Йосиф Рацінґер (Венедикт XVI). Ісус з Назарету.
Частини перша і друга. — Львів: «Місіонер», 2009, 2011.
В християнстві та довкола нього не існує важливішої теми, аніж особа Ісуса Христа. Ким Він був/є? Яким Він був/є? Чому Він був/є? Ким Він є для нас? Ці питання стали першими серйозними викликами для Церкви, яка, обороняючи віру, сформулювала лаконічно догматичне вчення про Ісуса Христа на перших Вселенських Соборах. Сьогодні ми відтворюємо ці слова на кожній Літургії та у своїй щоденній молитві в Символі Віри. Зрозуміло, що це питання так чи інакше стоїть перед кожним вірним, але не тільки. Магнетичність особи Ісуса Христа, яку я б означив, як Його любов до нас, запрошує дати відповідь на питання стосовно Його особи й атеїстів. Куди більше на ці питання намагаються дати відповідь богослови. І, мабуть, кожен з них протягом всього життя йде до написання саме такої книги, хоч це й роблять тільки одиниці.
Якщо зайти на будь-який великий закордонний книжковий Інтернет-магазин (наш книжковий ринок не такий насичений) і набрати в опції «Пошук» ім’я Ісуса Христа, то читач зможе отримати кілька десятків найменувань літератури, які безпосередньо будуть торкатись особи Христа. Особливо багато книг, в яких автори прагнуть якомога повніше і правдивіше розкрити таємницю Його особи, з’явилось у ХХ столітті. На це, звісно, є свої причини, про які скажу згодом. Український читач, хоч і не має можливості читати всі ці твори рідною мовою, проте деякі з тих книг в різній мірі доступні в нас, якщо не українською, то принаймні російською або польською. На жаль, відчувається брак таких книг вітчизняних авторів, проте, це також має свої причини. Сподіваюсь, що ситуація піде на покращення.
Серед тих книг про Ісуса, які вже існують на українському книжковому ринку є кілька таких, які належать перу всесвітньо відомих богословів, це і книга о. Романо Гуардіні «Господь», кардинала Вальтера Каспера «Ісус Христос», Джузеппе Ріціотті «Життя Ісуса Христа», книга Вітторіо Мессорі «Гіпотези про Ісуса», книги англіканського богослова Томаса Райта, кардинала Крістофа Шьонборна та інші. Варто пригадати відому книгу о. Олександра Меня «Син Людський», якою зачитувались, коли вищеназваних книг не було, проте, яка не надто втратила свою цінність і сьогодні. Вже тільки тому, що завдяки цій книзі багато сьогоднішніх християн прийшли до віри.
Яке місце займає на цьому тлі книга Бенедикта XVI «Ісус з Назарету»? Переконаний, що доволі почесне і не тому, що автор — Римський понтифік. Зрештою, він і сам говорить, що її не слід сприймати як папську енцикліку. Йосиф Рацінґер є одним з найвизначніших богословів ХХ — поч. ХХІ століття і якби він навіть не став главою Католицької Церкви, ця книга не залишилася б непомітно в християнському світі. Мабуть, якщо б він не був обраним єпископом Рима, то ми б отримали в кілька разів більше книг його авторства. Заувага Бенедикта XVI, у вступі до першого тому, що цю книгу не слід сприймати як текст учительського уряду Церкви, потребує глибшої уваги. Звісно, що в книзі ми не зустрінемо чогось такого, що б суперечило вірі Вселенської Церкви, хоча вона й не містить як в старі часи imprimatur’а (дозволу церковної влади), але довголітня праця кардинала Рацінґера на посаді Голови Конгрегації доктрини віри не дасть шансу сумніватись в його ортодоксійності навіть скрупульозному догматику. Це також не означає, що книга є сухим викладом віри Церкви, залізобетонним текстом, який не залишає читачеві ніякої свободи. Навпаки — текст живий і легкий (як зрештою й інші твори Йосифа Рацінґера). Папа Бенедикт XVI з перших сторінок запрошує читача в захоплюючу мандрівку пройти слідами Ісуса від хрещення в Йордані, через пустелю, гори і долини, до Воскресіння. Пропонує разом поміркувати над ключовими епізодами проповіді Христа. Але, що на мою думку є головним, він ділиться досвідом власної віри. Запрошуючи поміркувати він ділиться тим, як міркує сам.
Кожен з нас прекрасно усвідомлює, що живий досвід його стосунків із Христом не вміщається в короткі слова Символу віри чи навіть товстий том Катехизму. Свою віру кожен переживає в неповторний спосіб, по-своєму осмислює і формулює цей досвід в глибині серця. Ця книга цінна тим, що ми можемо побачити як вірить єпископ Риму, як він переживає свою віру. Для католиків це особливий досвід, оскільки Папа – це наслідник апостола Петра.
Розповідати про що ця книга, великої потреби немає, це зрозуміло із самої назви. Зацікавлений читач, зможе скласти перше враження переглянувши зміст двотомника (третя частина книги, яка міститиме огляд життя Христа від народження до початку проповіді, ще не написана. За словами самого автора, вона побачить світ, якщо йому ще вистачить на це часу. Очевидно, що Бенедикт XVI першочергово звернувся до тих епізодів життя Ісуса Христа, які є ключовими для християнської віри і для кожного з нас зокрема). Але на чому варто зупинитись, так це на тому: «Чому написана ця книга?». Незважаючи на те, що «Ісус з Назарету», як я писав вище, це досвід віри Йосифа Рацінґера, в книзі він полемізує, не погоджується з іншими авторами та їх ідеями, критикує та схвалює. Книга не з’явилась у вакуумі, а стала частиною ширшої дискусії щодо особи Ісуса Христа, яка триває вже понад 100 років. Цей час став дуже плідним для біблійної науки, тому, як я писав вище, на світ з’явилось дуже багато відповідної літератури. Великою мірою «Ісус з Назарету» підсумовує ці дискусії і збалансовує їх.
Головне завдання, яке ставить собі Папа, це подолання штучної прірви між «історичним Христом» і «Христом віри», яка утворилась в богослов’ї внаслідок широкого застосування історико-критичного методу (Католицька Церва визнала його важливість у 1943 році), заснованого на позитивістських підвалинах. Бенедикт XVI ставить собі за ціль довести, що слова Символу Віри: «Світло від світла, Бога істинного від Бога істинного» ні яким чином не вступають в конфлікт зі словами «І був розп’ятий за нас за Понтія Пилата» і навпаки. Папа Бенедикт цитує католицького богослова Рудольфа Шнакебурга, що: «Без вкорінення в Бозі особа Ісуса залишається схематичною, несправжньою та нелогічною», але водночас наголошує, що християнство засноване не на міфах, а на конкретних історичних фактах. Для християн Воплочення і Воскресіння Христа — це факти такої ж самої історичної достовірності, як Французька революція чи ІІ Світова війна. Бенедикт наголошує, що якщо «історію відкидати, то християнська віра сама по собі скасовується і перетворюється в іншу релігійну форму. Отже, якщо історія, фактичність у цьому сенсі, за суттю належать до християнської віри, то ця віра повинна піддавати себе історичному дослідженню». Йосиф Рацінґер не заперечує цінності та важливості для біблійної екзегези історико-критичного методу, але вказує на його обмеженість та місце в загальному комплексі методів тлумачення Біблії.
Проблема історико-критичного методу в тому, що в його поле зору не потрапляє «божественне». У його фокус потрапляють тільки люди, а їх взаємовідносини і події належать історії і в принципі не обов’язково можуть впливати на наше життя. Внаслідок цього відбувається розрив між «історичним Христом» і «Христом віри». Під таким кутом вивчення Біблії стає дослідженням історії єврейського народу чи єврейської літератури. Для такого вивчення віра зовсім не обов’язкова. Чого прагне Бенедикт XVI, так це показати як читати Біблію без розриву між історією і вірою. Історико-критичний метод є одним з інструментів біблійної екзегетики, а не самодостатнім методом. Частина не може підміняти собою цілого.
У своїй книзі Папа Бенедикт XVI полемізує з такими вченими, як Рудольф Бультман та Адольф Гарнак. Разом з рабином Яковом Ньюснером намагається поглянути на вчення Христа у відношенні до юдаїзму, власне поглянути на Христа очима юдея. На основі діалогу Папи і рабина читач має змогу побачити, що саме юдеям важко прийняти у Христі. Бенедикт показує обмеженість спроб всеохопно пояснити особу Христа через окремі аспекти Його діяльності чи з певного кута зору. Виривання окремих рис Христа з широкого контексту та спроби намалювати на їх основі Його портрет приводить до появи все нових і нових «версій» Ісуса: Христос-революціонер, Христос-релігійний чи -соціальний реформатор, Христос-проповідник ліберальної моралі тощо. Всі ці екзегези, мабуть, і мають під собою добрі мотиви, однак намагаються на основі певних дій Христа дати відповідь на питання «Ким Він був/є?», натомість Бенедикт XVI наголошує на тому, що без розуміння того, ким є Христос, неможливо зрозуміти і суті всіх Його дій і слів. Як підмітив один з коментаторів, такі екзегети ставлять «віз попереду коня».
Вихідною точкою христологічного богослов’я Бенедикта XVI є сопричастя Сина і Отця. На підтвердження цієї тези свідчить велика кількість цитат Нового Завіту. Якщо синоптичні Євангелія показують божественну природу Христа більш «прикритою плоттю», то Євангеліє він Івана — це гімн сопричастю Отця і Сина. Чи не тому ліберальна екзегеза намагається ставити під сумнів автентичність цього тексту?
Водночас Папа Бенедикт XVI базує свою оповідь на найновіших даних історико-критичного методу, використовує твори Отців Церкви, Орігена. Його тексти не звучать нав’язливо – це діалог. Діалогічність книги відповідає сучасним настроям суспільства, яке не любить, щоб його повчали, воно прагне діалогу.
Якщо з часу виходу українською першого тому книги пройшло вже 3 роки і багато хто вже прочитав його, то другий том, який зосереджується на останньому тижні земного шляху Ісуса, побачив світ зовсім нещодавно. В цьому томі Папа підходить до ключової правди християнської віри. За словами Йосифа Рацінґера, якщо вилучити Воскресіння Христа з нашої віри, то «з християнського передання все ще можна скласти ряд значимих уявлень про Бога і людину, про її буття, про її обов’язок життя – як вид релігійного світогляду, — але християнська віра буде мертва». Якщо Христос не воскрес, то про Нього ми й далі можна говорити як про велику людину, але тільки в минулому часі. Ми не можемо тоді сказати «Христос є…». Бенедикт продовжує: «У «так» і «ні» (стосовно Воскресіння –прим. авт.) цього питання йдеться не про одну подію з ряду інших, а про постать Ісуса як таку». Відповідь на це запитання розкриває нам ким є Христос. Отож другий том «Ісус з Назарету. Від в’їзду в Єрусалим до Воскресіння», його останні розділи, це фактично кінцева точка, до якої стремить весь твір та до якого ще, сподіваємось, долучиться том про дитинство та юність Ісуса.
Книга Бенедикта XVI не замінить читачам Євангелія. За словами кардинала Кістофера Шьонборна, скільки він знає Йосифа Рацінґера, при ньому завжди був затертий Новий Завіт грецькою мовою (ці слова він сказав на одній з презентацій книги понтифіка). Як для Папи Євангеліє є джерелом роздумів над особою Христа, так само воно повинно бути і для кожного віруючого. А книга «Ісус з Назарету» може допомогти зрозуміти глибше окремі важливі місця (хоч книга й залишає поза увагою багато епізодів життя і проповіді Христа).
Книга Бенедикта XVI буде цікавою як богословам, священикам, так і кожному віруючому. Незважаючи на складність деяких частин книги, які зрозумілі тільки тим, хто професійно цікавиться цією проблематикою, загалом книга є доступною для всіх без виключення.
Структура книги є доволі зручною. Її можна читати як «класично» — від початку до кінця, так і окремі розділи. В будь-який час церковного року читач зможе знайти там корисні роздуми, поглиблюючи свої знання і розуміння тих чи інших євангельських подій, які Церква урочисто відзначає. Український читач, завдяки видавництву «Місіонар» має змогу читати книгу понтифіка практично одночасно з її виходом у найбільш поширених мовах світу. Хорошою і зручною рисою видання «Місіонера» є забезпечення прямими посиланнями (якщо це можливо) на цитовані автором праці, які були видані доступними для українського читача мовами. Це значно полегшує працю для тих, хто бажає глибше дослідити теми, про які пише Папа.
Анатолій Бабинський, РІСУ
фінансово.
Щиро дякуємо!
