На фотографії щаслива сім’я з маленьким хлопчиком, а в кінці листа побажання – «Нехай Господь береже тебе, чекаємо на тебе».
Цього літа студенти мають унікальну можливість відпочити або ж попрацювати – Євро-2012 забезпечило 3 повноцінні місяці канікул, а деякі вищі учбові заклади закінчать навчання ще раніше. Часу виявилося настільки багато, що відпочивати так довго виявилося навіть трохи незручно. Саме це відчуття спонукало мене почати пошуки роботи на літо. Оптимальним варіантом стала програма AU PAIR, яка дозволяє не тільки непогано, як для українського студента, підзаробити, а ще й вивчити або підтягнути іноземну мову, ознайомитися з новою культурою і гарно провести час.
На фотографії щаслива сім’я з маленьким хлопчиком, а в кінці листа побажання – «Нехай Господь береже тебе, чекаємо на тебе».
Оскільки досвіду участі в такому проекті я ще не мала, то вирішила зареєструватися на першому сайті, який викликав у мене довіру – www.mydearaupair.com. Через декілька днів я вже мала достатньо пропозицій від сімей, які готові були прийняти мене як нового члена родини. Зупинила я свій вибір на сім’ї Dmitrenk із Великої Британії, які відразу ж переслали мені умови договору та необхідні координати юриста. Ну звісно ж , чого ще можна було чекати від британців – на відміну від інших національностей, лише вони надіслали хоч якісь документи. Після того, як я підписала договір та переслала його зазначеному юристу, мені одразу надіслали перелік документів, які необхідні для того, щоб отримати візу в Посольстві. Серед них була довідка, яка повинна була підтвердити, що я маю достатньо коштів на рахунку, та не стану тягарем для британського суспільства та держави. Мабуть, кожен, хто виїжджав колись за кордон, робив таку довідку. Особливість цього документу полягала в тому, що я не повинна була покласти гроші на рахунок в банку, а переказати 550 фунтів через Western Union, де переказувачем повинен був стати хтось із рідних, а отримувачем – я. І, ніби, нічого страшного, адже гроші все рівно повернуться до мене, в будь-який момент можна було б їх зняти. Для того, щоб заспокоїти всі підозри я вирішила скористатися інтернетом, де зазначалося, що такий юрист дійсно існує та дійсно займається справами еміграції. І документи всі були такі ж, які необхідні для подання в Посольство. Тим більше, що майбутня родина пообіцяла, що оформленням всієї документації буде займатися юрист, а мені необхідно лише надіслати необхідні документи.
Я дізналася, що такий лист приходив не лише мені, а мій майбутній «роботодавець» зареєстрований у списку інтернет-шахраїв
Для того, щоб краще познайомитися з родиною я вирішила спробувати знайти хоч якусь інформацію про них за допомогою інтернету. Скайпом, як виявилося, вони не користуються, а на Фейсбуці вони не зареєстровані. Майже на будь-яку людину можна було б знайти хоч якусь інформацію в інтернеті, але про дану сім’ю не було жодної згадки. Тоді на допомогу прийшли британські пошукові системи, звідки я дізналася, що такий лист приходив не лише мені, а мій майбутній «роботодавець» зареєстрований у списку інтернет-шахраїв. Як виявилося, гроші, які я мала переслати на власне ж ім’я, в певний момент просто зникли б. А телефонний номер, який вони люб’язно надали, переадресовував дзвінки в Нігерію.
На сьогоднішній час майже 80% української молоді намагаються виїхати за кордон…та чи дійсно ми їм там потрібні?
фінансово.
Щиро дякуємо!
