Про проблеми, випробування і перспективи молодих, створення Патріаршої комісії у справах молоді УГКЦ у інтерв’ю з єпископом-помічником Київської Архиєпархії, Преосвященним Владикою Йосифом Міляном
– Владико, Ви довший час працювали з молоддю, зокрема, очолюючи Патріаршу Комісію у Справах Молоді УГКЦ. Як, виходячи з того Вашого досвіду, Ви могли б означити саме поняття «молодість»? Що є для Вас молодість?
– Можливо, це буде звучати гучно і пафосно, але молодість, як на мене, це стан душі. Ми сьогодні є свідками того, що на поселеннях розрізняється «молодь молодша» і «молодь старша», та й увесь світ посуває планку молодості що разу вище. В практиці Світових Днів Молоді віковий ценз учасників – тридцять п’ять років. Разом з тим, чотирнадцять років, це ще не молодість, але уже й не дитячий вік. У цьому віці вважається, що особа здатна робити відповідальні вчинки. Хоча її зрілість ще відносна. На дворі – третє тисячоліття, отже молодь є інакшою, якою вона була у минулому столітті…
Пересічно люди вважають, що молодь не може впливати на глобальні процеси, що відбуваються у суспільстві. Але історія вчить нас чогось іншого, мимо браку життєвого досвіду, браку сил у різних життєвих вимірах, молодь здатна і повинна змінювати світ і вона його змінює.
Триста студентів у 1918-у році стали на залізниці під Крутами і спробували зупинити російську армію, яка наступала на Київ.
Молодь, вихована Митрополитом Андреєм Шептицьким у 30-ті роки, на з’їздах «Українська Молодь – Христові», дала свідоцтво віри, патріотизму, засвідчила свою вірність Богові і Церкві.
Молодь на початку 90-х років, в часі так званої «Революції на граніті» змінила політичний світ тодішньої України…
Молодість, це справді цвіт… Цвіт, який, дозріваючи, дасть у відповідну пору свої плоди. Дуже важливо, аби серед цвіту не було «пустоцвіття». Молодість – дуже важливий, я б сказав, надважливий час формації, становлення, а разом з тим, у потребах, він може бути часом подвигу і грандіозно величної посвяти. Часто чуємо, що молодь – це майбутнє, але вона і сучасне.
– Якщо говорити про молодість як про стан душі, то легко бути молодим чи важко?
– Планка, яку ставить життя до молодості, весь час піднімається. Всі хочемо бути молодими, особливо ті, кому за сорок. Свого часу говорив Глава і Отець нашої Церкви, Блаженніший Любомир: «Коли людині до сорока, вона хоче бути зі старшими, а коли їй за сорок, то вона хоче бути з молодими, і це правда». Я тільки вжив визначення молодості як стану душі, але нічого про нього не сказав, бо справді, дуже часто, люди мають сімдесят років. Молодість – справді стан душі, її не можна набути, не можна купити, вона або є, або її немає. Очевидно, її можна зберегти, розвинути, як дар, чи втратити.
Чи легко бути молодим? Судячи з пісенної творчості однієї відомої співачки, то важко бути школярем і відпочити від дитинства. Життя – це не забавка. Життя – важка, щоденна боротьба. Дуже часто повторюю, життя не є забавка, життя – велика відповідальність. На жаль, відповідальності за життя бракує. Мінливий світ пропонує дуже багато випробовувань та викликів, і молода людина, не до кінця сформована, котра не вміє скористатися з досвіду родини, школи, Церкви – втрачає. Часто набиваємо собі «ґулі» на тому самому камені що й попередники.
Молодість – це час вибору… Вибирати, та вибирати правильно є дуже важливою річчю, яка має свої наслідки і дуже часто на ціле життя. Таких випадків скрізь і поруч нас є багато. Непросто, нелегко пережити молодість, але обминути, перескочити цей вік, трудний, але благодатний є неможливо. Процес становлення особистості мусить відбутися у свій час.
Особистість… дуже часто наголошую молодим людям, що дуже просто бути в масі одним із… Плисти за течією, однак прояви «особистості» – плисти проти течії, боронити свою позицію, так якщо хочете, бути «білою вороною»…
– А хто би міг, чи що би могло допомогти прийняти правильне рішення?
– У прийнятті правильного рішення, думаю, допомагає досвід, мудрість. Досвід, набутий у родині, досвід свого народу, Церкви – тобто духовний, твоя постава – щира і правдива – оце те, що впливає на правильне рішення, і чого дуже бракує іноді молодим. Закритість, недовіра, упередженість – це ті ознаки, які штовхають молоду особу знаходити відповіді на турбуючі її проблеми «на хіднику». Очевидно, що єдиного рецепту на усі відповіді і проблеми, напевно, немає, аби рішення було виважене, мудре з відповідними позитивними наслідками. В такому разі набагато менше було б помилок, сліз, болю і сплачування так званих боргів у житті за неадекватні кроки молодих людей.
– Як би Ви змалювали власну молодість?
– Моя молодість? Думаю, вона була цікавою, а навіть радісною. Маю чудові спомини і, з ласки Божої, можу дивитися людям у вічі вже як не зовсім молодий, але як духовна особа, що покликана в міру свого служіння закликати «церкву Божу – нарід» іти шляхами Євангелія до Господа, торуючи цей шлях особисто. Моя молодість проходила в 70-ті роки, в часі радянської системи, її ідеології та заборон, усього того, що було близьким і рідним. Життя в скромних умовах та скромній селянській родині. Нас в родині п’ятеро – одна сестра, і нас – чотири хлопці. Мама безнастанно повторювала дуже коротку, але тепер в ретроспективі, дуже глибоку філософську правду «Діти, любіться!». Нам часто це вже набридало, однак оцей заклик пам’ятається донині та виглядає, він спрацював. Не кажу, що в наших відносинах між братами і сестрою все ідеально. Однак відчувається оцей дух нашої матері – Любіться…
Я народився в селі Добряни, біля Городка на Львівщині. Моя молодість проходила дуже активно, в ній я пізнавав світ, свою Церкву, формувався, як християнин та українець-патріот, незважаючи на те, що час був не зовсім відповідний до усіх цих постулатів. Моя молодість мала велике щастя мати чудових друзів, гідних і достойних, дуже часто єдиних в молодіжних поривах та глибоких корінням у свою духовність та традицію. Наше молоде товариство, завдяки батькам, зуміло ввібрати в себе оці найкращі позитивні надбання. Серед нашого гурту хлопців і дівчат, яких налічувалося біля тридцяти чоловік, була одна родина, може радше одна мама, яка до сьогодні є молодою. Їй вже сімдесят п’ять (перепрошую, жінкам років не рахують – бо музика і жінка завжди молода), а вона і сьогодні чується молодою. Ще кілька років тому, на Шевченківському вечорі читала «Тополю» напам’ять. Все, що знала, що вміла, чим горіла і чим горить до сьогодні, вміє передати іншим, запалити – це дух молодості. Вона – енциклопедія української пісенності: ліричної, патріотичної, релігійної. Наші матері якось «сакрально» ставилися до нашої молодості, і це залишило відповідний слід.
Пригадуються Андріївські та Новорічні вечори, Різдвяні та Великодні свята, особливо Старий Новий рік, в оці традиційні святкування ми вносили щось особливе і неповторне. Наше святкування торкало майже ціле село. Любов до рідного і святого наша свідомість і те,що нуртувало у нашій середині, виливалося нашою молодою енергією і приносило радість і надію, що своє рідне і святе є збережене, пошановане і матиме своє продовження. Такі думки є мабуть ретроспективними, бо в тому часі ніхто з нас аж так цього не усвідомлював. Ми просто були молоді і за покликом серця жили і діяли, як воно нам підказувало, незважаючи, які наслідки будуть завтра. А вони були.
В 70-ті роки одну з наших молодих і відважних за оборону маленького братика-колядника запроторили на п’ятнадцять діб до районної в’язниці. Ціла наша молода громада із патріотичною колядою встала в її обороні в районному відділку радянської міліції. Що могло це нам коштувати – мабуть усі, хто пережив той час, можуть лише тільки здогадуватися… а ми просто були молоді…
Наша молодість жива і сьогодні, часто збираємося, мандруємо Україною, спілкуємося і маємо з того неабияку сатисфакцію – продовження нашої молодості.
– Яке місце у Церкві займає сучасна молодь? Як Церква сприймає молодих: як виклик, чи як перспективу? Чи вона слухає їх голос? І яке сподівання має Церква щодо молоді?
– Чи молодь бажає мати голос у Церкві? Дуже боюся пасивності, більше того, не зношу пасивності – це згубно, це мовчазний гріх, це згубний «летарг». Церква – це не сакральна споруда, мури. Об’єднання народу Божого вірою в єдиного Бога, тобто і молодь – це також Церква. Якщо ми так говоримо, то Церкву творить серед священиків, єпископів, патріархів, кардиналів також і молодь. Мені виглядає, що настав час молоді переосмислити свою роль у Церкві. Працюючи головою молодіжної комісії в нашій Церкві, я весь час старався наголошувати, що молодь повинна домагатися свого голосу і бути активною в Церкві. Серед завдань, на яких ми наголошували, є питання входження молоді у парафіяльні ради. Молоді люди мусять бути активними у парафії, створювати свої об’єднання та прицерковні організації, об’єднання. Без їхньої власної ініціативи мало що зрушиться з місця, але якщо молодь заявить про себе серйозними справами, тоді її будуть шанувати, пишатимуться нею, будуть мати за авангард. Тобто, голос молоді – це діла, це справи. Бо гарно проголошувати різного роду декларації, та ідеї – це лише половина справи. Молодь повна енергії, ентузіазму, сили. І мені здається, що вона має голосити про себе ділами.
– Розкажіть, будь ласка, більше про молодіжний апостолят УГКЦ. З чого він починався? Ви активно долучилися власне до цієї праці, до творення апостоляту, це було Ваше покликання?
– Випадковостей у світі не буває, радше є випадкова закономірна – Боже провидіння – це перша річ. Друга річ, молодіжний апостолят нашої Церкви, як я вже згадував, інтенсивно розпочався ще у 30-х роках минулого століття. Блаженної пам’яті Митрополит Андрей будував Церкву на далеку перспективу, його послання актуальні аж по сьогодні.
З приходом можливості відроджувати нашу Церкву відроджувалося монашество і молодь шукала свого місця в цьому процесі. Будучи молодим єромонахом серед грона своїх співбратів в мене в особливий спосіб проявлялася зацікавленість до праці з дітьми та з молоддю. Моє прив’язання до дітей далося мені взнаки в часі вирішення мого покликання, однак Господня ласка у тому процесі була потужніша. Свого часу блаженної пам’яті Блаженніший Іван-Мирослав Кардинал Любачівський призначив мене духовним опікуном молодіжних організацій в лоні нашої Церкви. В часі молодіжного з’їзду 1991 року, в якому була нагода взяти участь та його організувати, знову проявилася особлива зацікавленість до такого роду служінь. В Церкві продовжився рух про створення структур молодіжної політики, аби ця праця була плановою і цілеспрямованою. Так, рішенням Синоду єпископів УГКЦ 1996 року було створено Патріаршу комісію у справах молоді та працю з молоддю було визнано приорітетною.
Призначення мене першим головою ПКуСМ для мене було несподіваним і трохи небезпечним. Молодь завжди вимагає більше уваги до себе, відкритості, щирості і правди. Праці для неї ніколи не буде забагато. Її вектор мусить весь час зростати. На той час ще не було у Церкві вузької спеціалізації молодіжного душпастирства. Однак, як це буває у випадках, коли ти здаєшся виключно на Бога, і Він тебе провадить в цей особливий університет кафедри молодіжного душпастирства, аби ти на всі часи зрозумів, що він є єдиним і вічним Архиєреєм і провідником у Церкві, до якої покликав тебе служити.
Скажу, був духовний порив, добра воля, і потреба служити молоді. Тебе чекали і на тебе надіялися. На тебе було звернено сотні тисяч молодих облич з великою надією, що твій голос покличе їх на ті стежки, які поведуть їх в очікуване щастя. Тоді з’явилася ідея служити нашим дітям у Вищій школі – Університетах, створити програму вишколу молодіжних лідерів, прочансько-таборовий рух, молодіжних духовних фестивалів та інші програми, які діють і актуальні понині.
Університетське капеланство, як воно зачалося? Зрозуміли, що молодь по рідних наших українських селах є побожна, особливо біля батьків. В нових умовах мегаполісу, в який потрапляє дитина-студент, може загубитися і втратити набуте. Прийшла думка, що треба цих дітей провадити дальше духовно, треба їм сказати, що на тому церковне і релігійне життя не закінчується до середньої освіти. Людина релігійна по своїй суті і природі, і тому потрібно щоб був священик у її школі, який своєю вже присутністю пригадуватиме, що Бог живий. Так зародилася пасторальна праця в університетах чи університетське капеланство, а потім виявляється, що Апостольська Столиця цю працю провадила давно, вона в Європі існує.
Щоразу переконуюся, що сам багато не зробиш, твоя мудрість і міцність м’язів на всі процеси не можуть мати впливу. Якщо Бог не рухає тією справою, яку ти робиш, то багато не зробиш, якщо Бог не будує місто, то даремно будівничі трудились, каже Псальмопівець. Ми часто тратимо дуже багато зусиль для того, щоби зробити все, забуваючи, що нашою рушійною силою має бути Бог, бо це Його справа.
– Що б Ви побажали команді, яка творить сайт, його молодим читачам? І якою, на Вашу думку, мала би бути місія сайту?
– Переконаний, що місія молодіжного сайту – це справа діалогу між Церквою та молоддю, може особливо із молоддю невоцерковленою, яка має дуже багато запитань. Молодь – це ті самі діти, тільки вони мають глибші запитання і тих запитань більше. На мою думку, сайт має бути з однієї сторони таким собі рупором Церкви, але з іншої сторони, нагодою до взаємного діалогу, до спілкування. Це своєрідні уста Патріаршої Комісії у Справах Молоді. Це дуже відповідальна справа. І якщо молодіжна комісія справді відповідально поставиться до цього проекту, то він може бути дуже успішним, адже сьогоднішня молодь є активною у віртуальному просторі.
Для молоді спілкування через комп’ютер є звичним, і такий сайт – це величезна нагода провадити діалог. Людина в цьому випадку є анонімною, вона може задати будь-яке запитання не соромлячись, що на неї подивляться з осудом. Кажуть, перепрошую, що немудрих запитань немає, бо людина запитує те, що її хвилює, те, як вона сформована і так далі… і на оті різні, і мудрі, і не дуже запитання треба бути готовим мудро, щиро, відверто і правдиво відповідати. То велике завдання. Я думаю, що молодіжна комісія ставить собі високу планку, і мусить прикласти до того великі зусилля. Розпочинаючи цей проект Молодіжна Комісія повинна бути відповідальною, бо створити сайт, зробити перші кроки, а потім залишити його так в завішеному стані, це буде кривда для тих, хто на цей проект буде дуже сподіватися. Переконаний, що молодь чекає чогось такого, прагне чогось подібного, тому зможе багато з цього скористати.
Знову повернуся до Блаженнішого Патріарха Любомира, Глави нашої Церкви. Колись він сказав такі слова: «Якби апостол Павло сьогодні жив, то він би, напевно, проповідував через інтернет». Тобто, це відповідь на виклик часу. Це те, що казав Христос: щоб ми розрізняли і вміли читати знаки часу. Якщо робимо перший крок, то Господь буде благословити, але мусимо готувати цілу команду людей, котрі зможуть реалізувати цей проект. Не чуюся комп’ютерним спеціалістом, але знаю, що це мусить бути команда фахових людей, що будуть орієнтуватися в психології молодої людини, які будуть богословами, і які тією богословією будуть жити, не тільки знати. Це справді величезне завдання і нехай Бог помагає той проект здійснити, бо від нього буде дуже багато залежати в формаційних і виховних процесах нашої молоді.
фінансово.
Щиро дякуємо!
