Хоча мене не раз попереджали про це протягом життя, нещодавно я купив нову пару черевиків і замість того, щоби повільно їх розношувати, негайно пішов на тривалу прогулянку містом.
Це було чудово… деякий час. А тоді мені стало недобре: на задній частині п’яти з’явився перший і найгірший пухир; згодом з’явилося ще два. Я вже не йшов — я кульгав.
Наступні кілька днів були справжньою мукою, але поступово біль вщух і я знову зміг ходити, як нормальна людина. Великий пухир зник, і я відчув полегшення. Хоча натомість мені доводилося терпіти дискомфорт від свербіння на його місці, я знав, що це частина процесу загоєння, і це знання дало мені полегшення. Нарешті настав той момент, коли я міг знову радіти своїм новим черевикам.
Через кілька днів те саме відбулося у моєму духовному житті. У мене було багато дрібних завдань, і це мене напружувало — принаймні, я так думав. Я сів за столик у кав’ярні й позначив у списку всі виконані справи — одну по одній. Та я не відчув полегшення. Я все одно не міг зосередитися і ніде не знаходив собі місця; неспокій здавався нескінченним. Того дня я ще не молився свою Святу годину і вирішив зайти до храму. Та однак мене терзав неспокій… аж до останніх 15 хвилин, коли нарешті я зізнався собі: зі мною щось негаразд.
У моє життя проникла низка непевностей — поза моїм усвідомленням та різними шляхами. Це завдавало мені болю та дискомфорту, і я неправильно діагностував проблему. Справа не в тому, що я мав забагато справ, — радше, у тому, що я нехтував своїм духовним життям. Бог ясно показав мені це під час моєї Святої години.
Просто зізнатися собі, що зі мною щось негаразд, було величезним полегшенням. Це звільнило мене. Хоча біль і дискомфорт не зникли, я знав, що роблю крок у правильному напрямку. Я почав жертвувати свою невпевненість і біль Господу в молитві, і я відчув таке ж полегшення, як раніше — від свербіння. Хоча мені довелося миритися з дискомфортом, я знав, що триває процес зцілення.
Переклад CREDO за: Браян Шумахер, Aleteia