У листі про важливість вивченні історії Церкви Святіший Отець відзначає необхідність плекати зв’язок між поколіннями, щоб бачити складність реальності, не знеболюючись банальністю, та шукати сенс життя.

У четвер, 22 листопада 2024 р., опубліковано лист Папи Франциска про оновлення вивчення історії Церкви. Святіший Отець наголошує на важливість цієї сфери, особливо для того, щоб допомогти священикам краще інтерпретувати соціальну реальність та бути чутливими до історії, повідомляє Vatican News.

Любити Церкву як матір

«Ніхто не може по-справжньому знати, ким він є і ким він має намір бути завтра, не плекаючи зв’язок, який пов’язує його з попередніми поколіннями. І це стосується не лише історії окремої людини, але й ширшої спільноти», – пише Святіший Отець, додаючи, що вивчення й розповіді з історії допомагають підтримувати «полум’я колективної свідомості» та зв’язок із церковною спільнотою.

За його словами, належна чутливість до історії допомагає кожному з нас розуміти реальність такою, якою вона є, а не такою, якою ми її собі уявляємо чи хотіли б бачити. «Згідно з усною традицією, яку я не можу підтвердити письмовими джерелами, один великий французький богослов говорив своїм студентам, що вивчення історії захищає нас від “еклезіологічного монофізитства”, тобто від надто ангельського уявлення про Церкву, про Церкву, яка не є справжньою, бо не має своїх плям і зморшок», – зауважує Папа. Натомість Церкву треба любити як матір, такою, якою вона є, «інакше ми її не любимо зовсім, або любимо лише привид нашої уяви». «Історія Церкви допомагає нам поглянути на справжню Церкву, щоб вміти любити Церкву, яка існує в реальності, яка вчилася і продовжує вчитися на своїх помилках й падіннях», – зазначає він. На його думку, саме тому виховання кандидатів до священства в історичній чутливості видається очевидною необхідністю.

Вивчати історію, щоб не схилятися перед ідеологіями

Святіший Отець пише, що сьогодні не тільки студенти, а й кожна людина потребує відновлення чутливості до спільної історії. Йдеться за те, щоб шанувати історію та не зневажати духовне й загальнолюдське багатство, яке передається з покоління в покоління. «Якщо хтось вам пропонує ігнорувати історію, не цінувати досвід старших, зневажати все минуле і дивитися тільки в майбутнє, яке вам пропонує він, чи не є це легким способом заманити вас своєю пропозицією, щоб ви робили тільки те, що він вам скаже? Цій людині потрібно, щоб ви були порожніми, вирваними з корінням, не довіряли нічому, аби ви могли довіряти тільки його обіцянкам і підкорятися його планам, – зауважує Папа. – Саме так працюють ідеології різних забарвлень, вони знищують (або деконструюють) все, що є інакшим від них, і таким чином вони можуть домінувати, не зустрічаючи опору».

За його словами, перед обличчям панівних ідеологій та потоком штучних, фальшивих і неправдивих історій, праця істориків може стати однією з протиотрут проти невігластва й упередження. «Це правда, що в людства можуть траплятися жахливі речі й дуже погані люди, але якщо судження виноситься насамперед через ЗМІ, соціальні мережі або просто з політичного інтересу, ми завжди піддаємося ірраціональному пориву гніву або емоцій. Зрештою, як кажуть, “те, що вирване з контексту слугує лише приводом”», – зазначає Святіший Отець, вказуючи на важливість історичних досліджень, які сприяють розумінню складності речей.

Історія, яка може вступити в діалог з живою реальністю нашого часу

Описуючи історичні віхи Церкви, Папа зазначає, що Церква повинна постійно дозрівати, навчаючись на досвіді століть, навіть на трагічних сторінках світової історії. «Сьогодні легко піддатися спокусі перегорнути сторінку, сказавши, що минуло багато часу і ми повинні дивитися вперед. Заради Бога, ні! Ніколи не йти вперед без пам’яті, не зростати ніколи без цілісної й світлої пам’яті», – наголошує він.

Відтак Святіший Отець ділиться кількома спостереженнями щодо вивчення історії Церкви. Перше стосується ризику того, що такий тип дослідження може підтримувати певний суто хронологічний підхід або навіть апологетичний хибний напрям, який перетворить історію Церкви на «просто допоміжний засіб для історії богослов’я чи духовності минулих століть».

Друге спостереження, як пояснює Папа, стосується того факту, що історія Церкви, яку викладають у всьому світі, схоже, страждає від загального редукціонізму, і навіть якщо вона є допоміжною стосовно богослов’я, потім воно «часто виявляється нездатним по-справжньому вступити в діалог з живою та екзистенційною реальністю людей нашого часу».

Інша його заувага торкається того факту, що у підготовці майбутніх священиків все ще відчувається недостатній зв’язок з джерелами історії. «Коли джерела з якихось причин невідомі, бракує інструментів, щоб відчитувати їх без ідеологічних фільтрів чи теоретичних упереджень, які не дають можливості для живого і стимулюючого сприйняття», – пише Святіший Отець. Вивчення історії, за його словами, має охоплювати не тільки ретельність і точність, а включати живий інтерес і заангажованість осіб й спільнот. Крім того, Папа заохочує до зв’язку історії з еклезіологією, висвітлення не тільки відомих історичних осіб, але й малопомітних, а також плекати дорогоцінну пам’ять про мучеників.

На завершення він вказує на тенденції поверховості, виривання з контексту та прищеплення думки, що навчання не має сенсу, якщо воно одразу не дає чогось конкретного. «Ні, – заперечує Святіший Отець. – Студіювання служить для того, щоб ставити питання, щоб не знаходити знеболювання в банальності, щоб шукати сенс життя. Це означає відстоювати право не дозволити взяти гору численним сиренам, які сьогодні відволікають нас від цього пошуку».