Історія людства складається з чималої кількості фактів, переважно мало (або вузько) знаних, а потім і забутих. Погляд на історію нових часів представив у книжці «Історія пап із 1800 року» німецький історик і священник Йорг Ернесті.
Папство — найстаріша збережена політична та релігійна інституція в Європі. За типом вона належить до виборної монархії: після смерті чинного Єпископа Рима наступника обирає конклав.
Тривалий час папи, земні очільники Церкви Христової, походили з аристократичних родин; але це остаточно закінчилося в період, описаний отцем Ернесті.
Історія Папської області закінчилися 1870 року. Втім, папські церемонії з віялом зі страусиного пір’я, лектиками та балдахінами остаточно скасував аж Павло VI; це було в 1968 році. Тоді Папський двір став Папським домом. Останні княжі атрибути папства, які ще залишалися, остаточно усунені під час понтифікату Папи Франциска.
Непоти (лат. племінники) відігравали важливу роль при папському дворі. Це не обов’язково мали бути справжні племінники, — пояснює о.Ернесті; в ідеалі, це були працівники, на яких папи могли цілком покластися. Історик замислюється над запитанням, чи не дотримуються традиції непотизму «придворні теологи та папські довірені особи».
Особисті секретарі пап набули великого значення з часів Йоана XXIII — попри те, що насправді вони не були передбачені в ієрархії Ватикану: «Всі папи за останні 60 років мали секретарів, чий вплив, у кінцевому підсумку, не був прозорим і контрольованим». Одна з тез історика звучить так: «Якщо ми хочемо оцінити понтифікат Папи — ми повинні також подивитися на обраних ним найближчих співпрацівників».
Мірою того, як Католицька Церква розросталася в усьому світі, її центр також ставав дедалі більш інтернаціональним. В особі Франциска на престолі св.Петра вперше сів кардинал із Латинської Америки; причому останнім папою-неєвропейцем був Григорій III (†741), який походив із Сирії. За словами о.Ернесті, сьогодні вже незрозуміло, чому папи обов’язково мають бути європейцями, а тим більше італійцями, як це було звичне раніше, — оскільки більшість католиків живе на інших континентах.
Після 1870 року папам вдалося переформувати політичний профіль Святого Престолу як позапартійного мирного посередника. Ватикан став «учасником міжнародної арени». «Багато хто вважає сучасних пап моральним сумлінням людства», — пояснює о.Ернесті. — Це пов’язано з їхнім посередництвом у конфліктних справах та їхньою «зовнішньою політикою, заснованою на цінностях, яка не шукає союзників лише серед країн, де переважають католики».
На думку німецького історика, сучасна зовнішня політика Святого Престолу базується більше на тихих переговорах за зачиненими дверима, ніж на ефективних виступах у медіа. Папи роблять те, що вважають правильним, зберігаючи неупередженість, терпіння та обачність. Святий Престол нині захищає права людини в усьому світі та закликає до миру та справедливості, підкреслює о.Ернесті.
Втім, медіа відіграють важливу роль для папства. За останні 200 років папи стають дедалі більш присутніми в сучасних засобах комунікації, тому можна впевнено говорити про «медіапапство», — зазначає історик. Лев XIII був першим Папою, що дав інтерв’ю пресі й дозволив себе знімати на відео. Пій ХІ заснував Радіо Ватикану. Пій XII став першим Папою, який виступив на телебаченні. Йоан Павло ІІ забезпечив Ватикану сильну присутність в інтернеті.
«Як ніколи раніше в історії, папство присутнє у свідомості світу», — стверджує о.Ернесті. Зображення Папи відомі всім католикам і багатьом некатоликам. Майже всі, хто посідає кафедру св.Петра, активно присутні у ЗМІ. Священник-історик запитує, які наслідки могло би мати, якби папа не мав зв’язків із медіа.
«Папство живе; воно має важливе значення для Католицької Церкви і викликає сильний захват наших сучасників», — підсумовує о.Ернесті свою понад 500‑сторінкову працю.
Цікаві факти з історії пап від 1800 року
Обговорюючи книжку о.Йорга Ернесті, професора історії Церкви в Аугсбурзькому університеті, німецьке католицьке агентство KNA представило деякі, можливо — менш відомі факти й цифри цього періоду. Ось вони:
За останні 224 роки вік 16 пап на момент початку понтифікату становив в середньому 63 роки. Наймолодшим був 54-річний Пій ІХ (понтифікат у 1846-1878 роках), а найстаршим — Бенедикт XVI (2005-2013), який розпочав свій понтифікат у віці 78 років. Франциск був не набагато молодшим, посівши трон Петра у 76 років.
Від 1800 року по сьогодні середня тривалість понтифікату пап становила 14,1 року. Однак якщо поглянути на всю історію папства, то середня тривалість понтифікату становить лише 7,5 років. Папою з найдовшим понтифікатом — 31 рік і 8 місяців — був Пій IX.
Шестеро із семи пап за 100 років між 1878 і 1978 до свого обрання працювали на дипломатичній службі Святого Престолу або в Державному секретаріаті. Винятком був Пій Х (понтифікат у 1903-1914рр.).
З 1800 року всі папи — крім Пія XII — керували дієцезіями, перш ніж були обрані папою.
Із 16 пап, починаючи з 1800 року, лише семеро обіймали високі посади в Римській курії до свого обрання. Єдиним, хто очолював важливе і велике управління, був папа Бенедикт XVI — Йозеф Ратцінґер, який був префектом Конгрегації віровчення з 1981 року до свого обрання в 2005 році.
Пій XII був Державним секретарем Ватикану (1930-1939) на момент його обрання Папою Римським.
Десятеро з 16 пап, представлених у книжці о.Ернесті, походили з аристократії чи міської буржуазії; інші були з дуже скромного середовища.
За словами історика, жоден з італійців на Петровому престолі не походив з економічно відсталого півдня країни — колишнього Королівства Обох Сицилій.
Із загальної кількості 266 пап 36 були монахами. У 1846-2013 роках жоден монах не був обраний папою. Франциск є першим в історії Папою з єзуїтів.
фінансово.
Щиро дякуємо!
