Питання: Чи може заздрість бути поштовхом для мотивації?
Відповідає бр. Олександр Могильний OFM Cap.
З наукового погляду, заздрість — це частина еволюції. Вона є природним почуттям людини й може бути зародком мотивації, щоб підштовхнути до нових звершень. Проте Церква вважає, що заздрість — це гріх. Чому?
Насправді одне одному не суперечить. Бо те, про що каже наука, — це дослідження. Тобто хтось спостерігав за групою людей і процесами, які в них відбувалися. Також можемо говорити про заздрість з емоційного погляду. При заздрості емоції негативно забарвлені, через те, що «це не моє, це не зі мною»: виникають сум, біль тощо. Емоційна складова говорить, що так сьогодні виглядає життя цієї людини.
Щодо прикладу учня в школі. Оцінка знань також дала оцінку його діям: можливо, він не приготувався до уроку або погано приготувався, полінувався; можливо, завадили якісь об’єктивні чинники — хвороба або труднощі в сім’ї. Тобто є причини, які завадили учню здобути позитивну оцінку. Але також — це певне мислення. Мозок починає аналізувати. Насамперед він може спонукати до розвитку якихось сфер, до праці над собою. Не в тому розумінні, що мета — це здобути добру оцінку, щоб бути найкращим. Мета — виконати Божу волю. В жодному разі не можна дивитися на себе лише з морального боку. Тому що на наші вчинки впливають внутрішні (емоційні) й зовнішні фактори — події, люди, їхні вчинки.
Якщо ці внутрішні порухи заздрості почалися, то вони говорять про те, чому людина сумна: бо їй щось не вдалося. Але питання: чи мусить обов’язково вдатися? Чи має обов’язково бути так само, як у іншого? Якщо знову ж таки говорити про навчання, то школа — це не здобуття наукової чи професійної кар’єри. Під час навчання у школі мозок починає активно працювати і його важливо скерувати у правильний бік — відкрити в собі потенціал: ті сфери, через які людина може виконати Божу волю. Тобто визначити, в якому напрямку розвиватиметься її людяність. Не всі мають бути вчителями, чи лікарями, чи космонавтами. Не тому, що хтось хоче, а хтось не хоче. А тому, що кожен має свої задатки, таланти, здібності. Хтось не любить математику, бо не має до неї схильностей, але любить музику. Комусь подобається вивчати мови; хтось любить літературу; хтось — малювати.
Насамперед треба подивитися, що в мені занедбано, — як на ґрунт, до якого я не приклався. Врожай буде там, де є праця. Добрий врожай буде там, де вкладається серце. Мета не в тому, щоб бути кимось, чогось досягти. Йдеться про те, щоб використати свій потенціал, щоби він приніс плід.
Тому те, що каже наука, і те, що каже Церква, зовсім не суперечать одне одному. Бо Церква говорить про те, що потрібно розпізнати Божу волю, виконати її і зробити все, щоб ця воля не була знищена. Тобто щоб не було гріха.
Отже, якщо хтось позаздрив якійсь людині через її досягнення, але не робить їй зла, а навпаки, використовує це, щоб мотивувати себе, то це не буде гріхом. Потенціал гріха знаходиться у конкретному вчинку. Потенційно людина може бути, наприклад, лінивою, бо знає себе, свою схильність до цього. Але коли вона у своєму дні не бачить фактичного прояву лінощів, то неможливо говорити про гріх лінивства. Так само і з заздрістю, і з будь-яким гріхом. Важливо помічати в собі ці внутрішні рухи: як впливають на нас емоції, що з нами відбувається. У когось починають труситися руки, хтось пітніє, у когось пришвидшується серцебиття. І людина не може на це вплинути. Ці прояви свідчать про те, що в серці щось відбувається. Звісно, причиною можуть бути якісь травми. Але тут важливо не йти за емоціями цих рухів, а дивитися тверезо: якщо немає завдатків, щоб бути, наприклад, спортсменом, то навіщо йти в цю галузь? Навіщо боротися, докладати зусиль туди, де нічого не буде і де заздрість знищить, як іржа — метал? Людина занедбає себе і кривдитиме інших. Натомість вона має відкрити в собі те, чого інші не мають і ніколи не матимуть.
Повністю етер з бр. Олександром Могильним дивіться тут
Читайте також:
У чому полягає гріх заздрості?
фінансово.
Щиро дякуємо!
