Понад сто священиків та кілька тисяч вірних зібрались у середу, 6 квітня, у храмі Святого Станіслава, що біля Городоцької семінарії, щоб попрощатись зі своїм братом у священстві, пастирем, та просто давнім знайомим – отцем Петром Лічняровським.
Уродженець м. Городок, що на Хмельниччині, о. Петро першим з випускників Городоцької семінарії відійшов до вічності . На кладовищі поблизу семінарії, біля самого входу до храму його і поховали. Йому було лише 36.
Дерев’яна труна посередині храму з усіх боків була обкладена вінками і живими квітами. Перед початком жалобної Меси безперервним ланцюжком до труни йшли люди – здебільшого земляки о. Петра – віряни з Городка. Приїхали також вірні з Мурафи та інших парафій, в яких протягом 12 років священства служив о. Петро.
Єпископ Кам’янець-Подільської дієцезії Леон Дубравський, який очолив жалобну Месу, під час проповіді згадував добре серце о. Петра, його синовній послух єпископові та повну відкритість потребам людей, до яких його посилали пастирем.
Про доброту та лагідність о. Петра говорив і перший ректор семінарії о. Ян Слєповронські. «Знаючи його доброту, на перших курсах семінарії всі бігли до нього по допомогу. Він ніколи не відмовляв. Брався за найнижчу роботу. Прибиранням займався більше за всіх. А потім його зробили відповідальним за кімнати для гостей, бо він прибирав найретельніше. Потім був час, коли ми, як вихователі навіть заборонили йому виконувати додаткові праці, бо всі приходили і просили його, а він ніколи не відмовляв, і при цьому не встигав у навчанні».
Згадував перший ректор Городоцької семінарії і витривалість о. Петра. «На початку навчання у семінарії йому було тяжко вчитись. Дуже тяжко. Але він мав святу впертість у вірності своєму покликанню, і труднощі у навчанні долав на колінах», – сказав о. Ян Слєповронські.
Під час жалобної Меси деякі священики плакали від болю втрати. Адже вони прощались з людиною, з якою роками пліч-о-пліч вчились у семінарії, несли пастирське служіння на парафіях. А найголовніше – вони втратили друга. Та найглибша скорбота напевно була у матері о. Петра. Наприкінці Меси єпископ Леон Дубравський, попросивши її підійти до пресвітеріуму, сказав: «Ви більше не маєте сина. Але, як Ісус, помираючи на хресті, сказав Своїй матері про улюбленого учня «ось син Твій», а учню «ось мати твоя», так і я Вам зараз кажу: «всі вони тепер ваші сини», – промовив єпископ, вказуючи на понад сотню священиків своєї дієцезії. «А вона тепер ваша мати», – звернувся він до священиків.
Після Меси, під дзвони, священики винесли труну з храму, і, обнісши її у процесії навколо храму, зупинились біля виритої могили, ліворуч від входу до святині. Тут відбулась заключна частина обряду похорону.
Перед тим, як труну опустили у могилу, прощальну промову сказав найближчий друг і однокурсник померлого священика – о. Павло Федірчук. Він назвав о. Петра «людиною Євхаристії», бо у тих парафіях, де служив о. Петро збільшувалась кількість людей, що приступали до Причастя. Згадуючи про спільне навчання у семінарії, о. Павло сказав: «Він не стільки читав ті книжки, скільки втілював їх у життя. Це теологія його життя – бути милосердним, згнивати, як зерно, щоб приносити великий плід. І ти о. Петро, приніс такий плід». На завершення промови о. Павло легенько стукнув долоню по труні, як при прощанні плещуть по плечі старого друга. «Зустрінемося в небі», – сказав він.
фінансово.
Щиро дякуємо!
