Прощення

Роздуми над Словом Божим на понеділок ХХХІІ звичайного тижня, рік І

Пробачення є важливою життєвою позицією християнина. Однак, мабуть, ні в якій іншій сфері немає стереотипів більше, ніж у сфері прощення. Нерідко можемо почути гарні, ба навіть побожні гасла: «прости і забудь»; «будь смиренніший і перший попроси прощення, навіть якщо це не ти винен»; «мусиш простити, бо інакше не отримаєш Божої благодаті і Бог тобі також не простить». Із жалем потрібно сказати, що ці повчання найчастіше призводять до неправильного прощення: удаваного, коли людина робить вигляд, ніби нічого не сталося, а в серці далі носить незагоєну рану.

“ Не думаю, щоб Господь був задоволений солодким лицемірством у спільноті християн

На сторінках Біблії прощення інколи представляється як важкий і болючий процес, який нелегко дававсяі біблійним героям. Наприклад Йосиф, якого брати продали до Єгипту, будучи при дворі фараона, намагався забути все, що сталося. Коли він побачив своїх братів — удавав, що їх не знає. Йосиф не хотів ще раз дізнати болю: навіть у своїх спогадах він уникав цієї теми. Своїх синів він назвав вельми символічно: Йосиф назвав первородного ім’ям Менаше (Манассія), бо мовляв, Бог дав мені забути всю мою недолю і ввесь дім батька мого. А другому дав він ім’я Ефраїм, бо — мовляв, Бог зробив мене плодовитим у землі горя мого (Бут 41, 51-52). Йосифові знадобилося чимало зусиль, аби пережити свій біль, образу, виразити свій жаль, а потім прийняти братів і пробачити їм. Більше того: щоб побачити Боже провидіння в усіх тих подіях, які з ним відбулися.

Наш Спаситель також представляє пробачення як певний процес: Коли згрішить твій брат, — докори йому… Виявляється, потрібно довести до свідомості брата, що він заподіяв тобі кривду. Не потрібно вдавати, ніби нічого не сталося, аби за всяку ціну зберегти «гарний настрій» і почуття комфорту. Це не завжди приємно, але завжди правдиво. Не думаю, щоб Господь був задоволений солодким лицемірством у спільноті християн. Заклик Господа завжди пробачати означає готовність бути відкритим на процес прощення, а не якийсь одноразовий удаваний акт. Розмова, навіть емоційна, дозволяє пробачити на щирій основі, а не на удаваній. Не ображай у відповідь свого кривдника — просто скажи про своє переживання, про свої відчуття від того, що сталося. Навіть якщо тебе не зрозуміють — не переймайся, будь терпеливий, бо любов довготерпелива (1 Кор 13).