Питання: Чи буває «біла» і «чорна» заздрість? Чи можна заздрити «по‑доброму?
Відповідає бр. Олександр Могильний OFM Cap.
Людина здатна вигадати будь-що, аби пояснити, виправдати щось у собі, їй не знане, але чим вона хоче володіти. Заздрість — це моральне зло унаслідок неспокою, неадекватності, необ’єктивності щодо себе. Воно призводить до того, що людина починає кривдити інших. Заздрість як рух емоцій всередині людини запрошує її подивитися, скільки в неї невикористаного, скільки тих надр, корисних копалин, тобто дарів і талантів, яких вона навіть ще не побачила. Поняттями «біла» чи «чорна» заздрість люди хочуть виправдати свої вчинки і нічого не робити з собою.
Навіть якщо хтось каже, що заздрить «білою» заздрістю, то питання: що він зробив із нею? Якщо «біла» заздрість — це емоції, які керують волею, тобто спонукають до чогось, зокрема доброго, — то чому людина за цим добром не пішла? Що їй завадило?
Можна спитати, що в цьому поганого, — адже людина не пішла і за злом. А так не буває. Бо якщо в людини всередині є рух, який говорить про те, що вона відкриває в комусь певний талант, то це знак, що в ній теж є талант. Який — вона ще не знає. І якщо людина не пішла за ним, то це вже гріх занедбання.
Якщо хтось нібито по-доброму позаздрив, що в іншого такі хороші діти, чи чоловік, чи жінка, зробив комплімент, — це не просто слова. Вони говорять про стан людини. Все в житті має відтінки і про щось повідомляє. Якщо хтось заздрить чиємусь чоловікові чи дружині, то це значить, що він чи вона не бачить цінності своїх чоловіка або дружини. «Якби в мене була така дружина (чи чоловік) і діти, то я був/була би щасливий/щаслива». Тобто це означає, що Бог, можливо, помилився. Бо одна річ — бачити добро (хорошого чоловіка чи жінку) і щиро радіти за цю сім’ю; і зовсім інша — коли з’являється заздрість. Людина починає розуміти, що в ній щось відбувається (заздрість), — і це правда. Але питання, чому відбувається? Чого вона очікує?
З іншого боку, ми бачимо лише фрагмент, неповну картину; не бачимо всієї правди. Ми помічаємо лиш те, що зосереджено в наших емоціях. Що більше людина поранена, що більше вона скривджена, й то більше її (вже хворі) емоції зосереджуються на тому, що не є до кінця правдою. І людина крізь цю призму дивиться назовні й думає, що світ — такий. Вона вважає, що це добро є там, назовні, але ніколи не буде в ній.
Тому бачити чиєсь добро — це прекрасно; але коли це добро викликає рух заздрості в людині, то це означає, що вона бачить це добро назовні, але не в собі самій і вважає, що воно не може бути в ній. Це є злом.
Здається, ніби людина нікому не робить нічого поганого. Але вона починає кривдити себе: злом буде внаслідок цього ставати сумною, впадати в депресивні моменти лише через те, що не помічаєш добра в собі. І, можливо — не прямо, але емоціями — вже визнаєш: «А Бог помилився. А Бог не такий добрий, як обіцяв бути. А Бог уже не так діє, як потрібно, бо мені робиться кривда».
Якщо з людиною все гаразд, то добро іншого не викликатиме в ній зла. Тільки ще більше показуватиме, як добро розвивається в ній. Але якщо зовнішнє впливатиме на її «гаразд» негативно, то вона бачитиме, що чиєсь добро краще, ніж у неї, а її добро — поганеньке. Що світ несправедливий щодо неї. А значить, вона живе в несправедливості, тобто у постійному відчутті кривди. Тому в людини спрацьовуватимуть різні захисні механізми: або вона буде агресивною і чинитиме зло іншим, або вона буде агресивною щодо себе — закриватиметься, буде сумною, не дбатиме про себе, — бо в ній є кривда. А якщо кривду «все одно неможливо» подолати, то «навіщо боротися».
Повністю етер з бр. Олександром Могильним дивіться тут.
Читайте також:
У чому полягає гріх заздрості?
Чи може заздрість мотивувати до нових звершень?