Благословення — це прикликання Божих благодатей на людину або річ, яку освячують. Воно не є таїнством.
Біблія говорить про благословення в різних ситуаціях, найчастіше, коли людина віддає хвалу і славу Богові.
Католицька енциклопедія дає загальне визначення благословення: «Воно вживається в значенні, яке є синонімом хвали; так псалмоспівець проголошує: ‘Благословлю Господа на всякий час, завжди хвала Йому в устах моїх’».
Катехизм пояснює, що благословення є глибинним поривом християнської молитви:
«Благословення виражає глибинний порив християнської молитви: воно є зустріччю Бога і людини. У ньому Дар Божий і приймання його людиною кличуть один одного і об’єднуються. Молитва благословення — це відповідь людини на дари Божі: позаяк Бог благословляє людину, серце людини може благословляти у відповідь Того, Хто є Джерелом усякого благословення» (ККЦ 2626).
У другому значенні благословення це молитва про те, щоб Божі благодаті були дані іншій людині.
Благословення використовується, щоб висловити побажання чи прагнення, щоби всі блага, особливо духовного або надприродного характеру, супроводжували людину або річ, як співав Давид: «Блажен ти, і добре тобі!» (Пс 127).
Церква благословляє
Йдучи за вказівками зі Святого Письма, Церква уділяє благословення в різних обставинах.
Слід пам’ятати, що, згідно з Католицькою енциклопедією, «благословення не є таїнством (…) Воно є сакраменталією».
Катехизм пояснює, що благословення є головною сакраменталією:
«Між цими літургійними чинностями виділяються насамперед благословення (людей, їжі, предметів, місць). Усяке благословення є хвалою Бога і молитвою про отримання Його дарів. У Христі християни приймають благословення Бога Отця ‘всяким духовним благословенням’ (Еф 1,3). Тому Церква благословить, взиваючи ім’я Ісуса й роблячи звичайно святий знак Хреста Христового» (ККЦ 1671).
«Деякі благословення мають тривалу мету: їхнім наслідком є посвячення певних осіб Богові і відведення для літургійного вжитку предметів і місць. Серед благословень, які вділяються особам (не плутати зі сакраментальним свяченням), виділяється благословення настоятеля й настоятельки монастиря, посвячення дів і вдовиць, обряд монаших обітів і благословення для виконування деяких церковних служінь (лекторів, аколітів, катехитів тощо). Як приклад благословення предметів можна назвати посвячення чи благословення Церкви чи вівтаря, благословення святого єлею, святого посуду і шат, дзвонів і т.д.» (ККЦ 1672).
Часто благословення уділяється разом з окропленням святою водою. Найчастіше вірні отримують благословення в самому кінці Служби Божої, коли священик робить над вірними хресне знамення.
Філіп Кослоскі, Aleteia
Переклад: Дарина Янчук, СREDO