Адвент — час приготування

Період Адвенту — час радісного приготування та очікування на прихід Спасителя.

Латинське слово «адвент» (adventus) в античному Римі означало офіційний приїзд і відвідини державного урядовця після його призначення на посаду. Цей термін також вживали тоді, коли кесар вступав на трон.

У християнстві термін «адвент» став класичним визначенням пришестя Христа: як першого у Втіленні, так і другого — у небесній славі наприкінці світу.

У Римо-Католицькій Церкві Адвентом зветься літургійний період приготування до Різдва Христового. Перший день цього періоду є також першим днем церковного року. Адвент починається у неділю, яка припадає між 28 листопада і 3 грудня, і включає в себе чотири тижні, безпосередньо перед Різдвом Христовим.

Адвент поділений на дві частини: перша, яка починається від першого дня, присвячена очікуванню Другого Пришестя Христа; друга, яка триває від 17 по 24 грудня, є часом безпосереднього приготування до свята Різдва.

Коротка історія Адвенту

Свято Христового Різдва почали відзначати пізніше за свято Пасхи. Тому його відзначення наслідує святкування найбільшого християнського свята — Воскресіння Господнього. Адвент — час приготування до Різдва Христового, так, як Великий Піст, є приготуванням до Великодня.

Перші відзначання Адвенту історія записала у Галії (сьогоднішня Франція) та Іспанії у ІV ст. З Галії воно поступово поширилось на всю Церкву. Рим ввів Адвент у свою Літургію лише у VІ ст., хоча Різдво вже святкувалось у ІV ст. Папа Римський Григорій Великий (†604) дав Римській Церкві офіційні літургійні тексти цього періоду. Відтак Адвент став для усієї Церкви духовним приготуванням до свята Різдва Христового. Невдовзі щорічне приготування і очікування Різдва Христового стало одночасно приготуванням і очікуванням Другого Пришестя Христа наприкінці світу.

Адвент — час очікування

Святий апостол і євангеліст Йоан в останній книзі Біблії, Одкровенні, порівнює Христа і Церкву з нареченими. Церква, Обручниця Христова, постійно очікує на свого Божественного Нареченого. Під час Адвенту вона особливим чином запрошує своїх дітей звертатися до Господа, щоб Він якнайшвидше прийшов, аби остаточно настало Його Царство.

Протягом багатьох століть із таким великим прагненням очікував на Спасителя вибраний Богом Ізраїль. Ізраїльтяни сподівалися, що Бог прийде їм на допомогу і визволить їх від ворогів. Через пророків вони діставали підтвердження своїх сподівань, від них вони чули пророчі слова про Месію — про «Божого Помазаника».

Церква духовно єднається з ізраїльським народом, що очікував на Месію. Адвентові читання подають нам тексти зі Старого Завіту, які пророче говорять про очікуваного ізраїльським народом Месію — Спасителя. Християни розпізнають Месію в Ісусі, Божому Сині, втіленому заради нашого спасіння. Саме Він є «Помазаником Божим», «Сином Давида», «Царем Ізраїля».

Адвент духовно єднає нас з очікуванням усією Церквою Другого Пришестя Христа, що було таке живе у первісній Церкві, яка часто у своїй літургії молилась про повернення Ісуса, закликаючи Його: «Мараната!», що означає арамейською: «Прийди, Господи!»

Під час адвентової Літургії Слова ми часто чуємо тексти, які запалюють в нас прагнення швидшого повернення Господа. Той, хто любить Ісуса, не може боятися Його приходу, адже Його пришестя має розпочати вічний небесний весільний бенкет Христа і Церкви.

Отже, Адвент є часом подвійного очікування — очікування відзначення історичної події Різдва Христового та очікування Другого Пришестя Ісуса у небесній славі наприкінці світу.

«Є два пришестя Христові в історії. Перший раз Він прийшов таємно, в тиші, як дощ на землю. Вдруге Ісус прийде у славі та сяйві на очах в усіх.

Першого разу Він повився пеленами і був покладений у ясла; другого разу Він одягнеться в шати. Він прийшов — і страждав на хресті. Незважаючи на це приниження, прийде ще раз, сповнений слави, в оточенні ангелів. Тому не зупиняємося лише на першому його приході, але чекаємо також і другого. Як писав Кирило Єрусалимський, першого разу ми говорили: «Благословенний, хто йде в ім’я Господнє». Це саме скажемо і другого, виходячи з ангелами назустріч Господу, віддамо Йому честь, вигукуючи: «Благословенний, хто приходить в ім’я Господнє».

Адвент — час чування

Під час свого земного життя Ісус багато говорив про своє Друге Пришестя. Він навчав своїх учнів, як приготуватись до Його повернення. За наукою Христа, серця християн повинні пильнувати, бути завжди готовими до приходу Господа. Ми всі повинні бути готовими, як розумні діви з притчі Ісуса, що очікували на Нареченого (пор. Мт 25, 1-13). Тому під час Адвенту Церква молиться: «Боже, вчини так, щоб коли Христос прийде і постукає у двері, Він застав нас невсипущими у молитві та у прославлені Твого Імені. Зміцни нашу пильність в очікуванні на Твого Сина, щоб ми вийшли йому назустріч з запаленими лампадами». Ці запалені лампади — це молитва, вчинки милосердя, любов до Бога та ближніх.

Чувати — це означає перебувати на молитві. Під час Адвенту Церква закликає нас до більш інтенсивної молитви. У молитві ми перебуваємо під дією Божого Духа, який навчає Церкву молитись. «Дух і Наречена кажуть: «Прийди!» І хто чує, нехай каже: «Прийди!» Хто спраглий, нехай приходить; хто бажає, нехай бере води життя даром. Говорить, хто свідчить це: «Так, приходжу скоро». «Амінь, прийди, Господи Ісусе!»» (Одкр 22, 17. 20)

З іншої притчі Ісуса (пор. Мт 24, 45-51) дізнаємося, що чувати — це також означає до кінця виконувати своє покликання і завдання, які Господь розділяє своїм слугам. Адвент заохочує нас, щоб ми з усіх своїх сил, на славу Христову та на благо цілого суспільства, використовували таланти, якими наділив нас Бог (пор. Мт 25, 14-30).

Адвент — час радісної покути

Вже у ІV ст. в Західній Церкві вірні готувались до Різдва Христового, як до Пасхи, тобто сорокаденним постом. Папа Григорій VІІ (1037-1085) скоротив цей час до чотирьох тижнів.

У Східній Церкві Різдвяний піст має 40 днів і починається від свята апостола Пилипа, тому і зветься Пилипівкою.

На сьогоднішній день Церква значно полегшила дотримання Різдвяного посту. Від вірних не вимагається суворого тілесного посту, тобто їсти можна все, окрім м’яса в п’ятницю (як і в кожну п’ятницю року).

Проте Церква запрошує всіх до посту духовного. Оскільки Адвент є часом приготування до різдвяної радості, тому в цей час, щоб не затьмарити радості Різдва, не влаштовуємо гучних забав; у недільних Євхаристіях не співається радісний гімн — «Слава во вишніх Богу». Адвент призначений бути для нас часом радісного очікування на прихід Господа. Тому через піст, молитву, вчинки милосердя ми готуємо місце для Нього у нашому серці. Це приготування подібне до накривання святкового столу для важливого гостя. Уже сама підготовка має щось з радості від майбутньої урочистості.

Церква, встановлюючи мінімум адвентного посту, заохочує кожного з нас до індивідуальних постанов, як пережити час Адвенту. Хтось може загострити для себе тілесний піст, встановити для себе піст для очей і вух (відмовитись від телебачення, радіо, Інтернету тощо). Більш інтенсивна молитва – це найкраще приготування цього періоду.

Духовні провідники Адвенту

Біблійні читання Адвенту особливим чином вказують на три постаті, які можна назвати духовними провідниками Адвенту. Це — пророк Ісайя, Йоан Хреститель та Марія, Мати Господа. Їхні слова та приклад життя є для нас моделлю очікування приходу Ісуса Христа.

Ісая

Ісая є «пророком Адвенту». Живучи задовго до народження Ісуса, він звіщає прихід Месії Визволителя. Цей Месія виконає до кінця Божий план спасіння. Він народиться з Діви; буде Еммануїлом, тобто Богом-з-нами (Іс 7, 14); вистраждає великі муки (Іс 42, 1-4; 49, 1-16), але і воскресне з мертвих (Іс 53, 11-12).

Отже, можна сказати, що Ісая — це «пророк-євангеліст», який звіщає прихід Месії на землю. Царствений князь установить своє Царство миру і справедливості. Через свої видіння Ісая наближує нам красу цього царства, глибину та велич Божих дарів, що їх принесе Еммануїл, Бог-з-нами, який має народитись з Діви. Саме на Еммануїлові спочине Святий Дух, щоб звіщати спасіння убогим, щоб витерти сльози з кожного обличчя та потішити свій народ, даючи міць і надію тим, хто вирішив розділити Його шлях.

Йоан Хреститель

Йоан Хреститель є Предтечею Ісуса Христа. Предтеча. Це людина, яка своєю діяльністю підготувала шлях, умови для діяльності інших. Йоан своїм народженням, проповіддю та мученицькою смертю приготував вибраний народ до зустрічі з Месією, обіцяним Богом Спасителем. Особа Йоана Предтечі є дороговказом, який веде до Ісуса. Уже саме його народження стало пророцтвом приходу Месії: «А ти, дитино, пророком Всевишнього назвешся, бо ти ходитимеш перед Господом, щоб приготувати Йому дорогу» (Лк 1, 76-77).

Проповідь Йоана звіщала, що Месія вже близько, Він — уже серед нас, тому треба приготувати Йому серця через покаяння в гріхах і навернення. У силі Божого Духа Предтеча звіщав, що надходить час Нового Завіту з Богом, котрий Він укладе за посередництвом Христа; надходить час, коли зійде Святий Дух на відпущення гріхів; звіщав, що Бог наново обдарує свій народ любов’ю Нареченого.

Найбільшою заслугою Йоана є те, що собою він не затьмарив Особу Христа, він покірно зайняв позицію Його Предтечі. Цієї покори можемо вчитись і ми, які покликані до того, щоб звіщати присутність Ісуса Христа у нашому світі. «Ось Йоанове свідчення, коли то юдеї були до нього послали з Єрусалиму євреїв та левітів, спитати його: “Хто ти?” А він зізнався, не заперечив; зізнався: “Я — не Христос”» (Йн 1, 19).

Мученицька смерть Йоана провістить смерть Ісуса, Агнця Божого, на хресті. Так про це говорить сам Христос: «Учні Його тоді спитали його: “Чому то книжники кажуть, що спершу Ілля має прибути?” Він відповів їм: “Ілля прийде й усе приведе до ладу. Проте, кажу вам, що Ілля вже прийшов, та вони його не впізнали, а вчинили з ним, що хотіли. Так і Син Людський має від них постраждати”. І збагнули тоді учні, що він їм говорив про Йоана Хрестителя» (Мт 17, 10-13).

Приклад Йоана Хрестителя вчить нас, як бути предтечами Ісуса у наш час і у наших середовищах.

Марія

Адвент особливим чином єднає кожного з нас з очікуванням Марії, Матері Ісуса, на народження Христа. У цьому Богородиця є особливим провідником. Адже Вона — нова Єва. Святий Іриней навчав: «Єва, спокушена сатаною, не послухалась Божого слова і відокремила себе і весь людський рід від Бога; натомість Марія, нова Єва, підлегла ангельському Благовіщенню, послухалась Божого слова та заслужила носити у своєму лоні Божого Сина. Таким чином, Діва Марія стала заступницею діви Єви». Вона є також і нашою заступницею.

Особливий зв’язок Мати Господа має з Церквою. Богородиця народжує Ісуса, Голову Церкви; Церква через хрещення народжує для Христа його містичне Тіло. «Марія і Церква є матерями, обидві є дівами, обидві мають зачаття за дією Святого Духа без людського пожадання, обидві дають Отцеві синів без гріха. Марія непорочно породила для Тіла (Церкви) Голову (Христа); Церква через відпущення гріхів породила для Голови (Христа) Тіло (членів Церкви). Вони обидві є матерями Христа, але жодна з них не народжує Його усього без іншої», — навчав Ісаак зі Стелли. Отже, Марія є зразком материнства для усієї Церкви.

Під час Адвенту ми намагаємось особливим чином наслідувати Богородицю, Її віру, надію і любов до Христа. «”Блаженна та, яка повірила” (Лк 1, 45). Але блаженні також і ви, що почули і повірили: кожна душа, що вірує, зачинає і родить Слово Боже (…). Хоча є одна Мати Христова по плоті, проте по вірі Христос є плодом багатьох, адже кожна душа отримує Слово Бога, щоб, непорочна та вільна від вад, стерегла своєї чистоти непорочною поведінкою. Душа, що так поводиться, величає Господа так, як душа Марії, і її дух величає Бога Спаса», — вчив святий Амвросій.

Період від 17 до 24 грудня

Останній тиждень перед Різдвом Христовим має особливий характер. Це передусім проявляється у літургійних читаннях. У ці дні Церква починає читати початок Євангелія від Матея і Луки, тобто Євангеліє дитинства Ісуса Христа. Це стає першим акордом святкування Різдва Христового.

17 грудня— Мт 1, 1-17: Родовід Ісуса Христа. Родовід Ісуса Христа підкреслює таку думку: народження Ісуса є виконанням Божого плану спасіння, яке почалось у Старому Завіті.

18 грудня — Мт 1, 18-24: Різдво Христове та Йосиф. Народження Христове не має аналогів в історії. Народження Ісуса без батька, з Діви, за дією Святого Духа викликає нерозуміння Йосифа, Обручника Марії. Ангел являє Йосифу Божественну таємницю Ісуса — Він є справжнім Божим Сином.

19 грудня — Лк 1, 5-25: Благовіщення Захарії. Безпосередньо перед благовіщенням Марії євангеліст Лука розповідає про благовіщення Захарії, про народження Йоана Хрестителя, Предтечі Ісуса Христа. Порівнюючи ці два описи, бачимо, що євангелист підкреслює дві протиставні реакції на ангельське благовіщення — недовіру Захарії та сповнену віри і любові згоду Марії на діяння Бога у її житті.

20 грудня — Лк 1, 26-38: Благовіщення Діви Марії. Віра Марії є відкритою брамою для входу Божого Сина у людський світ. Маючи Божу Дитину під своїм серцем, Марія ризикує втратити репутацію, любов та опіку Йосифа, ба, навіть життя. Залишається тільки надія: «Господь з Тобою» (Лк 1, 28).

21 грудня — Лк 1, 39-45: Діва Марія у домі Єлизавети. Відкритість на натхнення Божого Духа спонукає Марію пройти важкий шлях до Аїн-Карім до родички Єлизавети, щоб допомогти їй під час останньої фази вагітності. Таким чином відбувається зустріч Матері Ісуса з матір’ю Хрестителя, зустріч Христа з Його Предтечею. Цю зустріч супроводжує діяння Божого Духа, Духа Ісуса Христа.

22 грудня — Лк 1, 46-56: Гімн Марії. Марія, маючи Ісуса під своїм серцем, сповнена Божого Духа, виспівує гімн величання Богові за Його діяння в історії. Цей гімн, є «намистом прославлення», бусинки якого є провідними думками Старого Завіту. У це «намисто» вплетені також пророчі слова щодо особи самої Марії. Це слово Бога, це слова Святого Духа.

23 грудня — Лк 1, 57-66: Народження Йоана Хрестителя. Народження Предтечі звіщає Різдво Того, хто має прийти, – Ісуса Христа. Навіть своїм народженням Йоан готує шлях для Господа. Тому таким символічним є читання цього Євангелія у безпосередній близькості до урочистості Різдва Христового.

24 грудня — Лк 1, 67-79: Гімн Захарії. Євангеліст Лука послідовно проводить паралель між народженням Ісуса та Йоана. Тому так, як виспівала Марія свій гімн величання, це робить і Захарія, батько Предтечі. У своєму гімні Захарія, прославляючи Бога, пророче вказує на завдання Йоана у Божому плані спасіння.

Рорати

Так звуться ранкові Служби Божі на честь Пресвятої Діви Марії, що правляться впродовж Адвенту. Свою назву вони отримали від першого слова латинського антифону на вхід, який співався на початку Євхаристії: «Rorate, caeli, desuper et nubes pluant justum» (Спустіть з висот росу, небеса, хмари хай проллються Праведним), що є парафразою вірша 45, 8 з книги пророка Ісаї та натяком на земний прихід Божого Сина.

Роратні Євхаристії зазвичай правляться на світанку дня, у вранішніх годинах. Це підкреслює нашу готовність на прихід Ісуса і наше приготування. Роратна Служба починається у темряві, лише при світлі роратних свічок або лампад, що їх тримають вірні на знак свого очікування на прихід Господа. При вівтарі запалюють велику свічку, яка символізує присутність і молитву Пресвятої Діви Марії. Особливий характер мають рорати за участю дітей, які йдуть зі священиком у процесії світла зі своїми свічками або лампадами. Участь у роратах є досконалою нагодою духовного приготування до урочистості Різдва Христового.

Щоб підкреслити радість очікування разом з Марією приходу Господа, у роратних Євхаристіях співають гімн —«Слава во вишніх Богу!» Це допомагає нам усвідомити, що Той, на кого ми чекаємо, вже присутній серед нас.

Адвентовий вінок

Приблизно 150 років тому у Церкві вкоренився звичай під час Адвенту ставити адвентовий вінок. У колі, прикрашеному зеленими гілками, ставлять чотири свічки, які символізують чотири неділі Адвенту. Свічки можуть мати фіолетовий колір (це — колір цього літургійного періоду), а третя з них — рожевий, оскільки третя неділя Адвенту зветься «Gaudete», тобто «Радійте» (третя неділя зазначає половину пройденого часу приготування; назва її походить від першого слова читання зі святого Павла, в якому Апостол закликає християн до радості). Зазвичай священик у цю неділю надягає рожевий літургійний одяг. Свічки можуть бути і не кольорові, їх запалюють таким чином: у першу неділю Адвенту запалюють одну свічку, у другу неділю — дві, і так далі. Адвентовий вінок символізує спільноту Церкви, що в любові та радості очікує на свого Господа.

З книги Костянтина Морозова OFM Cap «Літургійний рік»