Молімося, щоб ми були вільні від страху, залякування, але передусім від жаги помсти та насильства – цими словами 19 жовтня 1984 року завершив свою останню проповідь блаженний о. Єжи Попєлушко, який згодом був убитий Службою Безпеки Польської Народної Республіки. Цього року виповнюється 40 років від дня мученицької смерті польського священника, переслідуваного комуністичною владою.
Публікуємо текст останньої проповіді о. Єжи Попєлушко.
(19.10.1984, Парафія Святих Польських Братів Мучеників, м. Бидгощ)
Святіший Отець Йоан Павло ІІ 23 червня 1982 року звернувся до Ясногорської Матері Божої з такими словами молитви: Дякую Тобі, о Пресвята Діво, за всіх тих, хто залишається вірним своїй совісті, хто бореться зі слабкістю та зміцнює інших. Дякую Тобі, Богородице, за всіх тих, хто не дає злу перемогти себе, але перемагає зло добром. Перемагати зло може лише той, хто багатий добром і хто дбає про розвиток і збагачення цінностями, які становлять людську гідність дитя Божого. Відновлювати добро і перемагати зло означає дбати про гідність дитя Божого, про власну людську гідність. Життя треба прожити гідно, адже воно одне.
Сьогодні нам потрібно багато говорити про людську гідність, щоб зрозуміти, що людина перевершує все, що може існувати у світі, окрім Бога. Він перевершує мудрість усього світу. Зберігати гідність, щоб мати можливість примножувати добро і перемагати зло, означає залишатися внутрішньо вільним, навіть в умовах зовнішнього поневолення, залишатися собою в кожній життєвій ситуації. Як сини Бога, ми не можемо бути рабами. Наше божественне синівство несе в собі спадщину свободи, що дана людині як вимір її величі.
Справжня свобода є першою ознакою людяності. Вона була дарована Богом не лише нам, але й нашим братам, звідси обов’язок вимагати її там, де вона несправедливо обмежена. Але свобода — це не лише дар Божий, це також й завдання для нас на все життя.
Просімо Христа Господа, щоб ми кожен день зберігали гідність дитя Божого.
Зберігати гідність, щоб примножити добро і подолати зло, означає керуватися в житті справедливістю. Справедливість випливає з Правди і Любові. Чим більше в людині Правди і Любові, тим більше в ній справедливості. Справедливість має йти рука об руку з любов’ю, бо без любові неможливо бути повністю справедливим. Там, де немає любові й добра, їх місце займають ненависть і насильство. А керуючись ненавистю та насильством, не можна говорити про справедливість. Тому несправедливість так болісно відчувається і так помітна в країнах, де правління ґрунтується не на служінні любові, а на насильстві та поневоленні. Для християнина важливо усвідомлювати, що джерелом справедливості є сам Бог. Тому важко говорити про справедливість там, де немає місця Богові та його заповідям, де слово Бог офіційно виключено з життя народу. Тому ми маємо усвідомлювати несправедливість і шкоду, яка робиться нашому народові, в переважній більшості – християнькому, коли уряд його атеїзує за гроші, зароблені, в тому числі, й самими християнами, коли в душах дітей та молоді нищаться ті християнські цінності, які батьки прищеплювали їм змалечку, цінності, що багатократно перевірені, протягом тисячоліть нашої історії. Кожен без винятку зобов’язаний чинити справедливість і закликати до справедливості.
Бо як казав древній мислитель: «Погані часи, коли справедливість набирає води в рот».
Молімося, щоб у повсякденному житті ми керувалися справедливістю.
Перемагати зло добром – це залишатися вірним Правді. Правда – це дуже тонка властивість нашого розуму. Прагнення до правди закладено в людині Богом. Звідси в людині природне прагнення до правди та огида до брехні. Правда, як і справедливість, пов’язана з любов’ю, а любов має ціну – справжня любов жертовна, тому правда теж має має ціну. Правда завжди єднає і зближує людей. Велич Правди жахає і викриває брехню дрібних, наляканих людей. Боротьба з правдою точиться безперервно віками. Проте правда безсмертна, а брехня швидко помирає. Тому, як сказав нині покійний примас кардинал Вишинський, не потрібно багато людей, щоб говорити правду. Христос вибрав небагатьох для проповідування правди, лише брехливих слів має бути багато, бо брехня дрібна і мінлива, вона змінюється, як товар на полицях. Брехня мусить бути постійно новою, у неї має бути багато слуг, які, згідно з програмою, вивчатимуть її на сьогодні, на завтра, на місяць; а потім знову будуть навчитися черговій, новій брехні. Потрібно багато людей, щоб опанувати всією технікою запрограмованої брехні. Так багато людей не потрібно, щоб проповідувати правду. Люди знайдуть її, люди приїдуть здалеку шукати слова правди, тому що люди мають природне прагнення правди. Треба навчитися відрізняти брехню від правди. Це нелегко в часи, в які ми живемо. Це нелегко в часи, про які сучасний поет сказав, що ще ніколи так жорстоко не били наші спини батогом брехні та лицемірства. Це нелегко сьогодні, коли цензура вилучає, особливо з католицьких творів, правдиві слова і сміливі думки, навіть слова Примаса та Святішого Отця. Це нелегко, коли католику не тільки заборонено піддавати сумніву погляди опонента, але й не дозволено просто захищати власні переконання чи загальнолюдські переконання від нападок, навіть найбільш брехливих та шкідливих. Йому не можна спростовувати неправду, яку інші мають повну свободу проголошувати і поширювати безкарно. Це нелегко, коли в останні десятиліття в рідну землю посіяні зерна брехні та атеїзму. Обов’язок християнина – стояти на стороні правди, навіть якщо це дорого йому коштуватиме. Тому що за правду доводиться платити. Лише бур’ян нічого не коштує, а за пшеничне зерно правди іноді доводиться платити.
Молімося, щоб наше щоденне життя було наповнене правдою.
Щоб перемогти зло добром, ми повинні розвивати в собі чесноту мужності. Чеснота мужності полягає в подоланні людських слабкостей, особливо тривоги і страху. Християнин повинен пам’ятати, що єдине, чого варто боятися, це зрада Христа за кілька срібняків безплідного спокою.
Християнину недостатньо просто засуджувати зло, брехню, боягузтво, поневолення, ненависть, насильство, але він сам має бути справжнім свідком, речником і захисником справедливості, добра, правди, свободи та любові. Він повинен сміливо відстоювати ці цінності для себе та для інших. Тільки смілива людина може бути по-справжньому розсудливою і справедливою, – сказав Святіший Отець. Горе суспільству, – наголошував Примас Тисячоліття, – громадяни якого не керуються мужністю, вони тоді перестають бути громадянами і стають звичайними рабами. Якщо громадянин відмовляється від чесноти мужності, він стає рабом і завдає найбільшої шкоди собі, своїй людській сутності, родині, професійній групі, народу, державі та Церкві. Він стає легкою ціллю для тривоги й страху, для спокуси матеріальними благами та іншими речами. Але горе правителям, які ціною залякування і рабського страху хочуть здобути громадянина. Якщо влада панує над переляканими громадянами, вона принижує свій авторитет і збіднює національно-культурне життя та цінність професійного життя. Тому дбати про мужність має бути в інтересах як влади, так і громадян.
Просімо Христа Господа, що несе хрест, щоб у повсякденному житті ми виявляли мужність у боротьбі за істинно християнські цінності.
Щоб перемогти зло добром і зберегти людську гідність, не можна боротися насильством. Під час воєнного стану Святіший Отець у молитві до Матері Божої Ясногорської зазначив, що народ не може розвиватися належним чином, якщо він позбавлений прав, що визначають його повну суб’єктність, а держава не може бути сильною через застосування будь-якого насильства. Той, хто не зумів перемогти серцем і розумом, намагається перемогти насильством. Кожен акт насильства доводить моральну ницість. Найбільша і найтриваліша боротьба, відома людству, відома історії, – це боротьба людської думки; найжалюгідніша й найкоротша — боротьба насильством. Ідея, яка потребує зброї для свого існування, відмирає. Ідея, яка підтримується лише за допомогою насильства, спотворена. Ідея, здатна до життя, приваблює сама собою; мільйони спонтанно йдуть за нею. «Солідарність» так швидко здивувала світ, бо боролася не насильством, а на колінах, з вервицею в руці, біля польових вівтарів, вимагала гідності людської праці, гідності та поваги до людини. Вона закликала до цих цінностей в більшій мірі, ніж до хліба насущного. В останній рік свого життя кардинал Вишинський сказав, що за останні десятиліття світ робітників зазнав багатьох розчарувань і обмежень. Трудящі і все суспільство в Польщі зазнали обмежень основних прав людини, обмежень свободи думки, світогляду, богослужіння, виховання молодого покоління. Все це було придушене. У сфері залежної праці була створена особлива модель людей, змушених мовчати і ефективно працювати. Коли цей гніт став нестерпним, стався рух до свободи, виникла «Солідарність», яка засвідчила, що для того, щоб відновити соціально-економічне середовище, не потрібно розривати з Богом.
Молімося, щоб ми були вільні від страху, залякування, але передусім від жаги помсти та насильства.
фінансово.
Щиро дякуємо!
