Є два підходи до цього вчинку милосердя. Обидва вони мають право на існування. Проте давати чи не давати милостиню — це питання совісті кожної людини.
Як давати милостиню? Давати чи не давати? Чи не дати милостиню буде гріхом жадібності? Розповідає брат Олександр Могильний OFM Cap.
Милостиня — це одна з рис християнства. Вона практикується як ліки для жадібних людей. Милостиня допомагає їм відновити своє серце.
Але разом із тим є два підходи до милосердя. Перший: я даю — і нехай, як каже Євангеліє, моя «права рука не знає, що робить ліва». Тобто «дай — і забудь; це не твоє», не зважаючи на те, що ці люди зроблять із твоєю милостинею. А другий підхід — це співвідповідальність. Бо жебракування — це певний стиль життя. Проте він ніяк не допомагає людині. Вона матиме що їсти-пити, у що вбратися тощо. Але така людина не розвивається. Бо для цього треба працювати.
Робота не лише дає гроші для життя. Вона передусім служить розвиткові людської особистості. Це величезний дар від Бога. Позбавити когось роботи — це велика кривда. Тому жебракування позбавляє розвитку. Жебрак не помре з голоду, але не розвиватиметься як людина. Його такий стиль життя влаштовує. Він не несе відповідальності за свої вчинки, за своє життя.
З іншого боку, невідомо, на що така людина витратить ці гроші. Часто вони йдуть на випивку. Якщо хтось просить на хліб — купи йому хліба, і буде видно, чого насправді людина хоче. Про що їй ідеться — про гроші чи про хліб.
У цьому, зокрема, проблема монастирів. Справа в тому, що люди, які приходять у монастир просити про допомогу, зазвичай хочуть не «хліба й до хліба», а грошей. Зрозуміло, що нікому не можна відмовити у хлібі. Але нерідко буває так: на пляшку є, а поїсти, закусити — піду попрошу до монастиря. В такому разі давати милостиню — це ставати співучасником якогось зла.
Проте обидва підходи мають право на існування. Все відбувається в людському сумлінні. Бо гроші не можуть бути метою, це — засіб. Але, щоб заробити гроші, людина витрачає своє життя: свої фізичні та психічні сили, своє здоров’я; починає віддавати ті інвестиції, які вклала в навчання. І таким чином не марнує час. Тому віддати частку свого життя, щоби хтось її змарнував, ми не маємо права. Йдеться не лише про те, що хтось використовуватиме ці кошти неналежно. А й про те, що матеріальні речі, зокрема гроші, не можна марнувати, бо вони — добро. Бог дає можливість заробітку, і людина має раціонально, відповідально ставитися до свого життя, до заощаджень. Не зловживати Божою добротою. Іноді хтось думає: «Я віддам усе, а Бог попіклується про мене». Бог уже піклується, даючи розум.
Тому давати чи не давати милостиню, як її давати — це питання совісті кожної людини.
Повністю запис розмови з братом Олександром Могильним OFM Cap дивіться тут.
Читайте також:
У чому полягає гріх жадібності?
Чи гріх не давати в борг?
фінансово.
Щиро дякуємо!
