Нерідко можна почути чи прочитати, що Папа Пій Х був закостенілим суворим догматиком, який не розумів реалій сучасного йому світу, а тому тримав Церкву залізною рукою, переслідуючи будь-яку свободу думки (ще може бути щось про «середньовічну інквізицію» з набором усіх належних штампів).
Та перш ніж сліпо брати це на віру, можна згадати Папу Бенедикта XVI, якого супротивники затаврували як впертого реакціонера, невблаганного «інквізитора» і «Божого ротвейлера» — що не мало нічого спільного з реальністю.
Навіть у сучасному реформованому календарі спомин святого Пія Х має ранг обов’язкового спомину, що свідчить не лише про святість життя цього Папи, а й про його важливий внесок у життя і науку Церкви.
Він добре відомий тим, що засудив модернізм — найбільшу морально-духовну загрозу свого часу — і зобов’язав усіх священників скласти відповідну присягу, оскільки вбачав у ньому величезну небезпеку. Сьогодні, дивлячись на масове відступництво і зневіру, на викривлення ключових антропологічних понять і знищення базових цінностей, на кризу віри і моралі навіть всередині самої Церкви, не можна не зауважити провіденційної правоти Пія Х.
Однак є й багато інших речей, на які варто звернути увагу сьогодні, у день його спомину.
1.Джузеппе Мелькіоре Сарто виріс у бідній багатодітній родині сільського листоноші і швачки. Щоб навчатися у школі, він мусив щодня проходити по 14 кілометрів пішки туди й назад; дорогою він часто знімав взуття і ніс його у руках, щоб воно довше служило. Бепі, як звала його мати, хоч і навчався на «відмінно», був жвавим і непосидючим хлопцем, а тому часто отримував на горіхи від свого шкільного вчителя за порушення дисципліни. Однолітки дражнили його за пошарпаний одяг і скромні обіди, що матір давала йому з собою до школи, однак попри всі негаразди хлопець зберіг добру вдачу і міцну віру: за будь-якої погоди відвідував щоденну Месу, а у 15 років отримав стипендію на навчання у семінарії.
Кухня батьківського дому Пія Х
2.Ставши священником, Джузеппе Сарто зробив наріжним каменем свого служіння допомогу бідним і хворим. Він навіть ризикував власним життям, коли під час епідемії холери самовіддано уділяв Таїнства її жертвам. Через деякий час його блискучий розум та людські якості привернули увагу ієрархів Церкви, і його почали призначати на відповідальні куріальні посади. Але й після цього він не відцурався свого скромного походження, знаходячи час на душпастирство «з людським обличчям».
Молодий Джузеппе Сарто
3.Коли Джузеппе Сарто висвятили на єпископа, він приїхав провідати свою матір. Поцілувавши перстень, що був знаком його нового сану, вона вказала на свою власну обручку і промовила: «Ти би не мав цього прекрасного персня, сину, якби я не мала цього».
Матір Пія Х, Маргарита Сарто
4.Як Папа він мав дуже красномовний девіз: «Instaurare Omnia in Christo», що означає «Відновити все у Христі». Всупереч думці своїх супротивників, він не мав на меті «законсервувати» Церкву — він прагнув відродити віру, поставивши у її центр Ісуса і захистивши й зберігши те, що мало залишатися незмінним за будь-яких умов: Його вчення. Саме для цього він запровадив низку змін і реформ — зокрема, у сфері канонічного права, літургії, освіти і катехизації.
Проголошення Пія Х новим Папою
5.Однією з найважливіших місій свого понтифікату Пій Х вважав відновлення євхаристійної побожності, яка перебувала у тривалому занепаді після французької революції та інших соціальних і політичних потрясінь у світі. Він наголошував на необхідності регулярно і благочестиво приступати до Таїнства Євхаристії і знизив мінімальний вік Першого Причастя до семи років. Хоча на перший погляд це може здатися суто емоційним жестом, насправді ж Пій Х чудово розумів, що Таїнство може залишити набагато глибший відбиток у свідомості дитини, ще не зіпсутої довколишнім цинізмом. До того ж, Папа вважав, що це зможе заохотити до кращого виконання своїх християнських обов’язків і дорослих, які мають бути гідним прикладом своїм дітям.
Пій Х за роботою
6.Пій Х дуже буквально дотримувався заклику Ісуса Христа «Пустіть дітей! Не бороніть їм приходити до Мене, бо таких Царство Небесне» (Мт 19, 14). Його часто бачили у компанії малих дітей, що сиділи біля підніжжя папського трону і могли говорити з Папою про все, що їх цікавить. Однак його внесок у навчання юного покоління не обмежувався тими дітьми, які мали доступ до папського палацу: Пій Х доклав величезних зусиль, щоб забезпечити належну катехизацію дітей і дорослих в усьому світі. Результатом цієї праці стало укладення Катехизму, що простою і доступною мовою пояснював основи віри.
7.Ставши Папою, Пій Х приніс із собою до папського палацу прості побутові звички, які дивували, а подекуди й жахали його оточення. Він скасував звичай, згідно з яким Папи обідали на самоті, і почав запрошувати на трапези друзів, щоби було з ким потеревенити. Після коронації він відмовився носити коштовний папський хрест, надавши перевагу звичайному позолоченому. Коли його спитали про це, Папа відповів: «Я завжди носив цей хрест і не привіз із собою ніякого іншого». Пій Х також мав прикру звичку чистити перо своєї чорнильної ручки власними манжетами. Це було не так помітно, поки він носив чорну сутану; однак після того, як його повсякденним одягом стала білосніжна папська сутана, це стало справжньою проблемою — особливо для ватиканських праль.
8.Пій Х принципово не надавав ніяких преференцій членам своєї родини. Його брат став листоношею, як і їхній батько, а його улюблений племінник, ставши священником, служив на звичайній сільській парафії. Одного разу його спитали, чому він не зробив графинями своїх незаміжніх і небагатих сестер, які тихо мешкали у Римі. Папа відповів: «Я зробив їх сестрами Папи, що я ще можу для них зробити?»
Сестри Пія Х: Марія, Роза, Анна
9.Пій Х увійшов в історію як перший Папа, що побачив кінофільм. То була короткометражна стрічка про реконструкцію дзвіниці святого Марка у Венеції — і вона підкорила серце Папи, який до свого обрання був патріархом Венеції. Він багато разів переглядав фільм, — зі сміхом, щирою радістю і власними коментарями, — адже на плівці він бачив багатьох своїх друзів і знайомих.
Джузеппе Сарто залишає Венецію
10.Понтифікат Пія Х тривав 11 років: з 3 серпня 1903 по 20 серпня 1914 року. Він помер у Ватикані від серцевого нападу, менше ніж через місяць після початку Першої світової війни — є думка, що саме це остаточно підкосило здоров’я 79-річного Папи, який дуже хвилювався, спостерігаючи за подіями у Європі, які були передвісниками війни, хоча у той час ще ніхто не міг усвідомити собі ні її масштабів, ні її наслідків для світу.
Ольга Герасименко, CREDO
фінансово.
Щиро дякуємо!
