на ґанку з чашкою вранішньої кави. У черзі до каси в магазині я ховаю телефон до кишені і просто звертаю увагу на те, що відбувається навколо мене: нудні повсякденні клопоти, дитячий плач, теревені касирів; на самотнього хлопця, який купує заморожену піцу, аж доки це не переривається звуковим сигналом касового апарату. Іноді я знаходжу велику красу у цих маленьких моментах. Іноді — відчуваю духовний біль.

Як я можу сказати зі свого досвіду, нудьга, як правило, саме така, якою вона є — нудна. Не існує великих одкровень, які автоматично прибувають разом із нею. Я думаю про нудьгу радше як про симптом хвороби. Це ознака того, що моє життя надто комфортне, і тому я перестав звертати увагу на кожну його мить та проживати її повною мірою, натомість перейшовши у стан самовдоволення. У цьому сенсі нудьга — це система раннього попередження, яка наказує нам оновити своє внутрішнє життя, докласти більше зусиль і не задовольнятися посередністю. Саме тому нудьгувати дуже важливо.

Мені здається, що нудьга — це розкіш сучасної епохи. У менш технологічно розвинені часи людство було зайняте власним виживанням, полюванням, збиранням дров та будівництвом житла. Нудьга була меншою з проблем. Наша нудьга — це побічний продукт нашого від’єднання від навколишнього світу. Ми більше не отримуємо задоволення від того, що чуємо спів птахів і можемо просто глибоко вдихнути на повні груди.

Нещодавно я прочитав недописаний роман Девіда Фостера Воллеса «Блідий король». У передмові він пише: «Можливо, нудьга асоціюється з душевним болем, тому що щось дурне і безсенсовне не може запезпечити стимуляції, достатньої для того, щоби відволікти людей від якогось іншого, глибшого типу болю, який є у нас завжди… Це жах мовчання без можливості відволіктися на те, щоби щось робити». Воллес вважає, що цей засіб уникнути нудьги заважає нам займатися справжньою роботою для розуміння того, чому життя може бути таким гірко-солодким, як воно є, сповненим радості і смутку. Людське буття охоплює і те й інше. Відмова нудьгувати — це спроба уникнути смутку, але врешті-решт таке уникання також означає, що ми втрачаємо радість, оскільки у підсумку ми шукаємо неглибоких розваг і безглуздих відволікань. Щоб жити глибоко ми повинні приймати все, що нам посилає життя, не відмовляючи собі ні у хорошому, ні у поганому, ні у захоплюючому, ні у нудному.

Є багато психологічних статей про те, що ми повинні дозволяти своїм дітям. Це підвищує креативність, самоконтроль та особистісний розвиток. Я вважаю, що це стосується як дорослих, так і дітей. Нудьга — це не той стан душі, якого ми активно прагнемо, але нам варто приймати його хоча б малими дозами. Може виявитися що те, що відкривається нам у ці моменти, набагато більше і ширше, ніж ми могли би очікувати.

Переклад CREDO за: о. Майкл Ренньє, Aleteia