Святий Кирило Александрійський, єпископ і Вчитель Церкви

Римо-кат.: 27 червня (довільний спомин)

Кирило Александрійський (†444) став ініціатором скликання Ефеського Собору 431 року, де було проголошено віру християн у нерозривну єдність Божої та людської природ у Христі.

Цей факт можна розглядати як ключ до розуміння особистості самого св. Кирила, у житті якого вельми складно переплелися моменти Божого провадження і суто людської проблемності.

Він належав до давнього єгипетського роду, який посідав александрійську єпископську кафедру — і немалою мірою «володів» нею. Кафедра переходила від дядька до племінника упродовж кількох поколінь, за що Йоан Золотоустий в’їдливо прозвав їх «фараонами». Особиста неприязнь поміж ним, патріархом Константинопольським, і родом патріархів Александрійських була відверта, жагуча і закарбувалася в історії. Теофіл, попередник Кирила на кафедрі, скликав у Халкідоні синод, який засудив Златоуста на вигнання, де той і помер. По смерті Златоуста, коли став поширюватися його культ, Кирило казав: «Якщо Златоуст святий, то чому Іскаріот — не апостол?»

Крутий норов александрійських патріархів відбився на різних сторонах тодішнього церковного та суспільного життя. У деяких життєписах Кирило Александрійський названий «зачинателем єврейських погромів». Так, вигнання євреїв (а точніше кажучи, таки юдеїв) відбулося за його велінням. І сьогодні такий історичний персонаж навряд чи міг би розраховувати на прославлення (справа іспанської королеви Ізабелли так і «буксує» досі). Проте навряд чи можна говорити про «погроми», не взявши до уваги свідчення історика, Сократа Схоластика, який виклав причину гонінь: юдеї, змовившись, стали убивати християн. Підстава патріаршої реакції видається цілком слушною.

Кирило писав прекрасні апологетичні твори (охочі можуть з ними ознайомитися на згадуваному нами сайті святоотцівської літератури «Агіос»). Тлумачив Євангелія і книги Старого Завіту, писав учительські листи, боровся з несторіанством. Його викладення істин християнської віри — виразне, яскраве, чітко структуроване і водночас образне. Кирило Александрійський належить до найкращих християнських письменників, а Папа Лев ХІІІ зарахував його 1882 року до грона Вчителів Церкви. При цьому, парадоксально, саме св.Кирило став «однією з причин» загибелі славетної Александрійської бібліотеки, яку він вважав розсадником зловір’я і язичництва.

Як богослов, Кирило Александрійський сформулював, чому саме Христос є нашим спасінням. «Єдина втілена природа Бога-Слова» включає в себе не тільки особисте людство Христа, а й усю повноту обоженої в Ньому людини — тобто всю Церкву. «Іпостасна єдність» — це також термін, яким християнство завдячує св.Кирилові (тому східні християни надали йому титул «захисника православ’я» — і варто пам’ятати, що не йдеться про православ’я в його сучасному церковно-політичному розумінні. З точки зору вчення св.Кирила, всі католики є православними). Проповіді й трактати Кирила про Втілення і природу Трійці стали основою для захисту правильного вчення від несторіанства та монофізитства.

Твори св.Кирила Александрійського також можна взяти на рутрекері.

В іконографії представлений у вбранні східного єпископа з характерним каптуром, оздобленим хрестиками; інколи — у сцені явлення йому Богородиці, або з голубом на плечі.