Різні ідеології калічать мову; однак марксисти і неомарксисти у цьому — чемпіони. Окрім перекручування значення слів, маємо ще творення нових понять. Таким новим поняттям, яке нині використовують усіма способами, є «гомофобія».
Світом прокочується диявольське заперечення порядку творіння. Квінтесенцією порядку є слова «створив Бог людину на світ образ і подобу… чоловіком і жінкою створив їх» (Бут 1,27). Нинішні модні ідеологи проголошують, що треба відійти від розрізнення чоловіка й жінки, мами й тата, і найкраще говорити «батько 1» і «батько 2». «Двоє татусів» це теж «прогресивно». Але в такому разі дитина може поставити незручне запитання: «Чому в інших дітей є мама, а в мене нема?» У випадку «двох мамусь» було би запитання про тата.
В усіх цих гендер-лгбт-галюцинаціях ми маємо справу з каліченням мови, перевертанням і запереченням сенсу слів. Різні ідеологи калічать мову; але марксисти і неомарксисти в цьому неперевершені. У повісті Орвелла «1984» написано про слогани єдино правильної партії: «Війна — це мир», «Свобода це неволя», «Невігластво — це сила». А функціонер Міністерства правди так описує, у чому полягає творення новомови: «Ми нищимо слова. Сотнями і день у день. Редукуємо мову, видаляємо з неї все, що зайве». Також у цій повісті написано, що «те, що є правдою зараз, було правдою раніше й буде правдою надалі». Однак у цьому реченні йдеться не про те, що правда залишається незмінною що в минулому, що в майбутньому. Якраз навпаки! Ідеться про те, що «правдою» є проголошене нині; а якщо в минулому говорилося інакше, то тим гірше для минулого. «Принцип був до дитинного простий. Він тільки вимагав постійних перемог над власною пам’яттю. Це звалося ‘регулюванням фактів’, а новомова — ‘двомисленням’». Прикладом такої «перемоги над власною пам’яттю» на сьогодні є впевнене проголошування, що ті державні керівники, хто нині при владі, завжди застерігали щодо путіна, а ті, хто насправді застерігав, — що вони з ним співпрацювали.
Окрім перекручування сенсу слів, є ще творення нових понять, які служать не описуванню, називанню дійсності, а обвинуваченням інших у найгіршому. До таких понять, які нині тулять повсюди, є «гомофобія». Нібито йдеться про ненависть до гомосексуальних осіб; але насправді це гомосексуальні ідеологи визначають — так, як їм самим зручно, — хто припустився «гомофобії». Механізм цієї дії такий: 1) вигадуємо поняття «гомофобії», 2) вбиваємо в голови, що бути гомофобом це щось жахливе, гідне рішучого засудження і кари; 3) з опонентами, які не погоджуються з постулатами гендер/ЛГБТ, не дискутуємо за допомогою аргументів, а просто заявляємо з обуренням, що це гомофоби — а отже, люди, які самі себе виключають із суспільного життя. Ярлик «гомофоба» вирішує все. Аналогічний механізм інколи з’являється в дискусіях про антисемітизм.
За старих комуністів, і ще раніше — за Французької революції, часто використовували вираз «ворог народу». З противниками революційної влади не дискутували. Достатньо когось назвати «ворогом народу» — і далі розмов не було. Бо ж це, зрештою, напад на «народну» владу, отже, напад на народ! Ба навіть брак ентузіазму щодо нової влади був ознакою браку поваги до «народу» — що заслуговувало на суворе покарання. «Вороги народу» заповнювали табори і в’язниці. На сьогодні «ворог народу» — це «гомофоб».
Уявімо, що Католицька Церква вигадає слово «католикофобія» і використає у своїх офіційних текстах, щоби вказувати на «тяжкі гріхи ненависті до тих, хто вірує у Христа і Його Церкву». А з тими, хто Церкву критикує, взагалі розмовляти не буде, тільки називатиме їх з обуренням «католикофобами» і вимагатиме покарань за «мову ненависті».
Таку позицію належало би визнати боягузливою, брехливою і нікчемною. Окей! — але чомусь стосовно неомарксистських ідеологій, які вживають слово-відмичку «гомофобія», ніхто не каже, що це облуда й нікчемність…
Хоча це саме воно і є.
Переклад CREDO за: о. Даріуш Ковальчик SJ, Opoka