Будь-яке обговорення відмінностей між чоловіками і жінками та їхніх ролей у суспільстві сьогодні здається особливо гострою темою. Поки Церква досі схвалює і прославляє роль дружини і матері, дедалі більше секуляризована культура її применшує. У той самий час сучасні католики мають приклад жінки-працівниці, а також жінки, самотньої з власного вибору або через обставини.
Свята Едита Штайн, також відома як Тереза Бенедикта від Хреста, уклала збірку «Есеї про жінку». Читаючи її, можна помітити, як мало змінилося у дебатах щодо ролі жінки у Церкві та суспільстві від 1920-х і 30-х років, коли вона читала ці лекції, до наших часів.
Штайн мала докторський ступінь з філософії — немалий подвиг для жінки того часу — і була ученицею та асистенткою відомого феноменолога Едмунда Гуссерля. Маючи єврейське походження і виховання, вона прийняла католицизм у 1922 році після того, як прочитала «Автобіографію» святої Терези Авільської. Деякий час вона викладала у школі черниць-домініканок у Шпеєрі (Німеччина), а 1933 року вступила до ордену босих кармеліток.
Перед тим, як вступити у монастир, Штайн написала ці есеї не просто з огляду на свій академічний досвід, але з теплотою та співчуттям жінки, яка глибоко замислилася про своє ставлення до Бога і ближніх. Вона кинула виклик як феміністкам свого часу, так і тим, хто відводив жінці лише роль дружини та матері.
Читайте також: Чому Едита Штайн мала драматичні стосунки з матір’ю
«Чи можемо ми говорити про покликання, які є виключно жіночими? На початку феміністичного руху радикальні лідерки заперечували це, стверджуючи, що жінці підходять усі професії, — писала вона. — Їхні опоненти не бажали визнавати цю концепцію, визнаючи лише одне жіноче покликання: природне покликання жінки».
«Тільки людина, засліплена пристрастю суперечки, може заперечити, що жінка душею і тілом створена для певної мети», — пише вона, маючи на увазі, що, відповідно до природного покликання, «жінці призначено бути дружиною і матір’ю».
«Жінка природним чином прагне того, що є живим, особистим і цілісним. Плекати, оберігати, захищати, живити і сприяти зростанню — це її природне, материнське прагнення. Безжиттєва матерія, сухий фактаж зазвичай може представляти для неї головний інтерес лише тією мірою, якою це служить живому та особистому, а не задля самого себе».
Втім, Штайн додає, що «тільки суб’єктивна омана може заперечувати, що жінки здатні виконувати інші покликання, окрім покликання дружини і матері». Посилаючись на досвід різних періодів історії, вона зазначає, що «у разі потреби кожна нормальна здорова жінка здатна обійняти будь-яку посаду. І немає такої професії, якою не могла би займатися жінка».
На думку Штайн, широкий діапазон професій вимагає «по суті такої ж духовної постави, як і обов’язки дружини і матері — за винятком того, що вона поширюється на ширше робоче коло». Вказуючи на приклад Діви Марії на весільному бенкеті у Кані, Штайн писала, що жінки на робочих місцях можуть наслідувати Її, «усвідомлюючи, де є потреба і де потрібна допомога, втручаючись і регулюючи ситуацію, наскільки це можливо, у стриманий спосіб. Тоді жінка, як добрий дух, всюду поширюватиме благословення».
В ідеалі, пише Штайн, душа жінки «сформована як притулок, у якому можуть розкритися інші душі. Духовне товаришування і материнство не обмежуються подружніми і материнськими фізичними стосунками, але поширюються на всіх людей, з якими контактує жінка».
Завдяки своєму глибокому розумінню численних способів, через які жінки можуть звертатися до своєї жіночності у конкретних життєвих ситуаціях, вона вказувала на Діву Марію як на ідеал. За її словами, жіночність «має свій найдосконаліший образ у Пречистій Діві, Нареченій Бога і Матері всього людства. Поруч із Нею стоять богопосвячені діви, що носять почесний титул Христових наречених і покликані брати участь у Його відкупительній праці. Але Її образ також увічнений жінкою, яка стоїть поруч із чоловіком, що є образом Христа, і допомагає розбудовувати Його тіло — Церкву — через фізичне та духовне материнство».
Оцінюючи становище жінок свого часу, Штайн писала, що «багато з найкращих жінок пригнічені подвійними обов’язками сімейного та професійного життя». Є також жінки, які почали займатися улюбленою справою, але вона не виправдала їхніх очікувань, оскільки жінки «не шукали і не знайшли способів зробити свою жіночу природу плідною у професійному житті». Вона також звернула увагу на ситуацію «черниць, не впевнених у значенні своїх обітниць або не здатних повномірно підтримувати жертву, якої вимагає їхнє покликання, після того, як їхній перший юнацький запал згас».
Її засіб від цього сумного стану речей? «Жінка має жити євхаристійним життям, щоб дати плід, — каже Штайн. — Кожна жінка, яка живе у світлі вічності, може здійснити своє покликання». Вона підкреслює, що «тільки у щоденних довірчих стосунках з Господом у Дарохранительниці можна забути себе, звільнитися від власних бажань і претензій і тримати серце відкритим до потреб інших».
Наприкінці свого життя Штайн — вже Тереза Бенедикта від Хреста — була прикладом цілковитої відданості Богові та радикальної відкритості до самовіддачі. У серпні 1942 року її депортували у концтабір Аушвіц, а згодом убили. Свідки, яким вдалося уникнути знищення, розповідали, що коли вона, одягнена у кармелітський габіт, свідомо йшла на смерть, вона вирізнялася своєю поведінкою: була сповнена миру та спокою, незворушна, однак чуйна до потреб інших.
фінансово.
Щиро дякуємо!
