Щоб утихомирити вітер війни, врятувати суспільні структури й політичні проєкти, які сьогодні розвалюються, — потрібні люди, які втілюють Євангеліє в життя.
У 70-ту річницю смерті Альчіде Де Гаспері про це говорив єпископ Бальдасаре Рейна, очолюючи молитву за «батька Європи». Літургію відслужили у базиліці св.Лаврентія за мурами, де знаходиться могила цього італійського державного діяча й кандидата на вівтар.
Де Гаспері (1881-1954) був одним зі співавторів та реалізаторів концепції європейської інтеграції, співініціатором створення Ради Європи та Європейського об’єднання вугілля та сталі, створеного у 1949 році. Процес його беатифікації триває з 1993 року, а цього року дієцезіяльний етап цього процесу вже буде завершений, — повідомив на пам’ятній Святій Месі єпископ-помічник Римської дієцезії Бальдасаре Рейна. Він нагадав, що для Де Ґаспері справжнім компасом у житті й діяльності було Євангеліє. «Він смиренно реалізовував проєкти добра, наголошуючи на першості Бога в нашому житті», — сказав єпископ.
Проповідник вказав на важливість соціального служіння в житті цього італійського політика, який повторював, що Бог діє не лише в людських сумліннях, але й у житті націй. Він також говорив про величезну терпеливість, із якою Де Гаспері ставився до своєї політичної діяльності, зокрема до євроінтеграційного проєкту, який він реалізовував разом із французом Робертом Шуманом і німцем Конрадом Аденауером. «Де Ґаспері хотів посиленої співпраці та ще більшої солідарності між країнами Європи як засобу досягнення миру», — сказав єпископ Рейна.
1953 року Де Гаспері брав участь у конференції, організованій Радою Європи в Римі. Англійський історик Арнольд Тойнбі зазначав, що в дискусії виділилися двоє: Де Гаспері й Роберт Шуман. «Обидва великі піонери й архітектори європейської єдності розповідали мені про спільний досвід, який допоміг їм вийти поза національні обмеження і дав їм ширші горизонти мислення та почуттів. Мені стало зрозуміло, що Де Гаспері, Шумана, а також Аденауера об’єднала їхня релігія. Католики просто не можуть зосереджуватися лише на справах власної нації…»
Також усіх трьох «батьків Європи» об’єднував інший складний досвід: усі вони походили з територій національного прикордоння, зі спірних територій, на яких розігрувалися численні політичні конфлікти. Важливо те, що завдяки своїй католицькій вірі вони не стали замкненими захисниками кожен своєї територіальної чи політичної ідеї.
![](https://credo.pro/wp-content/uploads/2024/08/Гаспері-гріб-700x422.jpg)
Гробниця Де Гаспері в храмі св.Лаврентія за мурами
Цими днями Італія багато згадує річницю смерті Де Гаспері, який був «головним героєм фундаментальних сторінок в історії нашої країни як член Установчих зборів і президент Ради безперервно з 1945 по 1953 роки, керуючи вісьмома виконавчими органами (включаючи, у 1946 році, останню з Королівства Італія та першу з новоствореної Республіки)», як зазначив Ернесто Руффіні на сторінках «Avvenire». Журналіст виділяє два найважливіші моменти в позиції Де Гаспері: взяти відповідальність за державу та піклуватися про спільноту. Кожен — там і тоді, де його ставить історія.
Які моменти з життя кандидата на вівтар можна назвати найважливішими на сьогодні? Окрім того, що зібрані в беатифікаційному процесі свідчення говорять про «всебічне зразкове життя, в якому духовність, політична відданість, бачення майбутнього та служіння Церкві переплітаються в справді євангельський синтез, який є не лише практикою віри, але її автентичним виміром», як сказав на святковій Месі єпископ Бальдасаро. Ці моменти описує Ернесто Руфіні.
![](https://credo.pro/wp-content/uploads/2024/08/Гаспері-1946-700x418.jpg)
У 1930-ті роки, коли в Італії фашизм Муссоліні перебував на вершині влади і здавався незнищенним, група друзів приїхала в гості до Де Гаспері, який тоді був скромним працівником Ватиканської бібліотеки. У розмові пролунала дивна фраза, яка на тлі тріумфу італійського фашизму здалася безглуздою: «Нам треба підготуватися». До чого? — не зрозуміли друзі. «До того, що буде далі», — сказав Альчіде Де Гаспері.
Це були пророчі слова. А крім того, вони показують Де Гаспері живою людиною, а не пам’ятником самому собі, державним діячем, який повсюди «свідчив Євангеліє і не знав жодних сумнівів». Він проживав ті буремні роки з усвідомленням того, що потрібно приготуватися — бо невідомо, які виклики принесе життя, а до них треба бути готовим, щоби кожен на своєму місці служив Богу і вітчизні.
Другий згаданий епізод випливає з першого. 1946 рік, фашизм зазнав поразки. Італія вирує і стоїть перед вибором: бути королівством чи республікою? Де Гаспері на мітингу в Римі, поблизу базиліки Максентія, заявляє: «Питання поставлене погано, надто спрощено».
«Справжнє питання полягає в такому: чи хочете ви заснувати республіку — тобто чи відчуваєте ви, італійський народе, здатність узяти на себе всю відповідальність, іще більшу жертву, ще більшу участь, аніж вимоги режиму, — те, що змусить навіть главу держави залежати від вашого рішення, висловленого в бюлетені?»
Позитивна відповідь, на переконання Де Гаспері, означала «клопотатися про державні справи більше, ніж досі, усвідомлювати, що це ваша справа і тільки ваша, присвячувати цьому щодня години старань і праці».
Питання, поставлене Де Гаспері, актуальне й сьогодні. Причому не виключно для італійців, але для громадян кожної країни, яка хоче бути воістину європейською. Формально будучи громадянами, цілком можна поводитись як підвладні, — ущипливо зауважує Руфіні. «Коли ми відвертаємося, вдаючи, що не бачимо; (…) коли ми покладаємо відповідальність за те, що йде не так, на когось іншого, на тих, хто має громадські обов’язки, але самі не відчуваємо жодної відповідальності. (…) Підвладні можуть знизати плечима і сидіти склавши руки, поклавши відповідальність на монарха; але у громадян такого алібі немає. Ми всі відповідальні за те, що нам не подобається в нашому суспільстві».
![](https://credo.pro/wp-content/uploads/2024/08/Гаспері-могила-700x367.jpg)
фото Diocese of Rome / Gennari
Настоятель парафії св.Лаврентія за мурами, де похований Альчіде Де Гаспері, щоранку, відчиняючи церкву, знаходить записки з проханнями, що їх люди покладають на могилу Слуги Божого. «Прохання про його беатифікацію походить від простих людей, і це інстинктивне прохання, яке називається народною побожністю, славою святості», — каже Паоло Віллотта, постулатор беатифікаційного процесу Де Гаспері. Чим характеризувалась його духовність? — смиренням, терпеливістю і першістю Бога в усьому. Він звертався 1946 року до учасників мирної Паризької конференції, знаючи, що його сприймають як ворога, — фашистська Італія у Другу світову була ворогом Франції. Але він наполегливо працював над об’єднанням Європи, усвідомлюючи, що спільне будівництво загоїть рани війни. Тому таким потрібним і важливим було Товариство вугілля і сталі.
Самим собою, своєю діяльністю він продемонстрував, що «Євангеліє здатне будувати справедливі суспільства», — як зазначив у проповіді єпископ Рейна, — «що заповідь любові до Бога та ближніх змінює те, що виглядає по‑людськи зруйнованим. Віра робить сильнішим і знищує страхи та інстинкти війни, які живуть у серцях людей… Нехай Альчіде Де Гаспері дасть нам силу стати ‘сторінками Євангелія’, щоб бути християнами, позначеними радістю і бажанням дарувати її світові».
Переклад CREDO за: Vatican News, КАІ, Diocesi Di Roma, Ask@News, Avvenire